НАСПРАВДІ, переговорна тема вже давно і методично  просувається вищим керівництвом Росії. До Матвієнко 4 жовтня, це робив спікер Кремля Пєсков.

До цього з різницею в 10 днів фразу «переговори з Україною» вжив голова фракції ЛДПР у Держдумі Слуцький.

З цього приводу варто нагадати, що саме Володимир Зеленський був ініціатором прямих переговорів з Путіним ще на початку свого президентства, і така зустріч справді відбулася в Нормандському форматі у грудні 2019 року.

Вона планувалася як перша в рамках переговорного процесу на найвищому рівні з метою врегулювання наслідків російської агресії у Криму та на сході України. Однак російське керівництво швидко втратило інтерес до розмов, тому нормандська зустріч президентів була першою і водночас останньою.

Перед початком повномасштабного російського вторгнення 2022 року весь світ умовляв Путіна не робити цієї фатальної дурниці. Ще на початку лютого президент України висловлював готовність до прямих переговорів з Путіним. Проте у відповідь Пєсков заявив, що для такої зустрічі «потрібне розуміння, що буде на виході та що буде обговорюватися. Такого розуміння поки немає». Іншими словами, відхилив мирну ініціативу Києва. 

Після початку повномасштабної війни Зеленський також неодноразово закликав диктатора сісти за стіл переговорів. «На всій території України тривають бої. Давайте сідати за стіл переговорів. Щоб зупинити загибель людей», – сказав він на другий день вторгнення.

Найемоційніше глава України звернувся до Путіна 3 березня: «Що ти хочеш від нас? Іди з нашої землі. Не хочеш зараз йти, сядь за стіл переговорів. Я вільний. Сядь зі мною, тільки не за 30 метрів, як із Макроном, Шольцем. Я сусід, мене не треба за 30 метрів тримати, я не кусаюсь, я нормальний мужик. Сядь зі мною, поговори, чого ти боїшся? Ми нікому не погрожуємо, ми не терористи».

Переговори урядових і парламентських делегації, які тоді тривали в Білорусі і Туреччині, Москва вела з позиції сили, висуваючи завідомо неприйнятні вимоги. А пропозицію Києва прямої зустрічі президентів Кремль знову відхилив.

Криза переговорного процесу навесні та влітку була викликана міжнародним резонансом від виявлення свідчень масових злочинів російських окупантів проти мирного населення на Київщині. В Москві «образилися» через те, що історія стала публічною і заперечували свою вину.

Тоді ж у квітні  Володимир Зеленський публічно окреслив чіткі та зрозумілі «червоні лінії» для України: «Якщо буде знищено наших людей у Маріуполі, якщо буде оголошено референдум на будь-яких окупованих територіях України, Україна вийде з будь-яких переговорів».

При дотриманні цих умов Україна не виключала можливості для переговорів. У червні Зеленський був готовий обговорювати завершення війни та умови виходу окупантів з території України. «У мене немає великих бажань зустрічатися… Ніхто не хоче говорити з Росією з однієї причини. Вони нас вбивали, нас окуповували, тому віри нема. Але, я думаю, що як не було складно, треба використовувати всі можливості», – казав він.

Втім, поки російська армія наступала на Сєвєродонецьк і Лисичанськ, у Кремлі надували щоки та філософствували на тему безальтернативних програшних сценаріїв для України.

Але контрнаступ ЗСУ на Харківщині змусив росіян знову вдавати з себе голубів миру. Справжню ціну їх миротворчих заяв найкраще характеризує те, що водночас вони своїми ж руками спалили переговорні мости: провели фейкореферендуми та здійснили незаконну анексію окупованих українських територій. 

Наприкінці вересня Зеленський заявив: «Україна була і залишається лідером із переговорних зусиль. Саме наша держава завжди пропонувала Росії домовитися про співіснування на рівних, чесних, достойних та справедливих умовах. Очевидно, що із цим російським президентом це неможливо. Він не знає, що таке гідність та чесність. Тому ми готові до діалогу з Росією, але вже з іншим її президентом».

І нарешті, 6 жовтня Зеленський на зустрічі лідерів Європейської політичної спільноти констатував: «Україна ніколи не хотіла цієї війни і не робила нічого, щоб її спровокувати. Україна завжди була лідером у мирному врегулюванні. І всі ви добре поінформовані про те, скільки всього робила Україна, щоб спробувати переконати Росію жити без війни. Багато хто з вас особисто брав участь у цих спробах і допомагав нам у майже сотні раундів переговорів різного рівня, на яких Росії пропонувався мир. Але маємо визнати очевидне: ми змушені мати справу з державою, яка не хоче миру. Яка відповідає на всі пропозиції справжнього миру ракетними ударами, провокуванням штучних криз і глумом».

Тому всі ці регулярні звинувачення Москви у небажанні Києва мирних переговорів взагалі й через міфічну «заборону західних кураторів» зокрема – відверта та цинічна брехня.

А те, що саме успіхи ЗСУ на фронті восени цього року змусили Росію вчергове принижено натякати на переговори (хоча й намагатися при цьому й далі триматися формулювання «виключно на наших умовах – з огляду на об’єктивну реальність»), то нічого дивного і несподіваного в цьому зовсім нема.

Чи не хоче Маск передати акції Tesla Сербії?

Але про необхідність переговорів у майбутньому все частіше говорять на різних майданчиках. Останнім прикладом своєрідної «дипломатії» можна вважати нещодавнє «Маск-шоу» у Тwitter, в якому американській візіонер Ілон Маск виклав своє бачення завершення війни в Україні, яке виявилось дивовижно суголосним кремлівським наративам.

Але пропаганда не була б пропагандою, якби не представила свою спотворену версію «пацифістських» пропозицій Маска, вгледівши в них «слід Пентагону».

Про те, що не так з «чотирма кроками Маска» (які швидше за все тим чи іншим чином або в тому чи іншому вигляді будуть просуватись й надалі) пояснив Юрій Христензен, аналітик медіа-центру «Одеська політична платформа», учасник Kyiv StratCom форуму.

Крок 1. «Провести заново референдуми в анексованих Росією регіонах під наглядом ООН. Росія йде, якщо такою буде воля народу».

НАСПРАВДІ, референдум – це процедура із заздалегідь відомими правилами та невідомим результатом. За Конституцією України питання територіального устрою вирішуються лише на всеукраїнському референдумі.

Він оголошується за народною ініціативою не менше трьох мільйонів громадян України за умови, що підписи зібрані не менш ніж у двох третинах областей та не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Проведений окупендум – це процедура з невідомими правилами і заздалегідь відомим результатом. Вона очевидно суперечить Конституції України, Конституції Росії та будь-яким міжнародним нормам.

Спроба відсилання держави, що окупує, до «права народу на самовизначення» безглузда через відсутність «донецького», «луганського», «запорізького» та будь-яких інших «обласних народів» на окупованій території.

Немає жодних національних, мовних, релігійних чи будь-яких інших відмінностей між населенням окупованої та неокупованої частини українських областей. Немає жодних національних відмінностей і між областями.

Єдина між ними відмінність – військовий контроль агресора та його бажання виправдати свої злочини нібито волею народів на нібито референдумах. 

З таким самим успіхом можна захопити офіс Tesla та провести там «референдум» на користь рейдерів.

Крок 2. «Крим стає формальною частиною Росії, як це було з 1783 (до помилки Хрущова)».

НАСПРАВДІ, РРФСР була однією з республік СРСР. У 1990 році вона проголосила про свій суверенітет. У 1991 році було прийнято нову офіційну назву – Російська Федерація.

Кримська автономія входила до складу Російської РФСР з моменту утворення до 1954 (33 роки), а до складу Української РСР до 1991 (37 років). Від 1991 року і до сьогодні Крим є частиною України, яка існує в кордонах УРСР на момент здобуття незалежності. Жодна країна у світі не визнала протилежного.

З 1783 до 1917 року Крим входив до складу Російської імперії. Але в цій державі проживала також і більшість українців, і між ними та росіянами не існувало якогось адміністративного кордону, щоб можна було сказати, що Крим був в цей час саме російським, а не українським. Такі кордони з’явилися щойно в 1917 році, а що було далі – ми вже сказали.

Сучасна Російська Федерація не є тотожною ані Російській імперії, ані Радянському Союзу.

Це все одно, що вимагати передати акції Tesla Сербії на підставі того, що Нікола Тесла був сербом.

Крок 3. «Гарантія водопостачання Криму».

НАСПРАВДІ, до 2014 року не існувало жодних проблем із водопостачанням Криму. Проблеми почалися після окупації півострова, усунення законно обраного уряду АРК та призначення окупаційної адміністрації.

За Женевською конвенцією, відповідальність за утримання окупованої території лягає на державу, що окупує. 

Це все одно, якби рейдери захопили один із заводів компанії Tesla і вимагали постачати їм комплектуючі, спекулюючи на гуманітарних питаннях та мотивуючи це тим, що інакше робітники залишаться без зарплати.

Крок 4. «Україна залишається нейтральною державою».

