Флп. 247 зач., 4, 4-9

«Той, що на херувимськім престолі, заради нас сів на осля
і добровільно прибув на муки, чує нині, як діти кличуть: Осанна!
Сину Давидів, поквапся спасти своє створіння!..(сідальний Утрені)». 

Дорогі во Христі сестри і браття!

Сьогоднішнє свято, яке описує славний в’їзд Христа у Єрусалим, знаменує завершальну фазу Його спасительної місії. Месія прибуває сюди, щоб сповнити пророцтво й довершити діло відкуплення через свою смерть на хресті. Тому Отці Церкви, розважаючи над духовним значенням цієї події, залишили нам молитви і стихири, де оспівують Христа, який не просто йде на муки, а поспішає, щоб спасти своє створіння.

Апостольське читання сьогоднішнього свята, яке апостол Павло адресує Филип’янам і всім нам, закликає особливо подбати про чистоту наших думок та бажань. Воно хронологічно пов’язане з наступними подіями цього тижня, коли Христос вмиватиме ноги учням і скаже: «І ви чисті, та – не всі» (Ів 13, 10).

Після свого заклику до молитви з подякою апостол народів пише таке: «Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що будь похвальне, – про те думайте!» (Флп 4, 8).

Запрошення апостола впорядкувати власний внутрішній світ та жити в Божих чеснотах має глибокий сенс для чистоти наших душ. Час Великого Посту є часом глибокого очищення й навернення до нашого Творця. Відкинення усього нечестивого не є остаточною метою. Це очищення від усього гріховного не повинно створити духовний вакуум, а навпаки: наш духовний світ має наповнитися світлими та добрими думками. Бажання прославити нашого Сотворителя й подякувати Йому, чинити добро своєму ближньому й бути милосердними до потребуючих, співчувати немічним і страждаючим, уболівати за потерпіле від війни довкілля повинні наповнити наші душі.

У цьому ж посланні до Филип’ян апостол Павло дуже вдало й актуально щодо нашого літургічного часу ставить за приклад самого Христа, який виконав свою спасительну місію й віддав себе розп’ясти на хресті: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Флп 2, 5-8).

Христос в’їжджає у Єрусалим, щоб завершити свою спасительну місію та принести себе в жертву за гріхи світу. Зі своєї надмірної любові до свого сотворіння він іде на добровільні страждання. Через наші гріхи ми всі стали співучасниками Його мук та смерті на хресті. Але через нашу віру в Нього ми стаємо чистими від гріхів і маємо жити тим, що є Божим, правдивим, чесним, справедливим, шанобливим, любим, чистим та екологічним.

Амінь.

Підготував о. Василь Шафран, референт Бюро УГКЦ з питань екології Тернопільсько-Зборівської архієпархії.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2026 р.

Джерело