Рівненський зал камерної та органної музики – це знакова споруда для рівнян. Побудована на місці трьох храмів, кілька разів знищена, розвалена й реставрована, вона попри все залишається однією з візитівок міста.

Про унікальний музичний інструмент, довготривалу історію органного залу від першого закладеного каменю костелу святого Антонія до наших днів та невідому досі долю чудотворної ікони розповіла відома рівненська краєзнавиця, журналістка Світлана Калько під час авторської екскурсії «Нерозкриті таємниці органного залу». Долучилася до цього заходу й журналістка Район.Історія.

Король інструментів

За словами Світлани Калько, орган з’явився в Рівненському органному залі 1989 року. Однак через відключення електроенергії зустрічали гостей екскурсії аж ніяк не під акомпанемент цього інструмента. 

Він потребує підживлення, а генератор не мав змоги запустити його на повну. Та це жодним чином не вплинуло на настрій присутніх, адже не гірше за орган звучав цього дня клавесин, який є прародичем сучасного роялю. Музичний супровід екскурсії забезпечувала солістка Рівненської філармонії Ірина Козачук.

 «Рівненський орган має певні особливості: він складається з трьох мануалів, мануали – це клавіатура. Отже, три ряди клавіатури. Має 43 регістри – це тембр звучання і майже три тисячі труб, за допомогою яких нагнітається повітря і видаються чудові величні звуки. У ньому є три тисячі труб різної величини від найбільших, розміри яких становлять кілька метрів, до найменшої, розмір якої – всього 13 міліметрів. Міхи органу зроблені з телячої шкіри. Важить він 12 тонн», – зазначила краєзнавиця.

Клавесин у Рівненському органному залі

Гості екскурсії мали можливість також зазирнути всередину органу й спробувати хоча б за допомогою ліхтариків розгледіти, як функціонує цей велетень серед інструментів.

Коштував рівненський орган півтора мільйона доларів. Його створила австрійсько-чеська фірма «Ріґер Клосс», яка має давні традиції виготовлення органів. Ця фірма 1886 року виготовляла орган і для костелу Святого Антонія, але в той час мала іншу назву – «Брати Ріґер». 

Однак храм на той час ще не побудували, тож музичний інструмент передали Лютеранській кірсі, а для костелу «Брати Ріґер» виготовили орган ще раз у 1912 році.

Достеменно невідомо, який вигляд мав саме той орган, адже історія цього інструмента виявилася трагічною.

«Коли костел в 1961 році закрили, той орган демонтував тогочасний директор міського Будинку культури Долинський. Він розумівся на органах, тому йому доручили таку делікатну справу. Долинський забрав його до міського Будинку культури. Там він валявся на господарському дворі парку аж до середини 80-х років. Потім його вивезли на сміттєзвалище», – поділилася подробицями авторка екскурсії.

Орган у Рівненському органному залі

Костел святого Антонія

За словами дослідниці, три попередники костелу святого Антонія, які були розташовані приблизно в тому ж районі, були знищені. Один згорів під час пожежі у XVI столітті, а другий XVII століття знищили татари під час набігу.

Його наступник – мурований костел, який також хотіли побудувати князі Любомирські й заклали його в 1773 році, був довгобудом і вже в 1849 році перебував в аварійному стані. Його зачинили і заборонили проводити там богослужіння через загрозу обвалення.

«30 вересня 1858 року на головній вулиці Рівного – Шосовій на березі річки Устя зібралося велелюдне зібрання від гімназистів до військових. Люди прийшли для того, щоб закласти наріжний камінь під побудову майбутнього головного рівненського костелу – костелу святого Антонія. Закладав цей камінь власник Рівного князь Казимир Любомирський у супроводі своїх дітей: дорослого 20-річного сина Станіслава і 16-річної доньки Марії, а також дружини княгині Зінаїди», – розповіла Світлана Калько.

Вид на костел на початку XX століття. Фото з сайту РівнеРетроРитм

Однак 1863 року, після польського повстання проти російського самодержавства, російська влада як покарання заборонила будувати костел у Рівному, а за три роки зажадала, щоб будівлю передали під побудову православного храму. Князю Любомирському вдалося переконати росіян не забирати костел та дозволити його добудувати.

Казимир Любомирський помер 1871 року й будівництво костелу призупинили аж поки син князя Станіслав не домовився з родичем – власником Ізяслава Романом Сангушком про виділення коштів на відновлення зведення храму.

Польська листівка початку XX століття з видом на костел. Фото з сайту РівнеРетроРитм

У 1899 році будівництво завершили, а наступного року костел освятили. Архітектор первісного варіанту невідомий, але добудовував костел К. Войцехівський у модному на той час стилі – надвіслянсько-балтійська неоготика. Його ознаки: червона неоштукатурена цегла й готичні гострі шпилі.

Вид на костел. Фото з сайту РівнеРетроРитм

Інтер’єр

Про автентичний вигляд зали костелу сучасним відвідувачам нагадують хіба що колони. Усе решта в Рівненському органному залі перебудоване.

«Колони мають такий оксамитовий зеленкуватий колір під малахіт і дехто думає, що вони справді з каменю, з малахіту. Однак це не він, це таке унікальне покриття, секрет якого втрачено. Тому якщо раптом так станеться, що якась із колон буде пошкоджена, тоді не зрозуміло, як її відновлюватимуть», – зауважила Світлана Калько.

Вівтар костелу святого Антонія. Фото з сайту РівнеРетроРитм

Замість рядів крісел стояли 27 дубових лав, на яких сиділи парафіяни. Обабіч було ще 18 дубових лавок, на які також можна було присісти. На місці сцени й органу був головний вівтар костелу, зроблений з мармуру. 

Біля нього були фігури святих, ікони та церковне начиння. Костел святого Антонія мав спершу п’ять вівтарів, а на момент закриття в ньому вже було сім вівтарів.

На стінах, біля вівтаря, колони були розписані в стилі неоготичної модерністської поліхромії відомим майстром, уродженцем Львова Карлом Політинським. Він приїхав до Рівного на початку 1920-х років.

«Поліхромія – це багатобарв’я, тобто це все було дуже кольорове і дуже красиве. На жаль, до нині нічого не збереглося – все нещадно здерла радянська влада, знищила старовинні вітражі. Хто їх створив, поки що не відомо. Втім, є відомості, що Політинський міг робити їхні креслення. У костелі було три жирандолі, тобто люстри й вони теж не збереглися. Абсолютно нічого не збереглося», – зазначила дослідниця.

Інтер’єр костелу. Листівка, 1930-ті роки. Фото з сайту РівнеРетроРитм

Відвідувачі також мали змогу побувати й на балконі органного залу, який за часів костелу мав назву хори – саме там розміщували рівненський костельний орган.

«Вважали, що в костелах музика має линути зверху, тому орган завжди розміщували на хорах, чим вище. Музика мала линути з небес», – уточнила Світлана Калько.

Сучасний вигляд балкону Рівненського органного залу

Загадковий об’єкт

Під час екскурсії присутнім запропонували подивитися на ще один унікальний експонат – фасад старовинного дубнівського органу.

Як повідомила дослідниця, сучасні працівники філармонії довго не могли розібратися, що ж це за об’єкт. Виявилося, що костел святого Яна Непомука у Дубні закрили одночасно з рівненським.

Фасад органу з костелу святого Яна Непомука у Дубні

А орган, який виготовив для цього костелу майстер Ян Сливинський, 1896 року передали спершу Дубенському музею, а згодом і Рівненському музичному училищу. Коли будівлю Органного залу передали Рівненській обласній філармонії, вирішили що цей орган зберігатимуть саме тут.

«Сталося так, що клавішна частина вийшла з ладу. Майстрів, які б його полагодили знайшли в Естонії, але тодішня влада не захотіла чи не змогла домовитись. Було дуже тривале листування, вони не зійшлися в ціні. Тоді естонці запропонували його купити в нас. І от вони придбали ту клавішну частину, а Рівному дістався фасад цього органу», – розповіла краєзнавиця.

Сучасна клавішна частина малого органу

Серафим Кашуба

Легендарною особистістю для Рівного є Серафим Кашуба, останній пробощ або настоятель Рівненського костелу святого Антонія. Людина, яка поклала все своє життя на вівтар католицькій вірі. Його довго переслідувала радянська влада й намагалася вижити з міста.

«Його депортували після німецької окупації. Радянська влада разом з іншими поляками вивезла його до Польщі й заборонила йому перебувати тут, але він доїхав у вагоні до Здолбунова, зійшов з потяга і підпільно повернувся до Рівного. Тут йому довелося переховуватися. Його надзвичайно любили парафіяни, надавали прихисток, годували, одягали. Він був настільки невибагливою людиною: ходив в старій сутані зі старим портфельчиком, в якому зберігав всі свої атрибути для католицької відправи. Радянська влада як тільки не намагалася вижити його з Рівного, але він нікуди не їхав. Його відправили в психлікарню на примусове лікування, але він і це пережив, повернувся», – розповіла Світлана Калько.

Серафим Кашуба. Фото з сайту CREDO

Радянська влада намагалася звести на нього наклеп, щоб у будь-який спосіб не допустити повернення до служби. Врешті Серафима Кашубу таки вислали з міста. Він помер у Львові у 1977 році, але його досі пам’ятають старожили Рівного.

Кашуба був свідком того, як нищили Рівненський костел. Чорний день для храму настав 11 квітня 1958 року: до костелу прийшла комісія Міськвиконкому, відібрала ключі в тодішнього доглядача й заборонила чіпати будь-що в костелі, проводити службу, перебувати там. 

Причина – нібито костел перебував в аварійному стані. З того часу костел зачинили, хоча всі папери офіційно оформили аж у 1961 році – скасували реєстрацію релігійної громади, заборонили усі відправи.

«Свідками того, як нищили костел, як вивозили звідти все майно, як відбувалась наруга над храмом були багато старожилів нашого міста, зокрема розповідали, що один із комуністичних активістів, рівнянин зголосився вилізти на башти і зняти звідти хрести. Це підтвердив у своєму щоденнику й Серафим Кашуба. Втім, «ходила» і одна побрехенька: костельні хрести були зняті, тому що рівняни чіпляли туди антену й слухали заборонений «Голос Америки». Зараз це звучить як безглузді вигадки, але тоді бувало усіляке», – зазначила Світлана Калько.

Читайте також: Жінка-пісня. Репортаж про одну з останніх виконавиць старовинного поліського співу Домініку Чекун

Зруйнований костел, в якому ще не відкрили кінотеатр. Початок 1960-х років. Фото з сайту РівнеРетроРитм

(Не)втрачена ікона

З костелу вивезли чимало цінностей, серед них і одну надзвичайно важливу річ, яку вважали втраченою. У 1650 році старому Рівненському костелу подарували ікону «Богородиця з дитям». Її зберігали в одному з бічних вівтарів. Час від часу ікону виставляли на загальний огляд. 

Богородиця зображена в срібному одязі й за церковними канонами вважали, що ікона була чудотворною. Довгий час серед дослідників панувала думка, що ця ікона була втрачена, вкрадена або знищена.

«Трохи більше ніж місяць тому в польському сегменті інтернету знайшла згадку про ікону, яку там назвали «Марія з Волині». Мене зацікавила ця інформація. Я почала досліджувати й виявилося, що це ікона з нашого костелу. Поляки не привласнили її собі – вони пишуть, що це ікона з Рівного, ікона з Рівненського костелу. Після війни один із ксьондзів Луцької дієцезії, такий собі Станіслав Сікорський, перебуваючи в Рівному, розумів, що прийшла радянська влада і на костел очікує сумна доля, тож взяв цю ікону і завіз до Польщі в селище Моково. Там у костелі Святої Трійці весь цей час перебувала наша ікона», – повідомила краєзнавиця.

Ікона «Богородиця з дитям» після реставрації. Фото з фейсбук-сторінки Світлани Калько

Поляки віддали її на реставрацію і повернули в костел саме тоді, коли почалося повномасштабне вторгнення росії. Тепер перед цією іконою там моляться про мир в Україні.

Основа ікони – дерев’яна липова дошка із покриттям під золото. Зверху зображений нотний стан і видно рядочки. На цій іконі міститься старовинний духовний і патріотичний польський гімн, який поляки датують XIII століттям.

«Як цікаво складається: костел, католицизм, віра, храм, ікона, музика, органний зал. Усе десь перегукується, всі шляхи ведуть сюди», – зазначила Світлана Калько.

Надзвичайна акустика

У 1966 році костел святого Антонія перебудували у кінотеатр документального фільму «Глобус». Втім, історія храму могла бути ще сумнішою. У 1975 році один з рівненських архітекторів запропонував костел розібрати ще нижче і побудувати «Меморіал боєвой партізанской слави Ровенщіни». 

Однак проєкт не сподобався тодішньому комуністичному керманичу й він запропонував його трохи допрацювати.

«Згодом виникла ідея знести костел, але тоді повстали рівненські музиканти, які пішли на прийом до головного комуністичного керманича області й сказали, що не можна зносити будівлю, адже вона має надзвичайну акустику і її гріх не використовувати для музичних імпрез. Та надзвичайна акустика і врятувала Рівненський костел від остаточного знесення і сплюндрування. Оскільки філармонія не мала концертного залу, то вирішили, що приміщення колишнього костелу стане Залом органної й камерної музики, який відкрили після реконструкції у 1986 році», – розповіла екскурсоводка.

Кінотеатр «Глобус». Фото з сайту РівнеРетроРитм

Приміщенню частково повернули костельний фасад, а внутрішнє оздоблення – це роботи сучасних українських майстрів.

Сучасний вигляд інтер’єру Рівненського органного залу

Сучасний вітраж у Рівненському органному залі

За словами Світлани Калько, так склалося історично, що про Рівне можна розповідати дуже багато. Є чимало цікавих історій, які тільки потрібно хотіти й вміти знайти та донести людям. 

«Радянській владі не було потрібно нічого. Те, що стосувалося князів, панів, костелів – це їм було нецікаво. Так був зруйнований Палац Любомирських, який був підірваний, хоча він би міг стати окрасою краю, але вони його підірвали й побудували на його місці стадіон», – зазначила дослідниця.

Проєкт Меморіалу. Фото з сайту РІвнеРетроРитм

Сумною була також доля Рівненського костелу святого Антонія, але попри все ця споруда частково збереглася, має статус Пам’ятки архітектури місцевого значення, а оберігає її Рівненська обласна філармонія.

Рівняни та гості міста ще мають можливість відвідати авторську екскурсію Світлани Калько, дізнатися більше таємниць і легенд, на власні очі побачити й почути велич органу та роздивитися унікальні архівні світлини. 

Наступна екскурсія відбудеться 18 грудня, усі деталі – на сайті Рівненської обласної філармонії.

Світлана Калько демонструє експозицію архівних фото в Рівненському органному залі

Світлана Калько та Ірина Музичук

Відвідувачі екскурсії «Нерозкриті таємниці органного залу»

Експозиція архівних фото в Рівненському органному залі

Експозиція архівних фото в Рівненському органному залі

Сучасний вигляд Рівненського органного залу

Джерело

Друк / PDF