Дорогі читачі!

Вже рік переживаємо втрати за втратами на війні й у тилу дорогих нам людей і терпимо невимовний душевний біль, який періодами потьмарює наш розум і сприйняття світу, але світ від того не стає менш прекрасним. Багато хто воліє навіть «минутися», щоб не відчувати ні болю, ні суму – нічого. Але це не вихід, навпаки, пастка. Адже тікати – марно, замикатися – нерозумно, здаватися – не героїчно, а «минатися» – злочинно.

Біль важко назвати добром, але він і не є злом. Це вогонь, що обпалює нас, щоб зробити міцнішими. Це частина великого задуму. Ми не годні його осягнути, але напевно знаємо, що Господь нічого не дає даремно. Це або Його допуск, або випробування віри й витривалости. Прийнявши його, переходимо на новий рівень – стаємо золотом.

Багатьом, хто важко терпить, стає легше після того, як виплачеться й виговориться. Сльози омивають душу, як перекис водню, а розказана біда – уже переполовинена. А ще добре дивитися в небо. Воно завжди прекрасне, це наш дім, куди ми одного разу повернемося. Воно вмиротворює й звільняє розум. Минатиме час, і біль притуплюватиметься, віддалятиметься й оживатиме лише тоді, коли накотяться спогади про його причину.

Перед Новим роком ми попрощалися із Папою Венедиктом XVI. «Із зворушенням згадуємо його дуже шляхетну, дуже ввічливу особистість. І відчуваємо в серці величезну вдячність: вдячність Богові за те, що подарував його Церкві та світові; вдячність йому за все те добро, яке він здійснив, а насамперед – за його свідчення віри та молитви, особливо протягом цих останніх років усамітненого життя. Лише Богові відомі цінність і сила його заступництва, його жертв, принесених для добра Церкви», – так дякує за віддане служіння Понтифіка його наступник Папа Франциск.

Любі брати і сестри! Будьмо вдячні й ми і надихаймося духовним заповітом Святішого отця, якого він написав ще задовго до переходу у вічність. Слуга слуг зауважує, що людське життя складається із суцільних причин дякувати Богові за все без винятку – за все, що стається в нашому житті. За світлі й темні сторінки. За наші успіхи й невдачі. За наших батьків, друзів і часом навіть неприятелів. Тобто в усьому бачити перспективу благ і причину того знаходити в Бозі, схиляючись у смиренній вдячності, усе вінчати словами з глибини серця: «Господи, я люблю Тебе!». Саме такими й були останні слова Святішого Отця. Саме таким і було все його життя. Таким може бути й наше.

Джерело