31 грудня 2022 р. минуло 120 років від дня народження матері Ірини Янович – монахині василіянки, педагогині, людини великого серця та святости, яка своїми словами, вчинками, поставою і тихою працею свідчила живого Бога.
Народилася Марія Янович 31 грудня 1902 р. у Станіславові в сім’ї Володимира Яновича та Михайлини Гайванович. Батько – відомий український лікар-терапевт, громадський діяч, член товариства «Просвіта» та меценат. Мати – Михайлина Гайванович – дочка повітового судді.
При хрещенні Марія отримала чотири імені: Марія – Анна – Дарія – Сабіна. Здібна з дитинства до навчання дівчинка, виростаючи в інтелігентній сім’ї разом із ще двома дітьми – братом і сестрою, отримала добру освіту. Мати Михайлина рано померла, тож діти залишилися під опікою батька.
Марія навчалась у німецькій школі в Станіславові, згодом – кілька років у гімназії при монастирі сестер Василіянок у тому ж місті. Пізніше продовжила навчання в університетах Ґраца та Львова. Також майбутня с. Ірина навчалася гри на фортепіано у Львівському музичному інституті. 1922 р. Марія отримала свідоцтво зрілости.
Уже змалку Марія мала велике бажання посвятити своє життя Богові, вступивши до монастиря. Як згадують сестри, м. Ірина розповідала, що в дитинстві та юності вона думала, що всі дівчата бажають вступити до монастиря, але мають якісь поважні перешкоди, тому не йдуть.
Маючи прагнення до богопосвяченого життя, Марія, однак, зіткнулася із сильним спротивом батька, який не вважав вибір дочки правильним. Вихована у великій повазі до батьків, Марія не перечила волі батька, продовжувала навчання, а згодом працю, та плекала мрію про вступ до монастиря. 1930 р. Марія обійняла посаду директорки фахової кравецької школи сестер Василіянок у Львові, а також викладала українську, німецьку та французьку мови в гімназії сестер Василіянок, що була на тодішній вул. Длугоша (зараз вул. Кирила і Мефодія).
1931 р. в Станіславові помер батько Володимир, це було для Марії болючою втратою. Вірна своєму покликанню, через 4 роки Марія вступила до монастиря сестер Василіянок у Львові, де на облечинах 28 серпня 1935 р. отримала нове ім’я – Ірина. У 1936 р. склала перші монаші обіти на руки сьогодні блаженного о. Якима Сеньківського, ЧСВВ, та м. Марти Лесняк, ЧСВВ, – ігумені монастиря. Згодом о. Яким напише про м. Ірину: «…сьогодні у Василіянок на вул. Длугоша складала свої перші монаші обіти по скінченню новіціяту п. Марія Янович, що тепер називається с. Ірина. Це така вироблена внутрішньо душа, що її можна поважно трактувати як кандидатку на святу». Такою м. Ірина запам’яталася сестрам, отцям та мирянам – скромною, покірною та шанобливою до всіх без винятку. «Про нікого не було в неї принизливої оцінки, щоб себе піднести. Як справа вимагала, щоб дати про когось правильну оцінку, то ніколи не було в тій оцінці принизити людину», – так згадували про м. Ірину її сучасники.

Після приходу радянської влади монастир закрили, а в його приміщеннях помістили культосвітнє училище. Дехто із сестер в часі підпілля ще працював у культосвітньому училищі. Деякий час м. Ірина викладала там музику, а також французьку та німецьку мови. Згодом, звільнившись з роботи, вона давала лише приватні уроки музики й іноземних мов вдома та перекладала духовну літературу з французької і німецької мов. Також мати готувала багатьох дітей і дорослих до прийняття Святих Тайн Сповіді та Причастя.
Від 1974 до 1982 р. мати Ірина виконувала служіння Протоігумені. Цей обов’язок припав на складний період в історії Провінції сестер Василіянок. Мати Ірина достойно і з великою покорою виконувала цю місію.
Маючи духовний та моральний авторитет серед священників, монахинь і мирян, мати Ірина зажди вміла уважно вислухати та дати добру пораду, заохотити до доброго. Особливим, як пригадують сестри, був її погляд – завжди уважний, глибокий, повний лагідности й розуміння. У розмові з іншими говорила тихо, лагідно, відчувалася велика мудрість, інтелігентність, а водночас велика простота. У духовному житті мати Ірина була вимогливою до себе і до сестер, а за зовнішньою скромністю та строгістю ховалося ніжне, чуйне серце, сповнене любови до Бога і людей.
Від 1940-х рр. монахиням було важко отримати роботу за фахом, тому працювали, де була можливість. У 1940–41 рр. мати Ірина працювала у відділенні бухгалтерії статистом в обласному управлінні житлово-комунального господарства. Від 1944 до 1945 р. – на посаді друкарки у Львівському Державному музичному училищі, згодом, від 1945 до 1947 р., викладала там німецьку мову. Від 1948 до 1956 рр. працювала в ательє «Художня вишивка» у відділі м’якої іграшки, паралельно навчаючи вдома грецької і латинської мов семінаристів греко-католицької підпільної семінарії.
Неодноразово її рідна сестра Ксеня Лебедович-Янович, яка вивчала медицину, а згодом емігрувала до США, намагалась організувати виїзд м. Ірини до США, однак мати відмовлялася. У підпільному монастирі на вул. Кобилянській у Львові, де мешкала м. Ірина зі своїми співсестрами, виховалося не одне покоління черниць, що мали за взірець правдиве богопосвячене життя, наповнене любов’ю.
Тож коли 8 вересня 1982 р. Господь покликав свою вірну слугиню в небесні оселі, сестри втратили свою духовну матір, але отримали заступницю в небі, яка й надалі молиться за своїх співсестер у Василіянському Чині.

с. Євстахія Романчук, ЧСВВ

Джерело