НАСПРАВДІ, для повноти картини, яку він намалював, не вистачало ще двох серій. У першій варто було показати, як «українські націоналісти» тягнуть на другий поверх заводу (де в основному розташовані кабінети) дві РСЗО загальною вагою 22 тони. У другій – сам «високоточний удар». І вже в третій, завершальній серії показати, як Конашенков ходить по харківському заводу і підраховує знищених «націоналістів», а паралельно – «іноземних найманців». Але Конашенков у Москві. Звідти мабуть рахувати легше. 

Спікер МО РФ воює вже шостий місяць, але нічому не навчився. Хоча дивного в цьому нічого нема. Адже він ці байки не Генштабу доповідає, а бурятській бабусі, чий онук скоро поїде в Україну.

От заявив міністр оборони України Резніков 1 серпня, що до нас прибули ще чотири установки HIMARS, значить того ж дня Конашенков має обов’язково доповісти про їх «знищення». Стало відомо, що з Німеччини до нас прибули РСЗВ MARS II. Значить незабаром Конашенков також і їх «знешкодить».

Його завдання зараз полягає лише в тому, щоб не заплутатися в елементарній бухгалтерії: «прибуло – вибуло».

Путіна наказано вважати Олександром Невським

Після того, що окупанти зробили з православним святинями в Україні, дехто романтично сподівався на розсудливість патріарха РПЦ Кирила. Мовляв, він, якщо навіть офіційно і не закличе свою головну «заблукалу вівцю» Путіна повернутись до стада, то принаймні не стане проповідувати його криваві цінності. І хоча б в молитвах закликати до припинення війни. Даремно. Патріарх сам очолив путінське стадо.

Пояснюючи зі своєї «дзвіниці» мету війни в  Україні він заявив, що «наші брати та сестри на Донбасі можуть постраждати за свою вірність Церкві».

НАСПРАВДІ, Гундяєв просто транслював офіційні кремлівські наративи. А перед тим, може, й сам сам брав участь у їх розробці.

1 серпня стало відомо про нову підготовлену в Кремлі методичку на тему, як саме російська пропаганда мусить розповідати про війну в Україні. В ній «спецоперацію» потрібно порівнювати з хрещенням Русі, а Путіна – з Олександром Невським.

Вторгнення в Україну в ній пояснюється діями «колективного Заходу, який вже майже тисячу років нападає на Росію, щоб розділити її та заволодіти ресурсами, а також знищити православну віру».

Однією з цілей «спецоперації» проголошується «боротьба з безбожниками», яких у тексті методочки характеризують як «ґвалтівників, розбійників та вбивць», які «ні у що не вірили — і вважали, що це звільняє їх від будь-яких моральних зобов’язань перед іншими людьми».

Такими «безбожниками» пропонують вважати й українських військових. Пропагандистам рекомендується розповідати, що ті «приносять жертви та чинять ритуальні вбивства».

«Для укронацистів не існує моралі, вони не міркують такими категоріями і є справжніми безбожниками. Вони не бояться за свої злочини кари Божої. Багато хто з укронацистів — відкриті сатаністи та послідовники людиноненависницьких культів», — переконують в адміністрації президента РФ.

(Згадаємо, відомі сюжети російської пропаганди від чорної магії для мінометників до «сатанинського капища «Правого сектору»)

Також виходить цікава історія з Олександром Невським та «колективним Заходом». Виявляється, що під останнім треба розуміти (у різні часи): Тевтонський орден, Швецію, Річ Посполиту, імперію Наполеона, Третій рейх та НАТО.

У Кремлі зазначають, що зараз Захід (як і раніше) хоче знищити Росію щоб заволодіти ресурсами: «суспільство споживання, що склалося на Заході, вимагає багато ресурсів. Власні у Заходу закінчилися кілька століть тому. Це стало причиною колоніалізму та неоколоніалізму. Захід прямо говорить, що Росія має занадто велику кількість ресурсів для однієї країни і тому її треба розділити».

Цими аргументами пропагандисти мають підвести читачів та глядачів до думки про те, що війна в Україні — це «превентивний удар Росії»: «Керівництво країни та особисто Путін не допустили нападу на Росію. Було ухвалено рішення про початок СВО, що дозволило уникнути повторення 22 червня 1941 зі вторгненням нацистських військ на територію Росії».

Однак, йдеться у методичці, всі атаки Заходу закінчуються однаково: «Суспільство об’єднується навколо національного лідера і, демонструючи мужність та героїзм на полі бою, дає відсіч загарбникам». У Кремлі «рекомендують» зазначати, що так сталося і після перемоги у Невській битві, і після початку війни в Україні. Тобто Путін прирівнюється до Невського.

Останній, нагадаємо, неоднозначна фігура, – регулярно їздив на поклон до хана Орди, приносив данину за право княжити. Тож варто розвинути запропоновану Кремлем аналогію з ханським васалом: як історично, так і географічно.

Москва не дочекалась рімейку Третьої світової війни

1 серпня в Росії наказали очікувати офіційного початку Третьої Світової війни. Яка символічно мала б початися з Балкан. Конфлікт між Косово та Сербією підігрівався росЗМІ на повну. Ледь, не кожної хвилини йшли повідомлення, хто яку барикаду і на якій косовській дорозі встановив, і хто в якого поліцейського стріляв. Велике піднесення спричинило вживання одним із сербських політиків  терміну «денацифікація».

Звернення президента Сербії Вучича транслювали ледь не в прямому ефірі. Чекали, звісно, на оголошення «спецоперації». Очікування супроводжувалось  закликом «народам, яких скривдив Захід, вступати до ОДКБ».

