Проповідь Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийського в Неділю Всіх святих українського народу, 14 червня 2026 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Всіх святих українського народу в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

«Але як Той, Хто вас покликав – Святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте святими, написано бо: «Ви будете святі, бо Я святий». У другу неділю після Зіслання Святого Духа ми святкуємо празник Всіх Святих Українського Народу.

Але що значить бути святим? Відповідь на це запитання скривається у таємниці особистого стосунку людини з Богом, у взаємності любові та вірності. Святим є той, хто віддзеркалює собою сяйво Божої святості, хто обновив у собі даний Творцем божественний образ та подобу, бо лише Господь є Святим.

Тому святість є наслідком особистої співпраці з надзвичайною дією благодаті Святого Духа, Який «розподіляє кожному, як він хоче», але рівно ж вона є покликанням кожного християнина: «Воля Божа – святість ваша».

Хто отже є святі українського народу? Це ті, хто на наших землях у різні часи і в різних обставинах прийняли Божу благодать і принесли добрий плід. Серед них великі святі особи княжої гідності, які відкрили для нашого народу багатство Євангелія, та силою своєї віри свідчили про Христа опирались насильству своєю лагідністю. Поруч стоять засновники чернечого життя та мученики за церковну єдність. Їх перелік доповнюють вже сучасні свідки віри, мученики московської та новомученики совєтської окупації, проголошені блаженними святим Папою Іваном Павлом II.

А разом з ними і ті усі праведники, чиї імена знані лише Богові, котрі у простоті та лагідності серця непохитно йшли дорогою мучеництва та ісповідництва віри. Своїм прикладом вони торували нам дорогу до неба, тому замало є подивляти їх подвиги, величати їх піснями чи віддавати їм честь у храмах.

Свідчення їх відважної віри має запалювати наше життя полум’ям святості та християнського благородства. Тому що наш Бог є спопеляючим вогнем, у якому може перебувати лише той, хто сам став полум’ям.

Христос проголошує: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи  Мене ради. Радійте та веселіться, бо нагорода ваша велика на небі». Господь називає блаженством те, що ми по-людськи вважаємо терпінням, і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають проблеми, ми швидше намагаємося їх позбутись. Навіть коли визнаємо, що шлях до святості проходить через труднощі, все одно нам нелегко згодимося з тим, що Господь їх нам послав. І першим, що ми відчуваємо у трудних і проблематичних ситуаціях – є злість: на ближніх, на ворогів, на себе, на Бога, бо бракує розуміння та згоди з усім, що Господь нам дає.

Погляд апостола Павла на це є ясний: «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» За цими словами стоїть свідоцтво мучеників, яких позбавляли життя, але не могли відлучити їх від їх Бога. Більше від цього, вони раділи, що можуть потерпіти за Христа!

І для нас це виклик: лише коли будемо приймати кожну з наших тяжких ситуацій як ту, що її дарував Господь задля нашого зростання у єдності з Ним, тоді зможемо віднайти справжній, закладений в них сенс. Вчімся всі невигоди життя сприймати як нагоду більше близитися до Бога щоб стати живими учасниками Його Царства. Окрім приналежності до єдиного народу, всіх наших святих об’єднувала вірність Христовій Католицькій Церкві та прагнення віддано служити Богу. Кожен з них зумів знайти свою дорогу до Бога, свій спосіб посвяти.

Святість отже не є чимось, що може обмежувати час, стан життя чи обставини. Святість – це покликання зробити вибір. Вибір щоденний та постійний. Вибір Бога у повсякденності та труднощах, у мирні часи і в часи переслідувань, у тишині монашої келії та серед гучності світу. Це вибір, який здатний зробити кожен з нас. У свій спосіб. На своєму місці. У своїх обставинах життя. Всупереч власним людським слабкостям та зраненій гріхом природі. У своєму серці.

Ми маємо чимало нагод до святості на українській землі. Чи не є напад ворога нагодою стати святим, віддаючи життя за інших? Чи не є лихоліття нагодою послужити іншим? Чи не є пануючий розбрат нагодою звіщати єдність? Чи не є біль і ридання нагодою підтримати і полюбити? Чи не є ненависть світу нагодою пожертвувати себе з любові задля рятунку його з неволі гріха? Маємо багато нагод до святості: величних і тихих, небуденних і буденних. Не змарнуймо їх.

Сьогодні наші святі вимолюють повсякчасно у Бога ласку, щоби ми не менш щиро, ніж вони, любили Бога і людей, не менш ревно сповідували спільну віру, не менш терпеливо зносили випробування, не менш свято жили на своїй землі та просвічували її серед важких часів своїм святим життям. Цим можемо разом з ними благословити її, нашу стражденну і змучену Україну, своєю любов’ю і праведністю. Світ, у якому наші святі та праведники жили кожен у свій час і пору, продовжує мінятися на краще тоді, коли міняємося ми самі, і наше зростання у праведності є їх прославою перед Богом їм приємною, а для нас спасенною.

Святі свідчать що святість – це єдина вірна дорога у житті, яку можна верстати різними стежками, проте у спільному напрямку. Святість не родиться лише у геройськім випробуванні віри. Можливо це один з Божих привілеїв, однак до святості покликані усі, і в небі є місце лише для святих. Святі, які своїм життям прославили нашу українську Батьківщину, є віхами нашої історії, світочами народу та свідками його віри та вірності Христовій Католицькій Церкві. Ми є спадкоємцями їх життєвого подвигу, і вдячні Богові за цей дар.

Тож сьогодні радіймо разом із нашими блаженними братами та сестрами, які вже дійшли до небесної Батьківщини. І просімо їх, щоб вони допомагали нам на нашому шляху віри. Нехай і ми колись, очищені та перетворені, зможемо стояти посеред них у сяйві Божого світла, у вічному мирі та радості без кінця. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело