Олексій Лях-Породько,

експерт з історії спорту, засновник Youtube каналу “Спортивний родовід”

 

Ігри XXIII Олімпіади 1984 року відбулися в Лос-Анджелесі (США) під егідою Міжнародного олімпійського комітету. Ці Олімпійські ігри вирізнялися багатьма особливостями, головною з яких став масштабний політичний бойкот із боку срср та інших країн соціалістичного табору. Утім, усупереч радянському тиску, спортсмени Румунії таки взяли участь у змаганнях.

Олімпіаду в Лос-Анджелесі також вважають однією з перших, де значний вплив мала комерціалізація, адже до змагань частково допустили професійних спортсменів. Попри політичний бойкот, масштаб Ігор виявився грандіозним: у них узяли участь 140 країн та понад 6800 атлетів.

У медальному заліку збірна США не мала жодної конкуренції з боку інших команд. Американські олімпійці здобули загалом 174 медалі, з яких 83 – золоті, 61 – срібна та 30 – бронзових. Доречно зауважити, що саме спортсмени Румунії посіли тріумфальне друге місце в неофіційному командному заліку.

 

Українська діаспора та Олімпійські ігри: десятиліття культурної дипломатії

Українська діаспора у США традиційно сприймала Олімпійські ігри не лише як спортивні змагання, а як потужний міжнародний майданчик для культурної дипломатії та презентації національної ідентичності.

Спортивні олімпійські змагання мають чимало спільного з мистецтвом, музикою та танцем. Цей зв’язок помітили ще в Давній Греції, а до програми сучасних Ігор конкурси мистецтв офіційно включили у 1912 році. Українцям тут є чим пишатися. Саме того року славетного українського тенора Модеста Менцинського запросили виступити в межах олімпійської культурної програми у Стокгольмі (Швеція).

Згодом українські митці не раз підкорювали олімпійську сцену.

Під час Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені (ФРН) головною зіркою культурної програми була відома на весь світ українська оперна співачка Євгенія Зарицька. Тоді ж Спілка Української Молоді (СУМ) разом із представниками Українського Визвольного Фронту організували у Мюнхені масштабні Світові олімпійські злети. У їхніх межах відбувся потужний паралельний фестиваль української пісні, музики та танцю.

Головними зірками цієї незалежної культурної програми стали відомі за кордоном українські колективи:

• Жіночий хор “Діброва” з Мюнхена (Німеччина)та Чоловічий хор “Прометей”(Prometheus Ukrainian Male Chorus з Філадельфії (штат Пенсильванія, США) – виконували традиційні народні пісні та класичні українські хорові твори.
• Балет “Крилаті” (Брадфорд, Англія)– презентував іноземним гостям Олімпіади автентичні українські народні танці та хореографічні номери, зокрема знаменитий “Гопак”.
• Оркестр “Батурин” (Торонто, Канада) – забезпечував музичний супровід виступів, знайомлячи європейську публіку з українськими інструментальними традиціями.

Ці виступи мали великий політичний та культурний резонанс, адже вони демонстрували вільну українську культуру безпосередньо у Мюнхені під час проведення Ігор.

 

Американська преса анонсує українські мистецькі виступи у Лос-Анджелесі

Тож не дивно, що й до Олімпіади в Лос-Анджелесі українська спільнота готувала потужну мистецьку презентацію. Часопис “Ukrainian Weekly” напередодні Ігор сповіщав читачів про сутнісні та історичні аспекти поєднання мистецтва, музики з олімпійськими змаганнями: “На перший погляд, здається, що мало спільного між виснажливими, фізично напруженими Олімпійськими іграми та музикою, яку іноді сприймають як вишукане мистецтво інтелекту. Проте придивімося уважніше. У запеклих змаганнях – чи то олімпійських, чи то музичних – є спільні риси: передчуття, судді, стрес, напруження й піт, а також сльози тріумфу чи поразки”.

