Перша поїздка на фронт у серпні 2014 року пройшла для нього вкрай напружено, адже військовослужбовці через укорінені стереотипи не одразу збагнули, що на Сході також є люди, які люблять свою країну та воліють допомогти її захисникам. Переконавшись, що перед ними стоїть та сама людина – для Івана розпочався період клопіткої роботи. Волонтерський рух початку війни носив стихійний характер і був націлений на базові потреби бійців – воду, їжу, тютюн, шкарпетки, засоби особистої гігієни тощо. Коли цей етап було подолано, а армія почала закривати потреби і виходити на якісно інший рівень, його батько вирішив присвятити час ремонту генераторів, бензопил та автомобілів з передової.
24 лютого зустрів його гуркотом гармат, яких жителі Лисичанська не чули вісім років. Після короткої телефонної розмови з побратимами та членами сім’ї було прийнято рішення про евакуацію родини. Йому, батьку трьох дітлахів, були відкриті двері для еміграції та безпечного життя у Франції, поряд з дружиною, проте він залишився, оскільки вважав…

Джерело