Чи то примарилось, чи ні,

Але у пізнім безгомінні

Явився він мені у сні, –

О ні, не в сні, а в сновидінні.

– Не плачте, мамо, я в Раю.

Всі побратими тут зі мною.

Й чуприну стрижену свою

Поправив звично він рукою.

І зник… Я кинулась за ним –

Ніде нікого. Ніч надворі.

Лиш світла тінь, як збляклий дим,

Пливла у темнім коридорі…

Петро Шкрабюк

Джерело