На жаль, українські спортсмени не брали участі в Олімпійських іграх у Лос-Анджелесі – насамперед через політичне рішення радянської влади бойкотувати Ігри. А оскільки Україна перебувала під радянською окупацією, вона не мала можливості виступати на Олімпіаді окремою командою. На той час її просто не існувало, як не було й Національного олімпійського комітету України. Однак, попри неможливість виступу атлетів через “залізну завісу”, представники української діаспори у країнах вільного світу все ж узяли участь в Олімпійських іграх 1984 року. Слушним прикладом є збірна США, кольори якої захищали важкоатлет Арн (Альберт) Крицький та легкоатлет Марко Евонюк. Крім того, до роботи в організаційному комітеті Ігор запросили Петра та Ліду Чопівських – як спортивного лікаря та фахівчиню зі зв’язків з іноземною пресою.

Мистецькі виступи стали ще одним потужним українським акцентом у період проведення Олімпіади. Культурні заходи, організовані українською діаспорою США та Канади, стали невіддільною частиною загальної програми й викликали фантастичний резонанс у всьому світі.

Тогочасна преса жваво висвітлювала участь українських колективів у культурній програмі Ігор. Зокрема, американські видання зазначали: “Українські спортсмени не можуть брати участі в Олімпійських іграх як представники окремої держави. Проте в межах культурних заходів до відкриття Ігор відбувся міжнародний фестиваль музики й танцю, в якому взяли участь українці. Серед виконавців виступив мішаний хор “Кобзар” під керівництвом Володимира Божика – колишнього диригента славетного Українського хору бандуристів імені Тараса Шевченка з Детройта”.

Утім, хор “Кобзар” був далеко не єдиним учасником культурної програми. Як анонсував напередодні відомий у США громадський діяч Святополк Шумський, українська присутність у Лос-Анджелесі була значно ширшою: “У суботу, 28-го липня, під час заходів до офіційного відкриття XXIII Олімпійських ігор біля Колізею – головного стадіону Ігор – відбудеться міжнародний фестиваль музики, пісні і танцю, в якому також виступлять українські танцювальні групи Лос-Анджелеса. Українську громаду репрезентуватимуть мішаний хор “Кобзар” під батутом Володимира Божика, український танцювальний ансамбль “Явір” під мистецьким керівництвом Романа Хіча і козацький танцювальний ансамбль “Туман” під орудою Гастона Монтеро (сина відомого хореографа Надії Прокопій)”. Вона виступала й в інші дні проведення Олімпіади, демонструючи світові багатство української культури.

 

День відкриття Олімпійських ігор 1984 року

На день відкриття Ігор XXIII Олімпіади чекали десятки тисяч туристів і мільйони глядачів з усього світу. Українці у США з нетерпінням очікували початку олімпійських змагань та урочистостей, адже в культурній програмі мали виступати представники української діаспори.

Газета “Свобода” так описувала цей момент: “Довгоочікуваний день відкриття XXIII Олімпійських Ігор у Лос-Анджелесі став дійсністю. Погідний, дещо гарячий ранок у суботу, 28-го липня, запрошував десятки тисяч американців та гостей навіть з далеких країн до грандіозного олімпійського Колізею, який нарешті діждався вже вдруге вітати у своїй історії олімпійських змагунів та 90,000 гостей, які, попри досить гарячу південно-каліфорнійську погоду, прибули з усіх сторін. Відчувались всюди хвилини небувалого урочистого піднесення та святкового настрою”.

Саме в такій піднесеній атмосфері масштабного міжнародного свята, за яким спостерігала вся планета, українці гучно заявляли про себе та репрезентували світові поневолену Україну.

Згідно з рішенням Міжнародного олімпійського комітету та оргкомітету Ігор, у культурній програмі до відкриття дозволили брати участь лише тим етнічним групам, чиї країни офіційно змагалися на Олімпіаді. Це правило фактично унеможливлювало участь українців, литовців, латвійців, естонців та інших народів, поневолених срср.

Проте українська діаспора не опустила рук перед цим викликом. Обійшовши обмеження, українці все ж знайшли можливість виступити на передваріантах олімпійських заходів у національному вбранні та з рідними прапорами. Часопис “Свобода” авторитетно писав: “Ми все ж таки біля Колізею мали змогу заманіфестувати перед багатотисячними гостями українську національну окремішність, чар українського танку і пісні в їх величі й красі”.

Це був тріумфальний і феєричний виступ. Тисячі глядачів із різних куточків планети щиро захоплювалися майстерністю та колоритом українських артистів.

 

Як українці виступили на Олімпійських іграх у Лос-Анджелесі?

Виявляючи повагу до української громади США, зокрема в Лос-Анджелесі, представники оргкомітету Ігор звернулися до відомої активістки Дарії Чайківської, яка й організувала українські мистецькі виступи під час Олімпіади.

Презентація нашої культури в перший же день Ігор стала справжнім тріумфом. Тогочасна преса захоплено писала: “У цей день на великій сцені “Експо-Парк” біля Колізею дали свій успішний мистецький виступ, який привернув увагу тисяч американських та чужих гостей. Вони нагороджували наших виконавців спонтанними оплесками та виявами небувалого естетичного вдоволення”. Щоб іноземна публіка краще розуміла побачене, виступи супроводжували коментарями англійською мовою. Їх майстерно виголошували керівники танцювальних ансамблів та енергійна голова управи хору Марійка Огаренко.

З кожним наступним виходом на сцену кількість прихильників українського мистецтва стрімко зростала. Особливо глядачів зачарував козацький танцювальний ансамбль “Туман”: “Велику увагу і зацікавлення викликали серед міжнародної маси глядачів динаміка українських танків, мелодійність музики та різноманітність барвистого народного одягу… [колектив дав] ряд своїх перфектно виконаних танків, а в них і показ найкращих взірців української народної ноші, включно з гуцульською, полтавською, буковинською та навіть кубанською”.

Справжньою окрасою програми стали сольні номери керівника й хореографа Гастона Монтеро та його талановитої сестри Ненсі Монтеро, чию фахову майстерність публіка щоразу зустрічала шквалом спонтанних овацій.

Танцювальний виступ ансамблю “Явір” прикував увагу гостей Лос-Анджелеса своєю пластичністю та дивовижною зіграністю. Справжньою родзинкою колективу, яка викликала щире захоплення й подив публіки, стало те, що в його складі змагалися й виступали танцюристи різного віку. Численні глядачі високо відзначали чарівність та високу майстерність українців.

Не менш магічним був виступ хору “Кобзар”. До сцени невпинно сходилися слухачі, і в якийсь момент здалося, що українська пісня зібрала навколо себе більше людей, ніж самі олімпійські змагання. Тогочасна преса так змальовувала цей тріумф: “Бравурно і впевнено увійшов на сцену хор “Кобзар”, а згодом і його завжди молодий та усміхнений маестро В. Божик. І поплила чарівна українська пісня, і чути її було через могутню систему голосників понад одну милю в далечінь. Хор “Кобзар” – ця наша культурна перлина, знову показав себе як справжній “амбасадор” української культури назовні…”

Виступ викликав бурю аплодисментів, які переросли в спонтанну овацію, коли до хору долучився відомий американський дитячий ансамбль “Шоу оф Гендс” (Show of Hands). Разом вони виконали українською мовою пісню “Спів пташин”. Солістами цього незабутнього номера стали Ольга Івах та Юрко Вибачинський, а фаховий фортепіанний супровід здійснювала відома мисткиня, професорка Леся Куриленко-Вахнянин.

 

Голос свободи крізь гучномовці

Чи могли глядачі пройти повз такі дивовижні виступи українців? Звісно, що ні. Ба більше, чимало іноземців особисто підходили до артистів, щоб щиро подякувати за незабутні враження та красу дійства, а водночас — висловити солідарність із поневоленою Україною.

Наприклад, один із мешканців міста Лагос (Нігерія) підійшов із запитанням, чи прибули хор та ансамблі безпосередньо з України, чи вони є місцевими. Свою цікавість він пояснив сам: виявилося, що чоловік свого часу навчався в університеті в Києві, де чудово вивчив українську мову й щиро полюбив українські традиції. Інший яскравий приклад: серби з тогочасної Югославії жваво пояснювали словенцям, що українці — це окрема нація, а не росіяни. Вони продемонстрували глибокі знання історії та підтримали боротьбу нашого народу проти політики зросійщення.

Громадянин Індії порівнював Україну під московським окупаційним режимом із колоніальним минулим своєї батьківщини під британським пануванням. Водночас туристи-сикхи з Пенджабу проводили паралелі між українськими самостійницькими змаганнями та власною визвольною боротьбою в Індії.

Підсумовуючи цей тріумфальний день, часопис “Свобода” зазначав: “Отже, українські мистецькі виступи перед багатотисячною публікою в цей пропам’ятний день викликали зацікавлення українськими національними проблемами у багатьох гостей з багатьох країн та був одним з найкраще використаних хвилин для української національної справи”. Саме так – гучно, талановито й безкомпромісно – працює справжня культурна дипломатія в синергії з великим спортом.

Виступи українців настільки вразили організаторів та глядачів, що ті звернулися до артистів із проханням продовжити програму й на наступні дні. Зокрема, 5 серпня знову виступив ансамбль “Явір”, 9 серпня – ансамбль “Туман”, а 11 серпня – хор “Кобзар”. Це стало незаперечним свідченням шаленої популярності української програми серед публіки, завдяки якій Олімпійські ігри збагатилися унікальними національними традиціями.

Надзвичайно цінними є спогади безпосередніх учасників та організаторів цих заходів у Лос-Анджелесі – зокрема, Віктора Мішалова з Австралії та Святополка Шумського зі США. Видатний український бандурист, дослідник кобзарства, композитор і диригент Віктор Мішалов про свій виступ згадував так: “Виступав, коли був у Лос-Анджелесі. До речі, я кілька разів був там. Виступи організовувала директорка Українського культурного дому в Лос-Анджелесі пані Дарія Чайківська. У програмі ще виступали “Туманські козаки”. Я навчався у славетного бандуриста Василя Ємця, який започаткував капелу бандуристів у Києві у 1918 році. Пригадую, що ночував у православного священника Лоляка родом з Івано-Франківська. Також пам’ятаю, що відвідав поета Їриняка, і він мені подарував деякі рукописи. Ще є пам’ятним, що мав розмову з єврейським письменником-дисидентом. Він розповідав, що в СРСР усі телефонні розмови прослуховують і записують. Його особисто постійно викликали для пояснень. Також він зазначив, що в Америці є свобода слова”. Побут пана Віктора у Лос-Анджелесі видався надзвичайно насиченим: від мистецьких перформансів на олімпійських майданчиках до зустрічей з українцями США та спілкування з радянськими дисидентами.

Святополк Шумський так підсумував значення цих виступів: “Найбільш переконливим та незаперечним для нашої самобутности були наші мистецькі хорові та танцювальні виступи перед відкриттям Олімпіади біля Колізею. Ми ж тоді мали не лише змогу показати багатотисячній міжнародній публіці шедеври українського мистецтва, але також і сказати слова правди про Україну, її народ, культуру”.

Окрім хореографічних та хорових виступів, під час Олімпіади в Лос-Анджелесі відбулася ще одна визначна подія – виставка відомого українського митця та скульптора Юрія Гури.

Доволі кумедним та специфічним на цьому тлі виглядає офіційний плакат Олімпійського фестивалю мистецтв, що проходив безпосередньо перед Іграми 1984 року. Він являв собою кольорове фото клоуна, який наносить макіяж, із чорним написом унизу: “Олімпійський фестиваль мистецтв у Лос-Анджелесі, 1 червня-12 серпня 1984 року”. Можна припустити: якби дизайн цього плаката розробляли українські майстри, він неодмінно містив би національні атрибути та образи всесвітньо відомих українських митців.

  

Джерело