Дійшло до перерахування того, що Москва і Пекін надали Белграду з озброєння, порівняння бойових можливостей Косово та Сербії і навіть попередження: «Москва у конфлікті не братиме безпосередню участь, але підтримуватиме Белград».

Підтримку обґрунтовували аж занадто вінтажно – необхідністю захисту православного сербського народу. Привіт ХІХ століття!

НАСПРАВДІ, все завершилось просто. «Захід» запропонував Приштині відкласти вирішення спірного питання (нові правила в’їзду до Косова для сербів) на місяць. Косовари із сербами погодились. У Москви так і не вийшов «балканський ремейк початку Першої світової», як вони це називали.

Чого хотів Кремль – зрозуміло. Загострення на Балканах примусило б США витрачати сили та ресурси на косовський конфлікт, від чого 

страждала б Україна. Але це локальна історія. Головна мета Кремля незмінна з часів більшовиків – «мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем».

Як і раніше (починаючи ще з Першої світової війни, яка призвела до краху царської Росії), Кремль вперто намагається роздмухати пожежу: «від тайги до британських морів». 

Коли з Сербією не вийшло, російські ЗМІ одразу перемкнулися на інший край світу, повідомивши в прямому ефірі про «початок Третьої світової» на Тайвані, куди летіла спікерка Палати представників США Ненсі Пелосі.

Кінець російського десантного міфу

Ну а поки вона летить, Росія напередодні сакрального Дня ПДВ – у все тому ж сербському контексті згадувала свій так званий «Приштинський кидок». Нагадаємо, 12 червня 1999 року російські десантники зайняли аеропорт «Слатина» в столиці Косово раніше військ НАТО. Навіщо? Ніхто й досі не розуміє. 

Жодного тактичного чи стратегічного значення цей марш-кидок не мав і показав хіба що усю дикість росіян, які не можуть і не хочуть працювати в рамках єдиної миротворчої операції. Навіть на російських історичних ресурсах його називають «безглуздим і непотрібним».

НАСПРАВДІ, з того часу у російських десантників все стало набагато гірше. І довела це війна в Україні. В РФ вже відверто йдуть розмови на тему: «а чи потрібні нам десантні війська у тому вигляді, в якому вони зараз існують».

Нагадаємо, 45-та бригада спецпризначення повітряно-десантних військ, яка у прямому ефірі намагалась захопити Гостомельський аеродром у перший же день масштабного вторгнення, згодом  була закатана в бетон українськими захисниками.

В РФ довго поширювали міф про російську десантуру, яка вступила у нерівний бій із «неонацистами» та трималась до останнього, віддавши життя «за батьківщину». Потім з’ясувалось, що і решті путінської «крилатої піхоти» в Україні пощастило не більше, ніж міфічним «гостомельським спартанцям».

Серед поіменно встановлених втрат армії загарбника 20% – десантники (714 осіб). Однак реальна (а не за Конашенковим) кількість загиблих та поранених, звичайно, в рази більша.

Після лютневої поразки в Гостомелі російських десантників використовують в Україні як мотопіхоту. І гине вона відповідно як піхота. Ось невеличка хроніка смертельного падіння путінської «крилатої піхоти» в Україні:

• У березні загинули 55 десантників 247-го десантно-штурмового полку.
• На початку квітня 60 елітних псковських десантників відмовилися від участі у війні.
• 20 квітня Путін змінив командира 76-ї десантно-штурмової дивізії. Частини з’єднання брали участь у боях під Бучею, втратили не менше 18 осіб (за відкритими джерелами). Солдати, можливо, причетні до військових злочинів.
• 22 травня підрозділ 76-ї десантно-штурмової дивізії знищено, загинули щонайменше 14 осіб.
• 26 травня в Донецькій області знищено майже цілу роту тульської 106-ї повітряно-десантної дивізії.
• Наприкінці травня 129 бійців 108-го десантно-штурмового полку відмовилися їхати воювати до України.
• У липні ряд підрозділів 106 і 76 дивізій ПДВ було відправлено додому через велику кількість відмов від участі в бойових діях в Україні.
• 13 липня ЗСУ завдали удару по пункту управління 106-ї повітряно-десантної дивізії. Вбито чи поранено 28 окупантів, включно з командним складом.
• 25 липня завдано удару по 11-й десантно-штурмовій бригаді з Бурятії під Херсоном. Знищено штаб.
• 28 липня вбито командира костромського 331-го парашутно-десантного полку Поздєєва.

     Таким чином:

–    45-тисячні повітряно-десантні війська РФ втратили в Україні кілька тисяч найбільш підготовлених та боєздатних бійців. Решта частин та з’єднань не укомплектовані, зазнали втрат у техніці.

–   ПДВ Росії показали свою архаїчність. В умовах, коли ЗСУ мають достатній арсенал ППО, включно з мобільними комплексами («Ігла», «Стінгер» й інші), путінська хвалена десантура зазнає критичних втрат уже на етапі підльоту та десантування. Як наслідок, після приголомшливих втрат у перші тижні, командування РФ відмовилося від використання десантників «за прямим призначенням».

–   Заміна командувача ПДВ Сердюкова на Теплінського (як і інші судорожні ротації військових керівників) свідчить про те, що провал власної армії в Україні став очевидним вже і для Путіна.

Але публічне визнання цієї очевидності є згубним для нього. Тому до закінчення війни будуть спроби підтримувати репутацію ПДВ медійними сюжетами.

Новими байками разом із ще радянськими пропагандистськими фільмами на кшталт «У зоні особливої уваги» та піснями а-ля «Расплескалась синева» можна й надалі годувати телеглядача. Але правду не сховаєш.

Україна розбила «непереможних» путінських десантників. І про це вже знають у всьому світі: від тайги до британських морів.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело