Основна роль священника полягає в тому, щоб «уступити місце» Христові, дозволити Йому повністю діяти через себе як через інструмент. Що менше священник привертає увагу до своєї особистості, своїх талантів або духовних досягнень, то яскравіше через нього сяє присутність Христа.

Про це йдеться в документі «Христос посеред нас. Звершення Святих Таїнств та інших літургійних священнодійств: містагогійно-пастирські настанови», який Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав проголосив своїм декретом від 1 вересня 2026 року.

«Христос посеред нас». Звершення Святих Таїнств та інших літургійних священнодійств: Містагогійно-пастирські настанови

У настановах наголошено, що під час звершення Таїнств єпископ і священник діють не від власного імені чи покладаючись на власну духовну силу або особисту святість, а служать як живий образ Христа, вічного Первосвященника, і водночас «іменем Церкви», яка є містичною Христовою Нареченою.

У візантійському богослов’ї це пояснює поняття «іконічної присутності». Священник не замінює Христа і не стає Ним, але під час таїнственної дії являє Його як «прозору і живу ікону».

Автори настанов порівнюють це зі значенням писаної ікони: вона не є самим первообразом, але реально його представляє. Так і священник, залишаючись людиною зі своїми обмеженнями та слабкостями, у таїнственній дії представляє Христа.

Тому таке служіння вимагає від священника духовної прозорості та самозречення — здатності не ставити себе в центр, а дозволяти Христові діяти через нього.

«Це жодним чином не заперечує особистості священника і не вимагає її придушення, навпаки, означає її найвище здійснення — у подібності до Христа», — мовиться в документі.

«Священник досягає найбільшої особистісної повноти тоді, коли найповніше зникає як перешкода між Христом і людьми», — наголошують автори настанов.

Священниче служіння полягає не лише у звершенні богослужінь і Таїнств. У документі наголошено, що священник покликаний наслідувати Христа як Доброго Пастиря, який віддає життя за своїх овець.

Таке наслідування виявляється в готовності до самопожертви, турботі про духовне зростання вірних, захисті чистоти віри та постійній молитві за довірену йому паству.

«Священник стає „іконою Христа“ не так через особливі харизматичні дари або видиму святість, як через вірність своєму покликанню служити людям», — зазначено в документі.

Водночас текст настанов нагадує, що дійсність Святих Таїнств не залежить від особистих якостей служителя, адже справжнім звершителем Таїнств є сам Христос. Тому вірні можуть бути певними, що в Таїнствах зустрічаються з живим Христом, незалежно від особистої святості чи гріховності священнослужителя.

Важливо розуміти, що священство не є привілеєм окремих людей або особливим станом, що відокремлює їх від інших християн, — це служіння всій Церкві як Тілу Христовому.

«Священник діє не замість церковної спільноти, а від її імені і для її будування в єдності. Священниче служіння в Церкві полягає в участі в єдиному священстві Христа, який є „Первосвящеником за чином Мелхіседека“ (Євр. 7, 17)», — зазначено в документі.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело