НАСПРАВДІ, новини з поля бою за набір мобілізованих всередині Росії все більше нагадують зведення з фронту.

–   «Взято Тюмень / Астрахань / Калінінград» (військкомати доповіли про 100% набраних).

–   «Ворожі війська втрачають бійців» (додому повернуто кілька десятків якутів).

–   «через тактичне перегрупування залишено Чечню» (Кадиров відмовився проводити мобілізацію).

–   «підійшло підкріплення з Саратова» (400 осіб відправлено на збір).

–   «противник зруйнував кілька складів зі старою зброєю» (поповнення отримало іржаві автомати).

–    «ворог несе втрати серед командного складу» (відправлено у відставку заступника Шойгу з тилу генерала Булгакова).

–   «ІПСО противника в дії» (шквал повідомлень про те, що до війська загнали «кульгавих, косих, глухих»).

–   «вороги народу серед нас» (у призовних пунктах у мобілізованих забирають все, що вони взяли з дому).

–  «нанесено вражаючий контрудар по противнику» (Путін підписав укази про позбавлення волі на 10 років за дезертирство і здачу в полон).

–   «ворог проводить диверсії всередині Росії» (хвиля антимобілізаційних акцій протесту).

–   «наші війська готують жахливий котел для ворога» (чутки про повне закриття кордонів РФ для виїзду чоловіків з 28 вересня) й т.д.

Вся ця фантасмагорія більше нагадує «сумбур замість музики» (патріотичної), якою б і мало супроводжуватися «всенародне натхнення захищати кордони Росії». 

Зауважимо, слів «наступ», «подальше звільнення території України» ані в промовах офіційних осіб Росії, ані у пропагандистів вже немає. Виключно «захист» і «оборона».

Наскільки вистачить «аматорів-визволителів»

В Росії, до речі, цю фантасмагорію відчувають і визнають, що перед Путіним нині стоїть «філігранне завдання: так змінити парадигму політико-економічної системи в країні, щоб мобілізувати все необхідне для перемоги».

Усвідомлення того, що парадигму треба міняти не для перемоги, а заради виживання, вже, звичайно, є. Але формулювати її, відмашки ще немає.

Тому, в Україні та на Заході за цією «переможною парадигмою» спостерігають не з жахом (на що й сподівалися в Москві), а зі змішаним почуттям: звичайного людського жалю до чергової порції мовчазного путінського гарматного м’яса і зацікавленості: «коли і чим це закінчиться?».  

Швидше за все протягом кількох місяців. Путін витягнув з кишені свій передостанній – мобілізаційний козир. Як довго він ним користуватиметься? Можна навіть підрахувати.

НАСПРАВДІ, офіційна цифра весняного призову цього року становить 134,5 тисяч. Минулорічний осінній призов – 127,5 тисяч. Тобто за рік призовна російська армія здатна підготувати не більше 260 тисяч рядового та сержантського складу, що має військово-облікову спеціальність.

Весною цього року вперше за багато років був недобір. За офіційними заявами за 10 днів до завершення призову вдалося набрати 65 тисяч. За три дні до закінчення – 89 тисяч. Тобто нестача складає близько 30%.

У першу чергу, до мобілізаційного призову входять чоловіки, що відслужили – у віці до 35 років. Це близько 3,9 млн людей. Навіть якщо Кремль вирішить вилучити з економіки їх усіх та відправити на війну, він не зможе набрати більше цієї кількості.

Припустимо, що кількість відмовників, що змогли втекти до Монголії або ховаються від військкоматів десь у тайзі, збережеться на тому самому весняному рівні 30%. Тоді максимальна оцінка потенційного мобрезерву вже знизиться до 2,7 млн людей.

Серед них ​​є із бронею від призову – працівники ВПК, ті ж пропагандисти. Без їх щоденної роботи уся ця «патріотична музика» безглузда. На близько 1355 підприємствах ВПК РФ зараз офіційно працює 2,5 – 3 млн осіб. З них приблизно 20% чоловіків віком 20-35 років.

Також частина з цих 2,7 млн мають підтримувати режим всередині Росії. Без врахування МО та Росгвардії, таких 1,5 млн, також у віці 20 – 35 років. Їх також не можна всіх відправити на війну. Хоча б тому, що хтось має розганяти антимобілізаційні жіночі акції протесту в Дагестані.

Отже, віднімаємо з потенційного путінського мобрезерву силовиків, працівників ВПК та пропагандистів зі студентами (їх 25 вересня виключили окремим указом – бо це найпротестніший прошарок). Таким чином, у першій хвилі мобілізації залишається близько 1,4 млн. Оголошені 300 тисяч – це 20% від потенційного мобрезерву. Для призову кожного п’ятого молодого мужика знадобляться надзусилля усієї путінської силової та пропагандистської машини.

Що буде далі? Перші розкажуть про війну другим. Ті – третім. З кожним разом мобілізовувати стане складніше. Чи призведе це до бунту? Ні. Страх росіян перед владою генетично вищий за страх смерті. Але усе це зрештою призведе до покірної апатії. Всі в Росії розуміють, якщо українська армія фактично розбила їх професійну армію, то її аматорську демо-версію – й поготів.

До того ж в умовах західних санкцій (і водночас наказу Путіна «догнати і перегнати Америку»), надзусилля щодо вилучення сотень тисяч чоловіків з економічного, соціального та демографічного життя навряд чи стануть успішними. Таким чином, Путіну просто не вистачить ані силовиків ані пропагандистів для їх подальшого примусу захищати Росію. І не біля рідного Урюпинська, а десь під українським Мелітополем.

І все це без урахування найголовнішого чинника – ЗСУ, які з словами «як здорово, що всі ви тут сьогодні зібралися», спостерігають крізь оптику високоточної західної зброї за цим колективним російським суїцидом.

Москва готує «Оленівку-2»?

Кремль так поспішає з «референдумами» на окупованих українських територіях, що там почалося навіть змагання. Хто з гауляйтеров першим скаже «бінго».

25 вересня, наприклад, було заявлено, що «референдум» у Запорізькій області буде визнаний таким, що відбувся, коли проголосують понад 50% жителів. Станом на 00:00 25 вересня оголошена «явка» склала майже 52%. В «ЛДНР» вже заявили, що «референдум відбувся».

Повідомлення про хід «голосування на звільнених територіях» (навіть з «екзит-полами») разом із «загальноросійським фронтом протидії порушення прав при мобілізації» твердо займають перші місця у росЗМІ.

Усе це було б смішно, якби не так трагічно. Найбільш кричущим фактом стало «голосування» військовополонених ЗСУ у Оленівці. За цим «волевиявленням», як повідомляється, навіть, «стежать спостерігачі із Італії».

НАСПРАВДІ, жодної участі у псевдореферендумі наші вояки, звичайно, не беруть і паспорти «ДНР» не отримають. Це все чергове інсценування. Таким чином, напевно, Росія готує їх до насильницької мобілізації, що є порушенням Женевської конвенції.

Ця постановка відбувається на тлі повідомлень про набір людей до козачого батальйону «Богдан Хмельницький». Можна очікувати, що незабаром наших вояків «запишуть козаками-добровольцями». Про їхню подальшу долю не важко здогадатися. А росіяни створять фейк про те, що це все «нацистський режим Києва».

Масова страта військовополонених в Оленівці наприкінці квітня була невдалою спробою звалити цей злочин на якийсь міфічний удар HIMARS з боку ЗСУ. Тепер, схоже, готується більш продумана провокація. Перший її етап показав ТАСС, між іншим, офіційне джерело, а не «воєнкорівське». І це насторожує і хвилює.

 «Референдуми» незаконні навіть за російським правом

Отже, зараз практично в режимі онлайн увесь світ спостерігає за політичним самогубством Путіна під назвою «референдуми на звільнених територіях». При цьому у «референдумному гоп-стопі» він фактично вже завершує просування «визвольного» наративу і відверто демонструє «загарбницький».

НАСПРАВДІ, про нікчемність «референдумів» з точки зору міжнародного права висловились вже всі, включаючи «сербів-братушек», за що отримали від Z-спільноти назву «іудушек».

Але цікаво те, що навіть з точки зору російського права, вони також незаконні. Адже, згідно законодавства РФ, під час бойових дій жодні волевиявлення не проводяться. Навіть у СРСР під час Другої світової вибори до Верховної Ради не відбувалися.

До того ж російське законодавство встановлює проведення референдумів не раніше ніж за 60 днів і не пізніше ніж за 100 днів після дати їх офіційного оголошення. При цьому комісії з їх проведення формуються не пізніше ніж за 23 дні до дня голосування, а списки виборців складаються не пізніше як за 21 день до дня голосування.

Про жодне дотримання українського законодавства (хоча б тому, що це «шоу» відбувається на її території), звичайно, також не йдеться. Проте, для Росії це не вперше.

На першому російському «референдумі» на український землі – 2014 року у Москви була хоча б одна «зачіпка»: відносна «безкровність». Так, анексія Криму було абсолютним симулякром, але принаймні це хоча б виглядало мирно.

Зараз фейкореферендуми не мають навіть цього. Усі спроби пропаганди надути «всенародне захоплення українців від вступу до РФ» на тлі масових вбивств, руйнувань, насилля – марні. І це бачить увесь світ. Тому все й офіційно перетворилось зі «звільнення» на «загарбання».

Таким чином, нинішні «референдуми» фактично ставлять знак рівності між окупацією-2014 і нинішньою. Але за ці 8 років світ і Україна подорослішали. А Путін цього не зрозумів. Нічого, незабаром зрозуміє. В його російській рулетці незабаром залишиться лише останній патрон.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело