Продовження. Початок у No 5

У серпні 1922 року редактором удруге став о. Платонід Філяс. На сторінках часопису протягом 1921—1926-х років, коли редакцію знову очолював о. Платонід, багато уваги приділялося проповідуванню християнської віри. Цьому було присвячено численні богословські праці в популярному викладі. Першочерговим завданням редакції журналу на той час було збільшення накладу колись дуже популярного в народі християнського часопису, щоб сприяти покращенню релігійного життя широких верств народу. З кожним числом «Місіонаря» його тираж зростав і незабаром становив уже 20 тисяч примірників. Часопис знову став народним, його можна було придбати у всіх місцевостях краю й далеко за його межами, його читали у всіх українських оселях вірних УГКЦ.

Наступним редактором «Місіонаря» з 1927 року став о. Маркіян Марисюк, ЧСВВ. У своїй редакторській праці о. Маркіян багато уваги приділив поширенню «Апостольства молитви», набожества до Серця Христового, застереженню перед більшовицькою атеїстичною пропагандою й сектантством.

Для членів «Апостольства молитви» він уклав молитовник «Голос душі». Аналіз матеріалів дослідження показує, що найбільшою популярністю серед галичан журнал користувався саме між двома світовими війнами. Наклад часопису в 1932 році становив майже 37 тисяч примірників. У ті часи на Галичині січень було оголошено місяцем католицької преси. Щонеділі на службі Божій у храмах Галичини відмовляли п’ять разів «Отче Наш» і п’ять разів «Богородице Діво» за успішне поширення та пропагування Божого Слова на сторінках українських католицьких видань. У «Львівських Архієпархіальних відомостях» за 1931 рік, ч. ІV, йдеться про те, що у Львові в 1927 році був організований «Центральний комітет доброї преси», до складу якого входили заступники всіх українських патріотичних видавництв. Головним завданням комітету було: «…відбути інтенсивно по змозі “місяць доброї преси”, цебто місяць січень, розбудити в якнайширших кругах населення свідомість про вагу католицької преси й страшні наслідки преси злої». З метою успішного проведення акції «Католицька преса», Генеральний інститут католицької акції греко-католицької церковної провінції 21 грудня 1933 року скликав нараду з представників усієї національної преси, яка сповідувала християнсько-католицькі принципи. Важливим наслідком цієї наради було ухвалення спільної резолюції, що зобов’язувала представників української духовної та світської інтелігенції пропагувати у своїх виданнях християнські моральні цінності.

РЕДАКТОР «МІСІОНАРЯ» в 1927—1932, 1940-х роках

ОТЕЦЬ МАРКІЯН МИХАЙЛО МАРИСЮК, ЧСВВ (*14.01.1886—†25.09.1961)

Народився Михайло Марисюк 14 січня 1886 року в селі Сілець Беньків (нині Кам’янко-Бузький район Львівської області). Початкову освіту здобув у рідному селі, згодом навчався у Львівській гімназії. 18 листопада 1902 року вступив до Чину святого Василія Великого до Крехівського монастиря, куди влітку того ж року був перенесений новіціят із Добромиля. Його магістром був отець Діонізій Ткачук — пізніше перший архимандрит реформованих василіян. Під час облечин отримав рясу й монаше ім’я Маркіян. Тимчасову професію склав 14 січня 1905 року в Крехові й у цьому монастирі продовжив свої гуманістичні студії, упродовж яких був біделем (ревнителем) для братів студентів і навчав церковного співу новиків. 1908 року розпочав вивчати філософію в Лаврові, а вже 5 жовтня 1909 року вписаний на другий курс філософії в семінарії імені св. Канізія при університеті в Інсбруці (Австрія). Там також деякі предмети йому були зараховані за перший рік богословських студій, а наступні два роки (1910—1912) закінчував у Кристинополі. Догматики, моральної та біблійних наук навчався в отців Амврозія Мушкевича, Онуфрія Бурдяка, Марка Галущинського та славного василіянського бібліста отця-доктора Теодозія Галущинського. 14 січня 1911 року в Кристинополі склав професію вічних обітів у Василіянському Чині. Наступного року 5 травня отримав священничі свячення.

Праця у Василіянському Чині

Відразу після свячень новоієрей Маркіян отримав призначення до Львівського Свято-Онуфріївського монастиря, де виконував обов’язки провідника «Марійської Дружини служниць», сповідника, проповідника, еклезіарха, писав монастирську хроніку. 4 грудня 1913 року був призначений ігуменом новозаснованого монастиря Співстраждання Пресвятої Богородиці в Перемишлі.

Переїхавши до Перемишля 15 грудня 1913 року, отець Маркіян дуже енергійно взявся за збір коштів і матеріалів на будівництво нового храму, та Перша світова війна стала цьому на заваді. У 1920 році він душпастирює вже в Дрогобичі, провадить «Апостольство молитви» та виконує обов’язки віцеігумена монастиря. Упродовж 1921—1924-х років отець Марисюк у Кристинополі: адміністратор парафії, провідник «Апостольства молитви», ІІІ-го Чину й Братства св. Онуфрія, еклезіарх, часто виїжджає з місійними проповідями до різних сіл і містечок Галичини. У 1925—1932-х роках перебуває в Жовкві. Окрім священничих обов’язків, працює цензором книг при Жовківській василіянській друкарні, проявляє себе як письменник, редагує часопис для молоді «Наш Приятель» (1928), «Місіонар» (1927—1932), «Календар “Місіонаря”» (1926—1933). 1933 року о. Маркіян — у Львівському монастирі, а через рік — уже в Лаврові на становищі вчителя риторики, української мови й літератури для василіянських братів студентів гуманістичних студій. У 1934/1935 навчальному році отець Маркіян викладав німецьку мову в Бучацькому місійному інституті отців василіян, провадив «Марійську Дружину», був консультором дому. Після року праці в Бучачі — знову Жовківський монастир. Цього разу отцеві випало бути редактором науково-популярної серії видань «Бібліотека релігійної освіти» (у 1935—1939-х роках їх вийшло близько 30).

Життєві поневіряння

З початком Другої світової війни отець Маркіян Марисюк переїхав до Перемишля подалі від «визволителів». Там у відносному спокої під німецькою окупацією відновив видання «Місіонаря», якого в 1940 році вийшло п’ять номерів. За останнім друкованим «Каталогом» провінції в 1940—1941-х роках (Львів, 1943) отець Маркіян — співробітник парафії в Радимно. У квітні 1945 року був переселений з Польщі до Радянської України. Із мотивів безпеки змінив прізвище з Марисюк на Мартюк. Проживав у Гошівському та Погонянському монастирях. 29 березня 1949 року арештований органами держбезпеки й 14 червня 1949 року засуджений Станіславівським обласним судом до 25 років виправно-трудових таборів. 18 червня 1949 року отець Маркіян подав апеляцію, проте Верховний Суд її відхилив. Як колишньому редакторові «Місіонаря» йому інкримінували підривну антидержавну й антирадянську діяльність, яку він начебто проводив на сторінках часопису, а також підробляння документів. 10 серпня 1949 року через Львівську пересильну тюрму отця Маркіяна вивезли до Сибіру. Покарання відбував у ВТТ «Мінеральному» (поселення Інта, Кожвінський район, Комі, АРСР). У 1954 році Генпрокурор зменшив термін покарання до 10 років, а 10 травня 1956 року отець був звільнений за віком як престарілий.

Після повернення отець Маркіян працював деякий час у селі Дорі біля Яремчі на Івано-Франківщині, а пізніше переїхав у рідний Сілець, де мешкав у домі своєї сестри. Хоч мав сильно підірване здоров’я, усе ж кожної п’ятниці правив службу Божу й нічого не їв. Уже в Сільці до нього часто навідувалися підпільні василіяни до сповіді чи просто на духовні розмови.

Упокоївся в Господі 25 вересня 1961 року в Сільці Беньковім на 76-му році життя, 59-му — чернечого покликання, 50-му — священничого служіння. Похований на сільському кладовищі. Вічна йому пам’ять!

Творчий доробок

Окрім редакторської праці над «Місіонарем» (1927—1932, 1940), під час якої чимало уваги присвячував роз’ясненню катехизмових правд, остеріганню перед більшовизмом і сектантством, отець Маркіян Марисюк виявив себе також як автор і упорядник різного роду богослужбових книг: «Великий требник» (1926), «Божественна літургія св. Івана Золотоустого» (1927), «Ієрейський часослов» (1933). Для членів «Апостольства молитви» він уклав прегарний молитовник «Голос душі» (1927), яким у перевиданні видавництва «Добра Книжка» ще й досі користуються почитателі Серця Христового, а також «Святу Годину» (1935), перевидану в 1999 році видавництвом «Місіонер» (а до того в «Слові Доброго Пастиря» в США). 1922 року в Жовкві вийшла збірка «Великопосних проповідей» отця Маркіяна Марисюка: «Кожна проповідь про котрусь особу, що займає важнішу ролю в Христових Стражданнях і на прикладі тої особи розбирає частину найважнішого питання життя». Дві книжечки його присвячені описам великих Марійських паломницьких центрів ― Люрду й Гошева: «До Люрду. Вражіння з дороги з першим українським паломництвом» (1931) та «Ясна Гора в Гошеві: в 200-літню річницю перенесення чудотворної ікони Богоматері на Ясну Гору» (1937). У «Бібліотеці релігійної освіти», ціль якої було «поглибити релігійне знання в нашім народі, подаючи своїм читачам правди католицької віри й моралі, як також розбірку життєвих питань, що в’яжуться з релігією», він видав цілу серію власних авторських брошурок. Ось деякі з них: «Вірити чи не вірити?», «Чи людина має душу?», «Чи є життя за гробом?», «Чи Бог управляє світом?», «Чи соціалісти мають слушність?», «Звідки взялась людина на землі?», «Що дає нам св. церква?», «Чи треба сповідатися?», «Чи Христос справді воскрес?», «Куди йде світ без Бога?», «Митрополит Йосиф Велямин Рутський», «Нащо терпіння на світі?», «Клєрикали й клєрикалізм», «Вільнодумці й вільнодумство», «Чи всі релігії на світі є однаково добрі?», «Хто є Бог?». Його книжечка «Католицька церква добродійка людства» також перевидана в «Слові Доброго Пастиря» в 1950-х роках.

Отець Маркіян Марисюк належав до «Дому письменників» — своєрідної асоціації василіян письменників і науковців, заснованої в Жовкві в 1935 році.

Підготував о. Єронім Грім, ЧСВВ

Буде далі

Джерело