НАСПРАВДІ, це вже четверте «взяття Пєсок» за останній місяць. Вперше «перемога» трапилася 4 серпня, як повідомляв якийсь замполіт батальйону 11-го полку так званої «ДНР».

Вдруге Піски брав вже Конашенков. Було це 13 серпня. До того ж він ще й HIMARS тоді «знищив» разом із складом боєприпасів.

Втретє цю «перемогу» здобув вже Кадиров за допомогою якогось «дорогого брата Мусліма Алхазурова».

І ось, 2 вересня Піски «звільнив» цілий Шойгу. Таким чином, говорячи мовою російської пропаганди,«прапорів перемоги над рейхстагом» у Пісках за останній місяць вже мало б висити цілих чотири штуки.

З огляду на такі темпи, навіть важко уявити, за який час брехливий язик російської пропаганди до Києва доведе. 

Брехливий і п’яний язик «воєнкора» Пегова

Російський пропагандист Семен Пегов 3 вересня  потрапив у скандал. Його затримали московські правоохоронці під час заселення у готель. «Воєнкор» перебував у стані алкогольного сп’яніння і погрожував адміністратору готелю. Мабуть, святкував «перемогу» у Пісках.

НАСПРАВДІ, Пегов не вперше має проблеми з правоохоронними органами. У грудні 2021 року його затримали молдовські спецслужби в аеропорту Кишинева. 

Пропагандист неодноразово робив фейкові новини про російсько-українську війну. У березні 2022 року було заблоковано доступ до його каналу WarGonzo на YouTube. У травні адміністрація відеосервісу взагалі видалила цей канал із ресурсу.

Особливо Пегов запам’ятався постановочним епохальним «фронтовим репортажем» про боротьбу з українським безпілотником.

На початку квітня Пегов розповів, що ЗСУ потопили в Азовському морі торговельне судно, яке ходило під прапором Домініканської республіки. Але у морському відомстві цієї країни спростували цей фейк, повідомивши, що судно було обстріляне саме з боку російських військ.  

Докладніше про постановки і фейки Пегова та інших російських «воєнкорів» можна подивитись тут.

Вісім років тому Пегов отримав медальку  «За заслуги перед Вітчизною» – «за об’єктивне висвітлення подій у Криму». Але патякати брехливим п’яним язиком у Москві стає все важче.

Про це говорить і оголошення Путіним нової мети війни.

Дев’ята мета війни за 7 місяців

Нагадаємо, що у 7-й місяць війни з Україною Росія увійшла з новою ціллю. За словами Путіна, це «ліквідація антиросійського анклаву, який утворюється на території України».

НАСПРАВДІ, це вже дев’ята офіційно озвучена керівництвом Росії мета війни з Україною.

• 24 лютого Путін заявив: «Мета – захист людей, які 8 років піддаються геноциду з боку київського режиму. І для цього ми прагнутимемо демілітаризації та денацифікації України».
• 1 березня: «Головне – захистити Росію від військової загрози з боку країн Заходу», – Шойгу.
• 18 березня: «Покласти край геноциду – головна мета спецоперації в Україні», – Путін.
• 29 березня: «Забрати Київ», – Кадиров.
• 3 квітня: «Порятунок республік та відновлення їхньої державності в межах 2014 року», – Пєсков.
• 22 квітня: «Контроль над півднем України – вихід на Придністров’я, де є факти утиску російськомовного населення», – Міннекаєв.
• 13 червня: «Російські сили під час спецоперації в Україні прагнуть захистити «ДНР» та «ЛНР», – Пєсков.
• 26 серпня: «Спеціальна військова операція в Україні проводиться з метою недопущення Третьої світової війни», – Медвєдєв.
• 2 вересня: «На території сьогоднішньої України почали створювати антиросійський анклав, який загрожує нашій країні», – Путін.

Отже, залишилось дочекатись ювілейної десятої мети війни.

Фактично, за цей час вже майже вийшли зі вжитку терміни «денацифікація» та «демілітаризація». Перший – через те, що його важко вимовити, не те, щоб пояснити. Другий – через величезну допомогу Україні країн антипутінської коаліції, ресурси яких набагато більші за російські.

Справжню мету війни – захопити/знищити Україну Путін озвучити не може, тому періодично вигадуються нові цілі. 

