НАСПРАВДІ, це чергове свідчення того, що набір чергового «гарматного біом’яса» прямо пропорційній невдачам Росії на українському фронті. Спочатку – мобілізація. Тепер – збільшення призовного віку.

При цьому Кремль через свою сумнозвісну гібридність увесь час переконує, що «другої хвилі масштабної мобілізації в країні не буде». Буде і мобілізація (тим паче, що офіційно її Путін не скасовував), буде і призов.

Усе це вписується в концепцію «народної війни», яку проголосили у Кремлі, сподіваючись на всенародне натхнення у стилі «вставай, страна огромная!». З натхненням, попри усі зусилля пропаганди, як відомо, не склалося. Добровольці не штурмували військкомати, а навпаки їх спалювали і взагалі якось більше поспішали втекти з Росії ніж йти на «смертний бой с фашистською ордой» в Україні.

Зрозумівши, що з «натхненням» не виходить, а сучасне покоління «гарматного м’яса» за дідами повторювати не може і не хоче, Кремль запустив у бій «зеків» і чмобіків. Але й з ними не вийшло. Тому Путін був змушений вдатися до останнього «мясного» козиря – збільшення призовного віку.

Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що на це його надихнуло маленьке українське містечко Соледар, битва за який триває вже 163 день. Для порівняння: у 1945-му штурм Берліну тривав лише тиждень. Тому черговий призов Путіна можна назвати «соледарним». Чи солідарні з цим рішенням росіяни, яких він фактично перетворив у гарматну біомасу, вже, навіть, нецікаво.

 «Воєнкори» та політологи про «катастрофу СВО»

Той самий Пєсков 12 січня на питання «Чи не змінилися цілі спецоперації за цей час?» відповів, що «нічого не змінилося і верховний головнокомандувач про це нічого не казав».

Таким чином, можна зробити висновок, що Путін за майже 11 місяців війни з Україною так і нічого не зрозумів.

НАСПРАВДІ, навіть придворні «воєнкор» Коц, який став нещодавно членом Ради з прав людини при Путіні, та політолог Марков, нехай із своєю криворукою імперською логікою, вже усвідомлюють: жодного «визволення від нацистів» українці від Путіна не чекають.

Олександр Коц: «…у звільнені міста заходиш, там в очах рябить від жовто-блакитного. У кожному парку – пам’ятник захиснику Батьківщини. На кожній школі табличка мармурова із загиблим героєм АТО із цього селища. Там у кожній школі клас захисту батьківщини… І це дає свої плоди. Ці люди себе росіянами не вважають… Це вже інші люди, інша нація».

Сергій Марков: «Відбулася консолідація українського політичного режиму на антиросійській основі. Це також катастрофічний наслідок СВО».

Але Путін вже не слухає ні чужих, ні своїх. І вважає, що переставляючи генеральські ліжка з місця на місце, зможе виграти свою вже давно програну війну з Україною.

Підсумок річного пропагандистського марафону

Нагадаємо, рішучу пропагандистську підтримку «соледарного» призовного «рішення партії та уряду» ще 9 січня оголосив і Володимир Соловйов, який заявив про необхідність відправити на війну строковиків: «Батьки воюють, а діти в армії кажуть: пустіть і нас…».

Під час свого запального спітча, Соловйов розповів, як мати одного хлопця буцімто викинула його речі з дев’ятого поверху, наказавши їхати воювати в Україну.

НАСПРАВДІ, вже можна спрогнозувати чергову хвилю пропагандистських роликів про «щасливих» призовників, які через 3 місяці (за законом) строкової служби підписали контракти і опинилися на війні.

Схожі сюжети вже всі побачили на прикладах перших «добровольців-романтиків» (більшості з яких наразі вже нема в живих), на членах «губернаторських територіальних батальйонів», «зеках» і чмобіках.

Усе це є наслідком того, що через успіхи Сил оборони, Україна розірвала військовий ланцюг Росії. Зараз Путін та його пропаганда швидкоруч намагаються наново його склепати.

Російська пропаганда за майже рік війни щонайменше чотири рази намагалася переформулювати громадську думку росіян.

Навесні вона ще розповідала про «денацифікацію України».

Влітку – про «відновлення мирного життя на нових територіях»

Восени – про плани на спільне майбутнє

Взимку вже скиглила про те, що «Захід хоче розділити Росію».

Фактично, цей «розділовий» наратив й просуватиме пропаганда навесні 2023 року. Якщо згадати, з чого все починалося – це і є підсумком річного пропагандистського марафону.

Адже «денацифікація України» потроху призводить до демілітаризації «російської армії». 

Про мирне життя забувають вже навіть на «старих» територіях РФ. 

А плани на «спільне майбутнє з новими територіями», як бачимо, перетворилися на «плани Заходу з розділення Росії».

Тому іншого способу пояснити, чому, наприклад, людина з Ханти-Мансійська має загинути десь під українським Бахмутом у бою з міфічним НАТОвьким ворогом, у пропаганди просто немає.

Хто головний ворог ХМАО і ЯНАО?

Хоча, в реальності абсолютно не міфічний, а реальний ворог того ж ханти-мансійця – ніхто інший, як його влада. І центральна, і регіональна.

Нещодавно в мережі з’явився запис, в якому губернаторка Ханти-Мансійського автономного округу (ХМАО) Наталія Комарова публічно визнала, що багатомільярдні довгобуди тут з’являються внаслідок дій самих чиновників. 

«У нас є така гра, ми – проєктно-кошторисну документацію розробляємо відразу таким чином, щоб через два місяці зупиняти будівництво та переробляти проєктно-кошторисну документацію. Там всі в долі!», – заявила Комарова, гадаючи, що камера вимкнена.

НАСПРАВДІ, станом на 12 січня жодної реакції на її слова (і відповідно, дії) немає ані з боку правоохоронних органів,  ані «Єдиної Росії» (членкинею якої вона є), ані Кремля.

Цю банальну будівельну оборудку можна було б і не згадувати. Верхівка корупційної путінської «пірамідки» і на окупованих територіях – це не «зуби дракона» або три розбиті мерседеси нових «забудовників» Маріуполя. Там усе набагато глибше і потужніше.

Проте, той самий живий (допоки) ханти-мансієць і гадки не має, що реальна бюджетна самостійність його ХМАО могла б перетворити його статки на кувейтські.

Навіть, у 2021 році за не найвищих цін на нафту (а чим вони вищі, тим більша міжрегіональна диспропорція) в ХМАО було зібрано близько 2,5 млн, а в ЯНАО (Ямало-Ненецький автономний округ) взагалі 3,5 млн рублів на душу населення. Для порівняння: у Чечні – 14,5 тисяч. 

При цьому ЯНАО та ХМАО віддають Москві 90% того, що заробили, а Москва при цьому ще до війни платила Кадирову 1 млрд в день. Зараз, звісно, більше. 

Тому, перш ніж йти на війну в Україну, місцеві чоловіки мали б поцікавитися питанням: «Хто ж дійсно їх головний ворог і заради чого вони загинуть в рамках путінського «соледарного призову»? 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело