Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди Відпусту до Ліської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию 19 липня 2026 року.

«Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа». Ці слова стосуються не лише Матері Божої Діви Марії. Певним чином вони відносяться і до нас, бо «блаженні ті що слухають слово Боже і зберігають його». Сьогодні ми, земні прочати до небесної Батьківщини зібралися тут, щоб духовно відпочити у стіп нашої Небесної Покровительки, яка по материнськи споглядає на нас з Ліської чудотворної ікони. Спробуймо довго вдивлятися в бездонну глибину очей Пречистої, перед якими вже впродовж віків з вірою складають благання її діти.

Перед Її люблячим поглядом щезають нещирість, фальш, нелюбов, смуток. Ми приходимо до неї наповненими сміттям гріхів, страхів та розпачу. Але наше споглядання стає дверима, через які сяйво Її очей проникає до дна наших душевних темнот об’являючи нам правду про нас настільки, що аж боляче в них дивитися! Але якраз з цього неочікуваного, пронизливого душевного болю, родиться у наших серцях каяття та визріває справжня надія. В погляді Пречистої віддзеркалюється безмежжя Божої доброти, а на Її руках спочиває Втілення Божої милосердної Любові. Вона, наша Мати, і є тут для нас, та заради нас.

Бог-Творець природного порядку входить у свої закони чудесами дуже стримано, приховано. Марія з дитятком Ісусом на руках є запрошенням, щоб ми відважилися вкласти усе своє стражденне життя в руки Божі, та вірою віднайшли дорогу спасіння. Хто шукає Його благодаті, той її знайде, але хто не шукає, той далі буде самітно волочити тягарі свого життя. Та попри увесь спротив людей до Бога, Пречиста є тут як останній Божий аргумент, щоб людська горда самота нікому не стала причиною загибелі.

Богородиця вміє співстраждати, тому що любить. І цією любов’ю обіймає усіх тих, за кого Її Син приніс себе у жертву відкуплення. А Він прийшов, щоб звільнити нас з ярма гріха та віднайти у безодні смерті. Господь сам є для нас шляхом до свободи і дає благодать відважно зростати у любові, щоб ми з вірою творили новий світ солідарності і миру. Бог є добрим вчителем, але Він бачить нас поглядом життя Діви Марії.

Життя Пречистої є для нас небесним натхненням для наслідування. Вона стала образом Церкви, тобто нас, які разом прямуємо до Божого Царства. Марія, а з Нею Церква, є тією Нареченою Духа, про яку каже апостол Павло: «Так Він сам приготував Церкву славну, без плями, зморшки чи чогось подібного, щоб вона була святою і непорочною».

Слово, сказане архангелом Пречисті Діві під час Благовіщення, через двері Її смирення вступило у світ щоб почати здійснюватися і у нашому житті. «Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив».

Господь має щодо кожного з нас свій план, проєкт, пропозицію, шанс, намір. Але від нас Він очікує рішення, вибору, співпраці. Його план є здійсненним, а можливості, що нам пропонуються, є досяжними. Запевненням цього є таємниця всього життя Діви Марії, через яку Бог висловив також таємницю сенсу нашого життя. Адже коли ми є членами Церкви, на нас має завершитися те, що благодатно розпочалося у Марії.

Силою Святого Духа ми здатні знову відзискати свою непорочність, та на нас має здійснитися перемога над змієм. Ми є тими, хто має знову увійти до втраченого раю, з якого Марія ніколи не була вигнана. Зрештою нашою остаточною метою є «стати непорочними і в радості перед лицем Божої слави».

Діва Марія, яку воскреслий Христос взяв із собою у славу тілом і душею, вже перебуває в обіймах слави Отця. Вона є знаком та запевненням для Христової Церкви, яка буде довершена в майбутньому віці, коли настане день Господній. Сьогодні Богородиця сяє як ікона живого джерела віри та надії у нашій мандрівці дорогою історії життя до небесної слави.

Поки ми живемо, залишаємося паломниками надії. Тому потребуємо постійно обновляти усвідомлення власної мети, згідно якої маємо звіряти свої життєві рішення та шляхи. Мети прекрасної і привабливої, яка спрямовує наші кроки та оживляє сили, коли ми втомлені. Мети, яка завжди пробуджує в наших серцях прагнення та надію.

Цією буттєвою та остаточною ціллю є лише Бог, нескінченна і вічна любов, повнота життя, миру, радості та всього добра. Людське серце притягується цією красою і не зазнає щастя, доки її не знайде. І лише той, хто загубиться посеред «темного лісу» зла і гріха, насправді ризикує її не знайти.

Але над усім цим світовим полем битви між добром і злом чуває Божа благодать. Бог у Христі вийшов нам назустріч, прийняв на себе наше тіло, створене з глини, і взяв його з собою, возніс «на небо», до Бога Отця. Це таємниця Ісуса Христа, який втілився, помер і воскрес для нашого спасіння. І невіддільною від неї є таємниця Діви Марії, жінки, від якої Божий Син прийняв тіло, та таємниця Церкви, містичного тіла Христового, до якого належимо. Це таємниця любові, а отже, і свободи, успадкувати яку нам заповіджено.

Однак сповнення заповіту почалося Ісусовим «так» Отцю, і стало нам доступним, коли Марія повірила слову Господньому і сказала йому теж своє «так». Відтоді все життя Богородиці стало паломництвом надії разом із Сином Божим, паломництвом, яке через хрест і воскресіння привело її до небесної Батьківщини, до Божих обіймів.

Тому, коли ми йдемо своїми життєвими шляхами, як особи, як родина чи спільнота церкви, особливо коли з’являються хмари і шлях стає непевним та важким, з вірою підіймімо погляд, погляньмо на Неї, на нашу Матір, загляньмо в Її очі, і там знову знайдемо запевнення нашій надії, яка нас ніколи не засоромить. Амінь.

Джерело