Тепер у перекладі на нормальну мову це звучить так: «Ядерна держава Росія з «другою армією світу», «цирконами» та «сарматами» боїться якогось анклаву з нацистів і наркоманів».

Не здивуємось, якщо через певний час метою спецоперації буде названо «захист Росії від розпаду на декілька своїх «анклавів».

Тим більше, що тезу про «анклав» Путін сказав саме у Калінінграді (колишній Кенігсберг), який жодного (навіть історичного) відношення до «континентальної Росії» не мав до 1945 року.

Цікаві й тодішні методи роботи сталінського режиму в цьому місці. Одразу після війни місцевих німців (з 370 000, що жили тут до війни залишилось лише 20 000) намагались адаптувати до нових радянських реалій. Навіть, виходила газета «Новий час» німецькою мовою, у деяких школах викладання велося німецькою.

Але згодом у Москві перестали бавитись і виселили всіх німців до Німеччини. Залишилось лише кілька фахівців, які допомагали відновлювати роботу місцевих підприємств. Тривало це до 1950 року. Деякі з них навіть готові були отримати паспорт СРСР, але усім було відмовлено і згодом їх також депортовано до Німеччини.

На їх місце завезли радянських громадян. А в липні 1946 року Кенігсберг став Калінінградом. На честь померлого місяцем раніше  радянського керівника Михайла Калініна.

Тому досвід з освоєння «нових територій» у Росії великий. З їх утриманням – проблеми. І це довела червнева «блокада Калінінграду», яку без особливих проблем влаштувала Литва.

Кремль бажає переговорів з «урахуванням інтересів»

Мабуть, відчуваючи власну «анклавність», Росія вчергове вжила слово «переговори». Зважаючи, як часто вона це робить останнім часом, то навіть у найзавзятіших прихильників «війни до переможного кінця», на кшталт Кадирова, мимоволі з’являється думка, що якщо «спецоперація йде за планом», то явно не за тим, який готували у Москві.

Востаннє, нагадаємо, це робив 25 серпня лідер ЛДПР, голова комітету Держдуми з міжнародних справ Леонід Слуцький. Тоді він заявив «Якщо українська сторона заявить, що готова до переговорів на будь-якому рівні, у будь-якому форматі, тоді це обговорюватимемо і реагуватимемо».

І ось 4 вересня вже офіційний спікер Кремля Пєсков, який до цього категорично заявляв, що підстав для зустрічі Путіна із Зеленським немає, тепер вважає, що війна в Україні завершиться за столом переговорів. І вже обережно, а не безапеляційно, висловився за те, щоб переговори велися на умовах Кремля. 

«Будь-яка конфронтація закінчується розрядкою. Будь-яка кризова ситуація закінчується за столом переговорів. Так буде і цього разу. Це навряд станеться скоро, радше – пізно. Але все таки станеться. Інша справа – ми матимемо безцінний досвід та науку, як вести з ними діалог. Не те, що на наших умовах, а таким чином, щоб наші інтереси ніяк не постраждали», – сказав Пєсков.

НАСПРАВДІ, раднику глави офісу президента України Михайлу Подоляку вкотре довелося опускати кремлівських мрійників на землю: «Ще раз нагадаю базову аксіому. Переговори можливі, але лише на умовах України, після повернення територій та ліквідації кримінальних анклавів».

А 19 серпня він пояснив це метафорично. «Переговори це – гра в «російську рулетку» з повним барабаном та фатальним фіналом для всіх. Продовження війни, терору та кримінального шантажу. Головна умова – виведення окупаційних військ РФ із усіх українських територій».

Отже, грати у «російську рулетку» Україна не збирається. Тим більш, що всі ці вкиди про переговори потрібні Кремлю виключно заради підготовки резервів, накопичення зброї, покращення логістики, оцінки обстановки (в т.ч. і Європі як вона пройде зиму) й т.д.

Адже справжньої мети «спецоперації» у Москві ніхто не скасовував і робити цього не збирається. А боротьба з «анклавом», «захист російськомовних братів, які потерпають від геноциду», «боротьба з колективним Заходом, яка переростає в Третю світову війну» – це просто набір слів для пояснення власної неспроможності перемогти Україну.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело