10 років тому, 7 квітня 2016 року, відбулася єпископська хіротонія владики Володимира, з якої розпочався новий шлях його служіння — із щоденною відповідальністю, рішеннями, молитвою і людьми поруч.

Пропонуємо коротку розмову з владикою — про близькість Бога, радість і біль покликання, вдячність і те, що залишається незмінно головним у його служінні Богові та людям.

Коли Бог близько

Пам’ятаю цей день як нині. 10 грудня 2015 року у Кохавині був гарний, навіть теплий як на грудень день. Ми працювали по господарству в садах, і ось я отримав телефонний дзвінок, що Папа Римський Франциск підтвердив рішення Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви, і так згодом уже була моя номінація.

Що було найважче

Якщо взяти так трохи ідеально, що я не міг зупинити час, який невпинно втікав завжди, мені його бракувало. Особливо, коли якісь систематичні моменти — суботи, неділі. Думаєш: ось вже знову субота, вже знову п’ятниця.

Служіння через біль

Для мене завжди є важко стояти над домовиною чи гробом людей, які молодші від мене. Зараз, особливо в час цієї війни, ми супроводжуємо наших героїв-захисників. Потім залишаються рідні їхні, особливо діти-сироти. Це є завжди для мене виклик. Так, це є важко, це є нелегко, але в цьому я також вбачаю служіння.

День єпископа

День єпископа наповнений Божественною Літургією, це однозначно. Стараюся її щоденно звершувати, докладаю для того зусиль. Бо не лише з якогось обов’язку, бо це робимо для інших — це найперше роблю, бо я є християнин, приймаю Святе Причастя.

Це є молитва, це є прочитати коротенький уривок Святого Письма і молитва Молитвослова — вечірня, утреня, часом ще моління часів. І це є прогулянка в тиші, часто з вервицею. Дуже люблю прогулянку в тиші.

Ну і стараюся тепер щоденно долати пішки дистанцію щонайменше 10 000 кроків. Вже певний проміжок часу стараюся це робити, і це дає мені ресурс.

Вдячність і вірність

Найперше дякую Господу Богу за всі Його дари. Велика вдячність Пресвятій Богородиці, до якої маю особливу набожність. Дякую за її материнський супровід, за опіку.

Це є водночас багато людей, яким я завдячую: Синод єпископів нашої Церкви на чолі з Блаженнішим Святославом. Дякую співбратам за товаришування, за братнє товаришування на дорозі служіння.

Дуже дякую митрополиту Ігорю за довіру, яку ціную і стараюся відповідати на це своїм служінням, наскільки це можу. Вдячність всім священникам, дияконам, семінаристам, монашеству, тому що з монашої родини редемптористів також сам походжу, і це дуже і дуже ціную.

Дякую тим, хто є особливо поруч — це працівники нашої Курії, які щоденно товаришують мені у служінні. Стараюся відповідати взаємністю. І взагалі це є найбільший дар і скарб — це люди поруч. Тому дякую всім і за все.

Митрополит Андрей

Маю великий дар і ласку перебувати на Святоюрській горі у Львові — на горі, яка дихає постаттю митрополита Андрея. Кожен крок, кожен клаптик відчутний його присутністю.

Щоденно сходжу до крипти, навіть кілька разів на день, щоби його зустріти, діткнути, порозмовляти, подякувати. Тим самим я дуже вдячний за дар його життя, служіння, за це сповнене життя і за його спадщину, яку він нам залишив. Це не лише спадщина — це є надзвичайно великий приклад до наслідування.

Що далі

Я собі не укладаю великих планів. Тим більше сучасна війна навчила нас і мене бути дуже гнучкими, спонтанними. І я би хотів далі дарувати людям радість.

Таке мотто, я би сказав, мого життя: маю радість тоді, коли дарую її іншим. І я би хотів це далі продовжувати. А де, в якому служінні, в якому місці — це вже Богові відніше.

Мені в ці хвилини пригадуються слова псалмоспівця: Що віддам Господеві за все, що Він дав мені? Я виконаю свої обіти. Тобто буду старатися виконати все, що я обіцяв. Ну і разом з Богородицею промовляю: Величає душа моя Господа!

Джерело