Після розпаду СРСР в 1991 р. Україна отримала незалежність. Для українців відчинилися двері в широкий світ, ми отримали багато інформації про відомих митців, яких доля розкидала по всьому світу в часи І та ІІ Світових воєн, але вони залишилися вірними синами й доньками своєї землі – України. Серед багатьох художників, таких, як Святослав Гординський, Ювеналій Мокрицький, Яків Гніздовський, Христина Дохват, постає ще одне ім’я відомої мисткині, носійки української культури – Дарії Гуляк-Кульчицької, яка проживає в м. Клівленд, США.

Дарія Гуляк-Кульчицька народилася 13 грудня 1939 року в с. Жизномир Бучацького повіту (раніше Бучацького, нині Чортківського району Тернопільської области) в Східній Галичині, землі якої до 1939 року входили до складу Польщі.

Раннє дитинство Дарії Гуляк-Кульчицької припало на роки, коли землі Західної України були окуповані 17 вересня 1939 року червоною армією.

Об’єднання земель Галичини та Наддніпрянської України не принесло щастя населенню краю та родині Гуляків.

Галичина зазнавала жахливих сталінських репресій та вбивств мирного населення, зникали цілі родини, які нічим не завинили перед страшним режимом.

Родина Гуляків пережила жахливу трагедію: 1 січня 1941 року каральний загін НКВС вбив молодшого батькового брата – Володимира Гуляка. Його вина була в тому, що він любив рідну землю, традиції, брав участь у товариствах «Просвіта», «Луг», «Рідна школа» та інших. Батьків брат Юліан Гуляк загинув 19 липня 1944 року, також загинув брат Іван.

Після закінчення війни родину Гуляків вислали до Сибіру, де вони залишилися навічно в холодній мерзлоті, на засланні померла сестра та батьки тата Михайла.

Події раннього дитинства часів Другої світової війни залишили в пам’яті Дарії глибоку рану. «1944 року з наближенням фронту моїм батькам Михайлові та Ірині (з дому Данькович) загрожувала велика небезпека за їхні національні переконання, – згадує п. Дарія. – У 1944 році родина змушена була втікати з рідної землі через загрозу арешту й заслання. Перед виїздом мій батько отримав повідомлення від брата Юліана (члена УПА), написане на папірусі (який я маю і ціную як скарб), щоб батько із сім’єю якнайшвидше покидав рідний край і вирушав на Захід. Зі страхом і з різними перешкодами ми залишили межі української землі, пройшли сотні кілометрів чужого краю й прибули до Німеччини. Після закінчення війни опинились у ДП-таборі Ельвангені (місто на залізничному шляху Штутгарт–Нюрнберг у краю Віртембергія) під американською опікою. Переміщені особи в таборі переживали важкі часи. З українських міст, сіл і хуторів йшли тисячі людей. Колишні казарми німецької армії стали українським селом і містом – Українським Національним табором».

Утікачі почали організовуватись у громади. У таборі існувало шкільне життя, діти мали змогу вчитися грамоти, вчителі докладали багато праці, але не було книг українською мовою. Книжка мала велику цінність. Учителі присвячували весь свій вільний час навчанню і вихованню дітей. У табірних умовах Дарія почала ходити до школи.

«З допомогою католицької акції і спонсора Осипа Лисого з Грімнзбі (Канада, провінція Онтаріо) ми переїхали до Канади, – продовжує згадувати п. Дарія. – Родина перебувала два тижні в Грімнзбі, але тут не було роботи для багатьох, так що ми переїхали до Торонто, де проживало багато українців, також земляків. Я почала ходити до школи в 2-й клас. Вивчала англійську мову, в суботу ходила до «Рідної школи» і до «Пласту». У неділю відвідували українську греко-католицьку церкву Успіння Пречистої Діви Марії.

1952 року мама народила мою сестру Лесю. Велика втіха в нашій родині й особисто для мене».

Дарія Гуляк виростала в українському середовищі, від першого до восьмого класу навчалася в Народній школі – Гівінс Стріт Скуд, у Торонто. Продовжила навчання в Гімназії – Академії Непорочного Зачаття (Ланкастер), Онтаріо, Канада. Здобула середню освіту.

Талант до малювання виявився ще в дитячі роки, коли кольоровими олівцями змальовувала ілюстрації з книг, творила своїх казкових героїв.

У житті родини вирішували важливе питання: який подальший шлях вибрати для Дарії.

Дарія постала перед вибором: мистецтво чи вчитель біології. Переміг «практичний» фах – і вона вступила на навчання до Детройтського університету (University of Detroit – єзуїтський заклад у місті Детройт, США) на біологічний факультет.

1964 року отримала ступінь бакалавра з біології і хімії, відтак здобула диплом магістра.

Зі слів п. Дарії: «Під час університетських студій я зустрілась зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм Кульчицьким. Побралися в 1966 році. До 1970 року ми жили у Вашингтоні, тут Юрко писав докторську працю зі східноєвропейської історії. В одному з найстаріших університетів США – славному Джорджтаунському університеті (англ. GeorgetownUniversity), у єзуїтському католицькому приватному закладі я навчалася на вечірніх курсах образотворчого мистецтва.

У 1968 році народився мій перший син – Лев-Михайло.

Чоловік закінчив докторат й отримав посаду в Янгстаунському університеті. 1970 року ми переселилися до Янгстауна (Youngstown), Огайо. У нас народився другий син – Данило-Юліан.

Від 1979 до 1983 року студіювала образотворче мистецтво в Янгстаунському університеті, тут викладав мій чоловік – професор Юрій Кульчицький.

Ми часто відвідували родичів у Торонто (Канада), а влітку брали синів і їхали на батькову пасіку недалеко від Торонто.

Мої перші уроки з мистецтва я отримала від батька. Придивлялась, як він малював, давав мені перші лекції з рисунку, навчав техніки малювання фарбами.

Далі буде

Джерело