НАСПРАВДІ, тільки цього місяця особливо палкі (в усіх сенсах) привітання з професійним святом російських ППОшників пролунали відразу у п’яти областях та регіонах. А саме:

• Саратовській – «Енгельс» (двічі);
• Рязанській –  «Дягілєво»;
• Курській – авіаційна частина;
• Брянській – казарми;
• Бєлгородській – вже навіть оголошено про створення «загонів ТрО»;
• Тимчасово окупованому Криму – нафтобаза, військові бази.

На особливу увагу заслуговує навіть не той факт, що «штатна робота ППО» призвела до чергової загибелі людей. До цього в Росії вже давно ставляться штатно.

Примітно, що на «Енгельсі» загинули пілоти саме з чергової зміни, які б мали підіймати у повітря стратегічні бомбардувальники, що входять до складу так званої «ядерної тріади». Тієї самої, що надійно захищає «безпеку росіян».

«Чи так вже надійно?» – мало б постати логічне питання. Але в такий день провокаційними питаннями псувати свято російських ППО ніхто не наважився. Як, власне, й у будь-який інший.

І в цьому головна проблема росіян: вони й досі не розуміють, що все це – лише наслідки того, що вони живуть і вмирають у штатному режимі. Може, настав час режим поміняти?

Медведєв «розписався» чи  Путін «забрехався»

Експрезидент РФ Дмитра Медведєва 26 грудня призначено заступником голови військово-промислової комісії Росії. Очолює її сам Путін. Комісія, кажучи простою мовою, займається переведенням економіки РФ на воєнні рейки. При цьому сам Путін запевняє, що «економіка працює в штатному режимі та мілітаризувати її не збираються, але у фінансуванні армії обмежень не буде».

Раніше цієї посади не було. Як, власне, і попередньої – заступника секретаря Радбезу РФ, яку нині також обіймає Медведєв. Отже, під нього підсувають вже друге крісло.

НАСПРАВДІ, це призначення, крім іншого, цікаве й через відсутність координації між сумнозвісним «президентським тандемом». Наприклад, 25 грудня Медведєв у своїй статті для «Російської газети» написав, що «говорити і домовлятися на Заході нам тепер немає з ким – нема про що, та й нема чого». Про Київ він висловився у звичний спосіб: «Будь-які переговори з нинішнім, маріонетковим українським керівництвом стали абсолютно безглуздими ще минулого року».

Проте, Путін все того ж 25 грудня в інтерв’ю розповідав про 99,9% підтримки росіян та запевняв, що «Москва готова до мирних переговорів», особливо наголошуючи, що розмова можлива «з усіма учасниками цього процесу».

Версій суперечності всього дві. Перша: тандем російських президентів взагалі втратив будь-яку здатність до координованих дій у вигадуванні, а згодом і керуванні своїм політичним велосипедом. Друга: слова Медведєва настільки безглузді, що Путін, Лавров, Шойгу та інші «переговірники» навіть не беруть їх до уваги, продовжуючи проводити єдину лінію своїх нав’язливих публічних «пропозицій миру» з Україною.

Отже, коли в Києві, Брюсселі, Вашингтоні, Ватикані, Анкарі etc. знову почують слова про «готовність Москви до переговорів», варто просто згадати цитату грудневого Медведєва з «Російської газети»: «Події року анулювали саму можливість довірливого та  шанобливого діалогу з представниками цього світового «полюса». Залишився лише огидний подив: і ці люди всерйоз вважають себе світовими лідерами, претендують на щось глобальне, мріють диктувати свою волю іншим? На якій підставі, якщо вони самі себе дискредитували, розписалися у безсиллі, забрехалися, загрузли у проблемах?».

Слова справедливі, але їх адресат невірно визначений. Бо «розписатися у безсиллі та забрехатися» більш ніж Путін і Медведєв (які одночасно протирічать один одному), неможливо. І спостерігають за цим у всьому світі вже навіть без «огидного подиву». На зміну подиву, світ просто допомагає Україні. І допомагатиме надалі. 

«Титульна нація Росії» вмирає

А щодо «загрузли у проблемах», то їх у РФ не приховує вже навіть міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев. «Об’єднавчий» рух Росії з країнами Центральної Азії зайшов настільки далеко, що Колокольцев 26 грудня вже «закликав об’єднатися усім відомствам для боротьби зі злочинністю серед мігрантів».

НАСПРАВДІ, проблема дійсно важка. Адже, наприклад, лише згідно з офіційною статистикою, за 9 місяців цього року паспорт громадянина РФ отримали понад 119 000 таджиків, а ще 114 000 – право на проживання в РФ. По узбеках і киргизах цифри менші, але загалом торік громадянами Росії стали 735 000 іноземців, з них майже половина – вихідці з Центральної Азії.

За останні 6 років понад 5% населення Таджикистану отримали громадянство Росії. Також його має кожен 10-й киргиз.

Водночас за все тією ж офіційною статистикою, чисельність саме російського етносу скорочується. Підраховано, що з 1990 року РФ втратила 31 млн саме росіян.

Населення РФ станом на 01.09.2022 р. зменшилося до 146,54 млн осіб, як свідчить перепис жовтня 2021 р. та подальший природній та міграційний прирост. Кількість росіян скоротилася до 109,3 млн осіб, що склало 74,6% населення РФ.

Це на 1,7 млн менше, ніж за переписом 2010 р., коли їх було 111 млн (77,7%). Втім, природнє зменшення за 12 років було більшим – 3,9 млн росіян, адже в статистику потрапив тимчасово окупований Крим, який трохи «компенсував» втрати етнічних росіян – на 1,7 млн.

Порівняно з 1990-м, коли росіян у РФ було 120,4 млн (81,5%), їх поменшало на 11,1 млн осіб. Але це лише частина втрат.

За даними прогнозу ще Держкомстату СРСР від 1989 р., населення РРФСР до кінця цього року мало зрости до 170 млн. Росіян мало б бути 140,3 млн, тобто за 33 роки РФ втратила 31 млн.

І справа, звичайно, далеко не в наркотиках, з якими приречено закликає боротися Колокольцев, а у «штатному» ставленні до власного населення з боку кремлівського режиму.

Війна в Україні ще більше відкоригує демографічну ситуацію у бік національної катастрофи. Скільки б Путін не намагався «трофеїти» нових громадян рішеннями, на кшталт затвердження 26 грудня порядку подання заяв на прискорене отримання паспорта РФ, для мешканців тимчасово окупованих територій України.

Вимирання «титульної нації Росії» набуває ознак безповоротності. Згідно з прогнозом ООН, вже до 2043 року росіян у РФ стане менше 100 млн. А до 2065-го їх стане менше 1% населення світу, або втричі менше, ніж за часів СРСР.

Ось в чому полягає головна внутрішня проблема Росії. А наркотики – лиша супутня. Тим паче, що наркобізнес – транснаціональна справа. Починаючи з друзів Кремля – талібів, і завершуючи кінцевими бенефіціарами, які працюють у відомстві самого Колокольцева. 

Як у РФ поминали СРСР

І наостанок про Радянський Союз, за яким так ностальгує Путін, і чий офіційний кінець був формально зафіксований рівно 31 рік тому. Рада Республік Верховної Ради СРСР уранці 26 грудня 1991 року зібралася на своє останнє засідання, де й констатувала факт припинення існування держави.

Не випадково, що саме цього дня, у 2022-му, Путін зібрав у Санкт-Петербурзі неформальний саміт СНД. Приїхали глави: Білорусі, Азербайджану, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану, Киргизстану, Узбекистану та Вірменії.

За офіційними повідомленнями, було «підведено підсумки року, а також обговорено плани щодо подальшої взаємодії».

НАСПРАВДІ, підсумки виявились невтішними й поговорити було про що. Наприклад, про те, як Кремль ґвалтує білоруську «молодшу сестру».

Про Азербайджан, який надав Україні електрообладнання для відновлення стабільного постачання електроенергії, що викликало «відвертий подив» зі сторони МЗС РФ.

Про Казахстан, який 26 грудня відмовився допомагати Росії обходити санкції, про що заявив керівник МЗС Мухтар Тлеуберді. (Привіт Кеосаяну та іншим пропагандистам, які поставили Астану в чергу на «визволення»).

Про Таджикистан, президент якого Емомалі Рахмон відверто, в очі Путіну та ще й на телекамери заявив, що таджики більше не терпітимуть неповаги до себе.

Про Туркменістан, який напряму обговорює з Туреччиною можливість експорту свого газу до Європи в обхід газпромівських трубопроводів.

Про Киргизстан, який хоче декомунізувати та дерусифікувати назви районів столиці країни Бішкека. На що у Держдумі нервово заявили, що таким чином «киргизи стають на шлях українців».

Про Узбекистан, який нещодавно, вслід за Казахстаном, офіційно відмовився вступати в так званий «потрійний газовий союз» з Росією, про що заявив міністр енергетики Журабек Мірзамахмудов.

Про Вірменію, яку в Москві відверто називають «банановою республікою» і фактично відмовляються захищати її у рамках «союзницьких зобов’язань по ОДКБ».

Насправді, питання щодо СНД, як симулякру СРСР, залишилось лише одне. Як швидко пострадянська пропагандистська риторика у стилі: «бананових республік» і «незалежних країн, від яких нічого не залежить» перетвориться на кремлівську офіційну? На кшталт медведівської яструбино-антизахідної. 

Здається, набагато раніше, ніж керівники цих країн перестануть їздити до Москви. Навіть з ритуальними візитами на поминки по СРСР.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело