У Луцьку відбувся сьомий West Media Forum, якийпройшов під лейтмотивом «Amore, more, ore, re – любов, характер, слова, дії».

Форум проходив впродовж двох днів, 18-19 листопада. Медійники з різних куточків України, Польщі та Білорусі (опозиційні видання) відвідали Волинь. Представниця пресслужби операційно-тактичного угруповування Сумщини Тетяна Закревська та головна редакторка газети «Білопілля» Наталія Калініченко розповіли про роботу медіа на деокупованих територіях та медіа волонтерство під час війни.

Ні для кого не таємниця, що після повномасштабного вторгнення українським медіа довелося пройти період трансформації, аби не тільки продовжити існувати, а й почати допомагати Збройним силам України. Кореспондентка Район.in.ua зібрала основну інформацію зі слів медійниць про те, чи вдається нашим медіа поєднувати волонтерську діяльність та створення контенту, а також наскільки складно комунікувати під час війни.

Інформаційний фронт: чому редакції та ЗСУ повинні співпрацювати

Починаючи з 2014 року українці усіма силами намагалися допомогти Збройним силам України: збирали гроші, харчі, теплі речі, возили «броніки». 

«У 2015 році хвиля матеріального волонтерства трохи вщухла. Коли ми відвідували наших військових, то зрозуміли, що армія потребує комунікацій. На той час відбулося реформування і такі центральні газети як «Флот України» та «Крила України» закрили. Після цього постала проблема, яка ще до сьогодні не є вирішеною. Уявимо, що підрозділ сформувався у Львові та виїхав на Схід, у Львові про них вже трішки забули, бо вони виїхали, а на Сході вони стоять десь окремо і з місцевими теж нема комунікації, й оця велика частина людей залишилась відірвана від спілкування», – розповідає Наталія Калініченко. 

За словами редакторки, про військових найчастіше пишуть інформацію тоді коли захисник гине. Тоді починають згадувати де він народився, навчався, куди пішов служити й це, на жаль, виявляється найповніша інформація. Тому працівники газети  «Білопілля» намагалися змінити цю ситуацію й у 2017 році розробили свою першу волонтерську газету. 

Газети видруковувалися та відправлялися до хлопців на передову. Перші партії працівники редакції привозили самостійно, пізніше почали відправляти поштою. 

До волонтерського проєкту залучили 5 редакцій з усієї України, зокрема Чернігівську та Рівненську.

Пізніше працівники розширили волонтерську газету, і утворилася нова – «Сухопутні війська України». ЇЇ реалізація припала на період широкомасштабного вторгнення росії, тому редакція тимчасово припинила працювати. 

«Тоді до мене зателефонував командувач операційно-тактичного угруповування Сумщини й запитав чому ми не робимо газету для військових, адже вони її як ніколи потребують. І ми вирішили, що якщо треба, то зробимо!» – каже головна редакторка Наталія Калініченко.

Після цього працівники розробили газету «Захисники Сумщини», яка виходить щомісячно. За словами пані Наталії, це не просто газета, а й спілкування для військових і про військових, це той емоційний зв’язок між захисниками їхнім домом та територією де вони перебувають.  

Головна редакторка газети «Білопілля» зазначає, що журналісти повинні співпрацювати з військовими ще й тому, що:

• Ви отримуєте моральне задоволення від того що долучаєшся до волонтерства (коли кажуть чи воно нам треба, то ми гадаємо, що сітки та носочки плести зможе ледве не кожен, а для створення повноцінної газети є не так багато людей);

• Налагодження прямих комунікацій з  пресофіцерами (на Сумщину «наступають» ледве не кожного місяця, люди ходять і розповідають по секрету, що завтра-післязавтра буде наступ. Тому завжди у пригоді стане зв’язок з пресофіцером, аби мати згоду розвінчати ці чутки);

• Ви можете підвищувати рівень іміджу військовослужбовців Збройних сил України;

• Вам вдасться налагодити пряму співпрацю з військовослужбовцями, аби завжди бути в курсі останніх подій в армії та мати доступ до інформації з першоджерела;

• Зібрані матеріали під час волонтерських проєктів можна використовувати у власних медіа.

Як підтвердження того, що співпраця військових та журналістів є дуже важливою, Наталія Калініченко показала виготовлені сувеніри з осколкових снарядів. Їх зробили діти, які знайшли ці частинки після обстрілу їхніх шкіл. На маленьких уламках школярі написали побажання для військових. Один із таких сувенірів редакторка подарувала друзям з Америки, а вони своєю чергою виставили його на благодійний аукціон – продали за понад тисячу доларів та перерахували кошти для створення бомбосховищ у школах України.  

Співпраця військових зі ЗМІ – нелегка, але продуктивна

Мета, яка стоїть перед пресслужбою операційно-тактичного угруповування Сумщини – це підтримка іміджу військових. ЗМІ допомагають пресофіцерам поширювати інформацію про захисників, проте інколи їм доволі складно комунікувати.

«Читаючи історії про захисників у наших громадян виникає бажання або задонатити, або припинити ховатися від повісточки й нарешті піти до військкомату, або кардинально змінюється мислення», – наголошує представниця пресслужби операційно-тактичного угруповування Сумщини Тетяна Закревська.

Завдяки газетам та електронним засобам інформації військові пресслужби можуть охоплювати усю цільову аудиторію та доносити інформацію максимально швидко.

За словами пані Тетяни, коли вона почала служити, то гадала, що газети є давно вже неактуальними, проте пізніше спостерігаючи за місцевими жителями та військовими, які отримують їх вона зрозуміла, що  це далеко не так.

Інформаційний фронт наразі є дуже важливим. Серед додаткових переваг газет є менші можливості донесення фейків та дезінформації, адже якщо колаборанти у фейсбуці можуть написати агресивні коментарі, то  у газеті такого зробити неможливо. 

Однією з головних проблем співпраці між журналістами та представниками військових пресслужб є багато заборон при роботі. 

«Медійники часто жаліються, що ми не дозволяємо щось фотографувати, перевіряємо їхні матеріали, з нами складно домовитися і таке інше. Але ми маємо пам’ятати, що ми вже живемо не в цивільному житті. До прикладу, сьогодні до мене звернувся один з телеканалів, аби ми надали їм дозвіл політати дроном над Сумами й знімемо флешмоб. На перший погляд, ніби звичайне прохання. Але зараз діє правовий режим воєнного стану і якщо  цей дрон літатиме, то його просто повинні збити. До того ж коли у небі пролітає дрон, то військові починають «суєтитись» і тим самим ми їх відволікаємо», – розповідає представниця військової пресслужби.

Аби полегшити співпрацю, журналісти повинні попередньо писати офіційні запити, щоб представники могли попередити військових та максимально убезпечити населення у разі чого. 

«Відзнятий медійниками матеріал ми також повинні переглядати, адже нібито ми всі проукраїнського настрою, але все ж таки колаборанти є і якийсь матеріал може зливатися, або у кадр може потрапити той шматочок, який не повинен бачити ніхто окрім військових», – коментує Тетяна Закревська.

Тому співпраця видається інколи не легкою, проте вона завжди є продуктивною, адже як і пресслужби, так і медійники бажають лише одного – української перемоги.

Джерело

Друк / PDF