Сьогоднішній день розпочався із зустрічі з близькими командирів з «Азовсталі». Наші герої дуже скучили за рідними, які змогли побачити їх вперше за тривалий час. Сьогодні вони змогли обійняти дружин, були діти. Коли син Святослава Паламаря вигукнув «Слава Україні», я подумав, що заради ось цього дитячого «Слава Україні» варто жити та йти до перемоги. Йти до кінця.

Сказав хлопцям, що саме рідні боролися за їх звільнення з величезним завзяттям. Вони так довго чекали.

Ми мусимо звільнити всіх, хто залишається в російському полоні та за ґратами, усіх, хто був примусово депортований. Люди – це найцінніше, що є в України. І ми наполегливо боремося за повернення кожного нашого воїна й кожного цивільного. Боремося разом з близькими, сміливими, справжніми українцями.