Проповідь Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийського, у третю неділю по Зісланні Святого Духа, виголошена 21 червня 2026 року під час Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Воскресіння Христового с. Розвадів з нагоди 165-ліття храму.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

«Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі». Тому посланням нинішнього уривка Євангелії є упімнення, що неможливо служити двом панам, не потрібно надмірно турбуватися про проминаючі речі, та щоб журба про майбутнє не окупувала тривогою наше сучасне життя. Радше потрібно звільнитися від влади всього, що пропонується нам як гарантія нашого благополуччя, бо у житті єдиним і безсумнівним гарантом всього є лише Бог.

Наша дійсність є такою, що у своєму житті людина стоїть перед вибором між двома протилежностями, які неможливо об’єднати. З одного боку це Бог, а з іншого – прагнення самодостатності: ілюзія безпеки гарантована багатством чи владою.

Ми віримо в Бога, але найчастіше бачимо у цьому лиш наші обов’язки перед Ним та вимогу Йому безмежно довіряти. Тому в дійсності Бог для нас часто залишається маловідомою та надто складною реальністю, щоб у ньому шукати свою безпеку. Про чудесну Божу турботу та допомогу людині у скруті ми чуємо рідко, але передовсім нам бракує особистого досвіду Божого піклування про нас.

Однак життєві виклики, перед якими стаємо, змушують нас шукати когось або щось, що дасть відчуття безпеки. Матеріальні блага є нам ближче та зрозуміліші. У багатстві бачимо засіб, який дає впевненість що зможемо подолати труднощі та власні обмеження. Але різноманітність шляхів його здобування нераз суперечить Божій справедливості, спонукує знехтувати правдою задля власної вигоди. Так користуючись кожною нагодою отримати зиск ми змушуємо Бога почекати, можливо на Нього ще прийде час.

Подібним є послання про безтурботність, яка не є дешевим рішенням для життя, але визначає критерії важливості його потреб, щоб перше місце звільнити довірі Небесному Отцю та пошуку Божого Царства і його справедливості. Євангеліє не визнає безтурботного життя як такого, але пропонує свободу від тиранії туземних тривог, щоб людина досягла повноти справжнього життя.

Однак слова Ісуса про Боже Провидіння, котре не обмежується лише на земному житті але орієнтоване на нашу вічність, не виглядають нам актуальними. Щоб зрозуміти їх, потрібне велике зусилля віри, бо вони суперечать менталітету світу. Віра у те, що Бог є нашою безпекою, передбачає наше покаяння та зміну мислення, усвідомлення, що багатство і влада пропонують лише ілюзії.

Але нам часто бракує відваги стати на дорогу навернення. Ми відкидаємо зауваження, що помиляємося коли обираємо нам зручні шляхи, хоч в наслідку переживаємо нещастя за нещастям. Від слів Ісуса: «шукайте Царства Божого та Його справедливості, все інше буде нам додано», ми очікуємо лише подальших ускладнень. Ми сумніваємося, що Бог очікує лише нашої згоди на Його чинну присутність у нашому житті, та боїмося, що якщо віддамося Богові, то це принесе лише нові труднощі. Тому нам тяжко прийняти, що Його прихід – це лише і завжди доброта і любов.

Та якщо Бог з нами, бо ми Його запросили і дали Йому право творити Свої діла в нашому житті, то все, що з нами відбуватиметься, піде нам на користь. Наша турбота про хліб щоденний більше не буде мотивована страхом з того, що чогось забракне, але стане спокійною, чесною працею, заснованою на довірі на доброту Бога, який добре знає що нам потрібно для життя тут, на землі, і запевнює нам вічне життя на небі.

Через тотальну окупацію людської свідомості ідеологією насичення та розкоші, цих ідолів яким сьогодні поклоняється світ, нам тяжко зрозуміти Христові слова про дикі лілії та небесних птахів, бо в них є запрошенням до свобідної довіри у доброту Божого Провидіння. В них є нагадування про дану нам Богом первозданну гідність життя, яку можемо зберегти лиш рішучим протистоянням старим спокусам «хліба, слави та влади». Тому це є заклик до свободи від речей, здобуттю яких посвячуємо стільки життєвих сил, щоб вкінці пізнати, що то не ми є їх господарями, але самі їм служимо. Зрештою навіть Христові слова: «Шукайте спершу Царство Боже та його праведність», підмінюються людською інтерпретацією. Спочатку шукаємо те, що самі вважаємо для себе корисне, а потім сподіваємось що на цьому матеріальному чудовиську виникне царство Боже та його праведність, але в наші режисурі…

Тому у світі множаться стосунки без любові та благополуччя без радості. Скількома непотрібними, заплаченими кров’ю речами досі захоплюються люди та будують суспільство «щастя», від якого багато з них парадоксально втікають через самогубство. Надавати якомусь створінню властивість самодостатності – це ілюзія, яка веде до краху. Дивно, що люди, проживши стільки історичних трагедій, не хочуть змінити свою поведінку та нехтують логікою Божих упімнень. Коли існує криза віри у Бога, над людиною та між людьми владне «жадність», яка ніколи не знає «досить». Справжню допомогу людині може запропонувати тільки Бог і його благодать.

«Шукайте перше Царство Боже та його справедливість». Перед цією першою і найважливішою турботою, всі інші турботи повинні вщухати. Це, однак, не означає, що ми у наївному оптимізмі не повинні виконувати своїх обов’язків у суспільстві, в якому живемо і яке повинні творити. Але це означає що турбота про спасіння душі повинна мати перевагу над турботою про добробут тіла, та що турботі про виконання Божої волі і побудови його Царства повинні підпорядковуватися всі зусилля на збереження гідності кожної особи і будівництва матеріального благополуччя суспільства. Тому справді щасливим життям буде таке, яке прагне щоб Бог був усім у всьому. Амінь.

Джерело