НАСПРАВДІ, до 2014 року Україна була (і досі юридично є) нейтральною державою, а єдиною іноземною військовою базою на її території була російська в Криму. Це не вберегло Україну від агресії з боку РФ із використанням саме російської військової бази.

Немає таких поступок, які б змусили агресора відмовитися від своїх намірів. Зупинити його можна лише силою. 

Так само, як поступки рейдеру, який вирішив захопити контроль над Tesla, лише зміцнять його переконаність у слушності своїх агресивних планів.

Рашистська пропаганда на фашистський мотив

А тим часом після публічного прочухана Шойгу, коли багато хто вже почав задаватись питанням «Чи замінить «фанерного маршала» новий «Рокосовський», пропаганда продовжує просувати топ-наратив Росії сьогодення.

Звучить він по-різному, але сутність його одна: «треба потерпіти, Росія завжди довго запрягає, але потім швидко їде».

Усе це рясно приправлене неодмінним штучним «патріотизмом» і «вдячністю президенту, який підняв армію».  

НАСПРАВДІ, усю цю пропагандистську маячню вигадали задовго до нинішніх різноманітних, але однотипних «ридовок». Все це вже було. 

Ось наративи геббельсівської пропаганди, описані британським військовим, істориком та письменником сером Ентоні Бівером у книзі «Падіння Берліна. 1945» (Berlin: The Downfall 1945).

–        «…Території ми залишаємо тимчасово, наша армія скоро перейде в рішучий наступ. Треба лише позбутися генералів старої школи, потрібні нові вольові офіцери, здатні очолити армію. Від старих генералів лише зрада та невміння воювати. Лідер країни розуміє це, як ніхто інший та особисто керує військовими операціями».

 – «Усі проблеми через відсутність дисципліни, як на фронті, так і в тилу. Багато хто досі не розуміє, яку ми ведемо війну, і що треба напружити всі сили, аби перемогти. У нас велика армія та сталева воля».

 – «Але чому ми продовжуємо відступати, де армія, де найновіша зброя, про яку нам говорили останніми роками? Невже цього немає? Але нам десять років казали, що таке неможливо, і ми розіб’ємо будь-якого ворога».

 – «Потрібно трохи почекати, і ми точно зможемо розбити ворога – повторює пропаганда. Тим часом дедалі більше людей ставили питання, чому так відбувається на фронті. З іншого боку, було багато тих, хто досі вірив владі і був упевнений, що ситуація різко зміниться».

Отже, жодної нової музики у стару фашистську шарманку рашисти всунути не здатні. Та й пізно. Час Левітанів пройшов, як би Конашенков не намагався переконати в протилежному. Все, що можна вже програно. Залишилась лише примарна надія на свою «вундерваффе».

Що побажати Путіну на ювілей

І наостанок про Путіна, якому 7 жовтня виповнюється 70 років. Чого він сам бажав на ювілей? Скоріш за все власний «СРСР». Що він отримав на свій ювілей натомість?

• Заживо поховані 118 підводників «Курська», яких можна було врятувати.
• Трагедію школи у Беслані, внаслідок штурму якої загинули 314 осіб, із них 188 дітей.
• Отруєння газом у Норд-Ості, внаслідок чого, а також штурму, загинули 170 людей.
• Бомбардування сирійських міст. Використання хімічної зброї масового знищення проти мирного населення. Без прямої фінансової, військової та політичної підтримки Путіна Асад ніколи б цього не зробив.
• Збитий «Боїнг» у Донецькій області. 298 загиблих.
• Ізоляція від усього світу. Залишилися лише Лукашенко та Кім Чен Ин.
• 30 мільйонів росіян перебувають за межею бідності і ще 25 мільйонів живуть у злиднях. 
• Напад на Україну. Захоплення та окупація суверенної держави. Геноцид українців та кримськотатарського народу.
• Знищення власного народу через могилізацію.

НАСПРАВДІ, в день 70-річчя російського диктатора мимоволі згадується «Осінь патріарха» Габріеля Гарсіа Маркеса, яка є однією великою ілюстрацією життя всякого диктатора. Ми вибрали лише одну цитату з неї, яку й можна вважати вітальною епітафією Путіну від усієї України.

«І він помер так, як сказала смерть, помер тоді, коли найменше хотів цього, коли після стількох років безплідних ілюзій і самообману став здогадуватися, що люди не живуть, а існують, що найдовшого і найдіяльнішого життя вистачає лише на те щоб навчитися жити – в самому кінці!».

Путін вже не навчиться. Усі 70 років життя російського диктатора у підсумку пішли українському коту під хвіст. І від призвіща «Путін» в історії залишиться лише смердючий запах. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело