НАСПРАВДІ, те, що співробітників СКР працівник російського ЗМІ називає своїми «колегами» вже немає нічого дивного. Адже, те як ВГТРК із ФСБ разом «перемагали» Україну відомо, ще з початку повномасштабного вторгнення. 

Але усе це вчергове свідчить лише про одне: пропагандистська та силова машина Росії працюють в єдиному режимі й вже навіть не приховують цього.

Відзначимо, за аналогічний заклик на адресу дітей російських силовиків блогер Владислав Синиця отримав у 2019-му п’ять років колонії.

Тоді, після протестної акції 27 липня, учасники якої зазнали побиття та затримання з боку правоохоронних органів, Синиця вступив у діалог у Twitter з користувачем на ім’я «Голос Мордора», під час якого написав останньому повідомлення, в якому навіть не закликав, а просто уявив ситуацію, що може статися з дітьми правоохоронців, якщо дані про їхнє місцезнаходження почнуть вивчати в інтернеті.

Дуже показовою тоді була й реакція публічних осіб Росії (починаючи з Путіна) на вирок Синиці. Її досить чітко  сформулювала Тіна Канделакі: «неважливо де і в якій формі трапилося розпалювання ненависті, якщо ці слова могли когось надихнути на протиправне діяння. Твіт нічим не відрізняється від будь-якого іншого публічного висловлювання».

Отже, так звані правоохоронні органи РФ лише за обговорення можливості вбивства російських дітей під час діалогу в соцмережі дали 5 років. Водночас вони взагалі не знайшли складу злочину у прямому заклику вбивати українських дітей в ефірі державного телеканалу. СКР не вважає це «публічним висловлюванням» і, таким чином, розділяє точку зору Красовського, Мардана, Нілова та інших.

Отже, заклики до геноциду українців вже набули не прихованої, а офіційної підтримки та з боку правоохоронних структур Росії. І це також має стати предметом розгляду на майбутньому Міжнародному спецтрибуналі.

Другий енергетичний фронт проти України

Росія продовжує завдавати ракетні удари по українській енергетичній інфраструктурі. Адже вірить, що якщо довго бити в одну точку, то можна досягти успіху.

Атака на Україну 16 грудня, увійшла у топ-3 з початку повномасштабного вторгнення. Підраховано, що з 10 жовтня, коли почалися цільові ракетно-килимові бомбардування об’єктів української інфраструктури, по них було нанесено понад 477 ударів.

• 10 – 12 жовтня – 84
• 21 – 22 жовтня – 33
• 31 жовтня – 50
• 15 листопада – близько 100
• 23 листопада – 70 
• 5 грудня – понад 70
• 16 грудня – понад 70

НАСПРАВДІ, це дуже багато. Цілком ймовірно, що енергетична система будь-якої  іншої країни вже була б зруйнована. Але українська тримається.

По-перше, через справжній героїзм українських енергетиків, які лагодять обладнання часто-густо під ворожими обстрілами (особливо на сході та півдні).

По-друге, через свідомість і підготовленість простих українців, які навчилися стійко долати всі тяготи війни.

По-третє, (як не дивно, це, можливо, пролунає) через те, що українська енергетична система будувалася в умовах підготовки СРСР для війни з НАТО. Тому зруйнувати її крилатими ракетами практично неможливо.

По-четверте, через підтримку західних партнерів (лише за останні дні про свою дієву підтримку заявили Австрія, США, Міжнародне енергетичне агентство тощо).

Відчуваючи це, Москва відкрила другий енергетичний фронт проти України, регулярно розповсюджуючи фейки. Наприклад, з метою перевести негатив за відключення світла в Одесі на Київ.

18 грудня «Укренерго» заявило про поширення чергового фейку у вигляді нібито листа від керівника компанії Володимира Кудрицького на міністерство енергетики про «відновлення експорту». 

Справа навіть не в тому, що автори фейку зверталися до відомства від «Ради директорів Укренерго», хоча такої ради немає. І не в тому, що експорт електроенергії припинився 11 жовтня. А в тому, що якщо росіяни так відверто фейкують – значить визнають, що відверто програють. Вже й на енергетичному фронті.

Трішкін «каптан» втрат окупантів

На цьому тлі цікаво, як Росія створює фейки про свою армію. Спойлер: так само незграбно.

Наприклад, начальник Головного військово-медичного управління МО РФ Трішкін заявив, що смертність поранених російських солдатів в Україні, яких госпіталізували, менша за 0,5%, а 97% з них взагалі повертаються до строю.

Більш того, він запевняє, що «вже налаштована система, за якою до центрального та головного госпіталю військовослужбовець, який отримав складні, важкі поранення надходить протягом доби».

НАСПРАВДІ, про те, як «протягом доби російські військовослужбовці дістаються до госпіталів», насамперед, можуть розповісти чисельні свідчення українських військових про покинутих окупантами своїх поранених у місцях бойових дій.

По-друге, коли Трішкін каже, що «немає проблем із медичним забезпеченням та майном взагалі», він бреше навіть Путіну. Адже той, нагадаємо, 9 грудня промовив своє знамените «вірити нікому не можна, тільки мені». І прозвучало воно саме на прохання прокоментувати «суперечливі повідомлення про забезпечення армії, які надходять до воєнкорів та волонтерів. Адже бійці з передової жаліються на відсутність спорядження та медикаментів».

«Кому вірити – звітам Міноборони чи бійцям з передової?», – запитала журналістка. Саме тоді Путін і зазначив, що «проблеми справді були і залишаються. Хоча мене запевняють у тому, що вони стають дедалі меншими за обсягом…».

По-третє, про «відсутність проблем із забезпеченням» говорять регулярні пости «воєнкорів» з проханням про допомогу, а також побори з місцевого населення на потреби фронту, які вже сягнули кричущих масштабів.

По-четверте, цифра «97% поранених, які повертаються до строю» абсолютно не корелюється з, наприклад, показниками Росстату, який нещодавно опублікував список померлих за рік. З нього виходить, що на «СВО» загинуло понад 80 тисяч солдатів.

Математика проста. Цього року від COVID-19 в РФ померло близько 121 тисяч людей. А це означає, якщо відібрати померлих від «корони», то смертність за 9 місяців становитиме 342 тисячі. Забираємо від цієї цифри ще суму смертей за 2019-й (фактично не ковідний рік) та отримуємо 83 тисячі надлишкових смертей.

Відзначимо, західні джерела називають приблизно таку ж кількість загиблих російських солдатів на війні. Генштаб ЗСУ станом на 18 грудня оприлюднює цифру у 98 тисяч 280 осіб.

Востаннє, нагадаємо, офіційні дані про втрати ЗС РФ озвучував Шойгу ще у вересні. Його версія – 6 тисяч загиблих. Однак, як бачимо, з ним навіть Росстат не погоджується. Цікаво, чи в Росстаті розуміли, які цифри вони опублікували, чи це було задумано, як інформаційна диверсія?

У будь-якому разі, МО РФ, як бачимо, з іншими державними органами не співпрацює. Приховувати інформацію йому стає дедалі важче. Тому й отримує на виході інформаційний «Трішкін каптан».

Як Шойгу із Пушиліним 11 днів брали Яковлівку

І про останню чергову «переможеньку» від МО РФ. Про те, скільки разів російська пропаганда «брала» протягом майже 10-ти місяців війни те чи інше українське місто «воєнкори» вже можуть починати писати томи низькосортної розважальної літератури.

Проте, коли з містами вже за відомих причин не складається, Шойгу «бере» просто села чи навіть «хатинки лісника». До того ж, ще й сперечається з іншими «переможцями», хто ж перший повісив прапор над місцевим «рейхстагом».

Останнім хітом цього жанру стало село Яковлівка у Бахмутському районі Донецькій області, про яке 18 грудня МО РФ у своєму щоденному зведенні доповіло, що взяло його під контроль.

НАСПРАВДІ, державне агентство ТАСС, з посиланням на «народну міліцію ДНР», писало про завершення «зачистки» тієї ж Яковлівки ще 7 грудня.

Як бачимо, за 11 днів зміни, як на полі бою, так і в інформаційному, м’яко кажучи, дивні і до того ж мізерні.

Від Яковлівки до Львова майже 1234 км. З урахуванням «шаленої» швидкості «бахмутського прориву» у 3 – 5 км за 3,5 місяці, не важко підрахувати, скільки часу знадобиться Шойгу, щоб хоча б вийти на кордони НАТО, яке, як відомо з останнього анекдоту від президента  Зеленського «ще навіть не виїжджало».

Тому самим росіянам (з урахуванням вже майже сотні тисяч загиблих і не менше поранених), варто порахувати, скільки ще мобілізованих за такої «шаленої» швидкості кинуть в цю, вже суто російську м’ясорубку путінського марнославства. І не тільки порахувати, а й замислитися. Для початку –  над долею тих юнаків, хто цього літа закінчує школу.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело