🇺🇦Лікував під обстрілами, пережив полон – і повернувся до медицини: історія бойового медика з Маріуполя Олександра Наговіцина

Олександр Наговіцин пройшов оточений Маріуполь, Оленівку та російську неволю, але після повернення не залишив медицину. Сьогодні він бореться за відновлення поранених військових, добре знаючи ціну життя, втрати та другого шансу. Його історією ділиться Вільне Радіо.

☝️Олександру зараз 33 роки, він народився й виріс в Одесі. Медицина захопила рано. Спершу був медичний коледж, потім Одеський медичний університет. Олександр перевівся до столичної Української військово-медичної академії. Саме там у 2018 році він підписав контракт зі Збройними силами України.

🪖Молодого фахівця майже одразу прикомандирували до 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Тоді морпіхи тримали рубежі на сході країни, виконуючи бойові завдання в зоні АТО-ООС. Для Олександра медицина перестала бути просто професією. Вона стала службою там, де між життям і смертю залишаються лічені хвилини. Згодом виявилося, цей досвід був лише підготовкою. Справжнє випробування прийшло з повномасштабною війною.

🫡Підрозділ Олександра виконував завдання поблизу Маріуполя – на ділянці між Талаківкою та Водяним. Ранок 24 лютого врізався в пам’ять назавжди.

«Для мене повномасштабна війна почалася дуже бурно. Спочатку я навіть не усвідомив, що відбувається… А потім замість ранкової кави вже витягував побратимів із палаючого танка», – згадує Олександр.

Їхній підрозділ опинився майже в оточенні. Горіла техніка. Повітря розривали вибухи. Українські оборонці відповідали мінометним вогнем, намагаючись стримати натиск окупантів. Олександр надавав допомогу пораненим, витягував людей з-під вогню, а за кілька хвилин уже подавав боєприпаси мінометним розрахункам і допомагав організовувати відхід углиб міста. На війні медик дуже швидко перестає бути лише медиком, каже він.

💔Маріупольський гарнізон стрімко опинився в кільці. Почалася виснажлива кругова оборона. Вже на третій день зникло електроживлення. Треба було постійно шукати, де підзарядити радіостанції, чим заправити генератори, як утримати зв’язок із зовнішнім світом. Найголовніше – чим лікувати поранених, яких щогодини ставало більше? Де взяти обладнання? Як врятувати людину?

«Не вистачало реанімаційного обладнання, апаратури, що замінює роботу нирок. Не вистачало рук. Та й узагалі не вистачало всього: денного світла, їжі, нормальної комунікації. Все котилося в тартарари», – пригадує Олександр.

Кожен день у заблокованому Маріуполі нагадував кадри воєнного трилера. Евакуація під шквальним вогнем. Порятунок поранених. Іноді навіть прийняття пологів серед хаосу обстрілів.

«Під час одного з виїздів уламками нам пробило одне колесо «евака», потім друге. Поряд лягали пакети «Градів», а я бігав по будинках і допомагав цивільним, поки водій лагодив машину», – розповідає медик.

Але навіть найдосвідченіший лікар не може завжди перемагати смерть. Маріуполь був усіяний тілами загиблих.

«Найважче – це смерті дітей. Постійно були акубаротравми (контузії, – ред.) у військових. Бували й випадки «шизи», коли в хлопців просто зривало психіку. Вони втрачали орієнтацію в просторі й часі…», – говорить Олександр.

👤Олександр Наговіцин брав участь в евакуації поранених із заводу Ілліча до «Азовсталі». А коли сталася трагічна переправа, три доби провів під мостом – витягував із річки вцілілих і надавав допомогу тим, хто ще мав шанс вижити. Саме там його накрило ударом авіабомби. Він зазнав контузії.

Зараз на свободі Олександр Наговіцин уже три роки. Сьогодні він працює лікарем фізичної та реабілітаційної медицини та очолює відділення у реабілітаційному центрі. Після фронту, оточення й неволі він знову щодня працює там, де точиться інша боротьба – за рух, за функціональність, за повернення людини до життя.

Більше про воєнного медика, полон, звільнення та повернення до медицини, читайте в інтерв’ю Вільному радіо.