Продовження. Початок у №5 (2022 р.)

Отець Іван Микола Пришляк, ЧСВВ (1881–1918) – «ревний робітник в Господній службі»

Отець Іван (у хрещенні – Микола) Пришляк, ЧСВВ народився 5 лютого 1881 року в місті Бережани на Тернопільщині. Хрестив і миропомазав новонародженого Миколу о. Іван Навроцький, сотрудник у Бережанах. У метрикальній книзі бережанської парафії Пресвятої Трійці є інформація лише про матір Миколи – Катерину Клопотовську, котра була служницею в Бережанах. Але на свідоцтві про хрещення, виданому в 1891 році, у лівому нижньому куті є допис, що «дійсним і правдивим» батьком Миколи є Косма Пришляк, котрий це посвідчує власним записом і підписом. В особовій справі о. Івана Пришляка (ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 878) зберігається лист Косми Пришляка, написаний, мабуть, до протоігумена Василіян тоді, коли його син вже кілька років був священником-василіянином. У листі батько пише каліченою українською мовою і польськими письмом, що, коли Миколі було три місяці, його мати залишила дитину батькові, а сама поїхала до Львова і більше він її не бачив. Тож народився Микола Пришляк як позашлюбна дитина.

Вихованням сина, отже, надалі займався батько, який мав дружину Пелагію (невідомо, чи одружився він із нею до чи після народження сина) і, крім Миколи, кілька дочок. Незабаром Косма Пришляк переїхав до міста Бучача, відомого на всю Галичину василіянським монастирем і півторастолітньою освітньо-виховною працею при обителі. Після початкової школи Микола 1891 року вступив до Бучацької цісарсько-королівської гімназії при василіянському монастирі і два роки навчався в ній під керуванням василіян. 1893 року відбулася реорганізація навчального закладу й переведення його в статус державного, тож наступні два роки (а можливо, і після річної або піврічної перерви) Микола навчався вже в Бучацькій державній гімназії. Короткого періоду навчання при монастирі для Миколи Пришляка було досить, аби зацікавитися монашим життям. Закінчивши чотири класи гімназії, 9 вересня 1897 року він вступив до Василіянського Чину на новіціят у Добромильський монастир, але перед цим отримав від отця Яна Бадені, провінціала єзуїтів і апостольського делегата в справах Василіян під час Добромильської реформи, спеціальну диспензу «ab irregularitate illegitimi tori» («від перешкоди незаконного ложа»). Після шістьох місяців кандидатури Микола Пришляк одягнув василіянський габіт і прийняв монаше ім’я Іван.

На закінчення новіціяту 30 квітня 1899 року брат Іван склав у Добромилі перші монаші обіти і в тому ж Добромильському монастирі розпочав студії гуманістики (програма старших класів гімназії), що тривали два роки, а потім там само закінчив річний курс риторики. У 1902–1904 роках вивчав філософію в Крехівському монастирі (у Крехові 16 серпня 1903 року склав вічні обіти), а на богословські студії настоятелі відправили брата Івана до єзуїтської колегії Канізіянум у місті Інсбрук (Австрія), де він три роки (1904–1907) навчався на богословському факультеті Інсбруцького університету. Під час навчання 15 листопада 1905 року брат Іван Пришляк вступив до академічного Товариства святого Боніфатія, що діяло при університеті. На літніх канікулах 1906 року, 29 липня, отримав священничі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького. Подальше життя і служіння о. Івана Пришляка у Василіянському Чині було пов’язане з Крехівським монастирем, де впродовж наступних шести років (1908–1914) він був викладачем німецької мови та літератури для василіянських студентів гуманістики і риторики, кілька навчальних років викладав також польську мову, був префектом студентів, бібліотекарем, консультором (радником) монастиря, проповідником і сповідником. У Крехові займався фотографуванням різних монастирських урочистостей (і, очевидно, виготовленням самих світлин, що було колись непростою справою) – збереглося принаймні кілька фотографій із підписом «Світлив о. Іван Пришляк».

На початку Першої світової війни, у вересні 1914 року, через наближення російських військ до Галичини тодішній протоігумен василіян о. Платонід Філяс вирішив вивезти з Лаврова братів-студентів, до яких долучилися також кілька отців-професорів та монахів з інших монастирів. Пошуки пристановища в Словаччині й Угорщині не увінчалися успіхом, поки їх не запросив до Хорватії адміністратор Крижевецької єпархії отець Діонізій Няраді. Василіянська братія дісталася до Загреба на початку жовтня. Отець Няраді постарався примістити студентів у спільнотах францисканців у Загребі, Ястребарсько і Вараждині, а до єзуїтів у Загребі – двох новиків і брата кухаря. 20 жовтня 1914 року новикам призначено соцієм крехівського професора о. Івана Пришляка. Десь у листопаді чи грудні виникла ідея відновити видання «Місіонаря», останній номер якого вийшов у Жовкві ще в липні, і невідомо було, чи через російську інвазію вдасться коли-небудь видавати часопис на Батьківщині. Один зі студентів, брат Ілярій Жидан, провадив особистий щоденник, який зберігся у василіянському архіві в Римі, і під днем 21 грудня 1914 року він записав: «Плян видавати «Місионаря» починає зреалізовуватися». І справді, на початку січня 1915 року вийшов перший всього-на-всього восьмисторінковий номер журналу.

У вступному слові редактор зазначає, що натхненником видавати «Місіонар» був владика Діонізій Няраді (призначений єпископом 5.12.1914, а висвячений 9.01.1915), редагували отці василіяни, а допомогли з друком і розповсюдженням отці єзуїти. Четвертий, квітневий і великодній, випуск був уже вдвічі більший, містив короткі уривки з подячних листів «Місіонареві» українців – утікачів від війни з усіх куточків Австро-Угорської монархії. Редакція «Місіонаря» в цьому числі анонсувала вихід «Молитовника для українського народа», що вийшов наприкінці травня. Уклав молитовник о. Іван Пришляк, і перевидавали його потім ще кілька разів у Жовківській василіянській друкарні (між ін., у 1926 році було вже 5-те видання). «Місіонар» у Загребі отець Пришляк видавав до кінця 1915 року, а потім, коли ситуація в Галичині стабілізувалася, редагування журналу відновив у Жовкві о. Лазар Березовський, ЧСВВ. Автор статті «Дещо з Крехівського монастиря» в «Місіонарі» за березень 1920 року пише про о. Івана Пришляка і часопис за його редагуванням таке: «В часї російської інвазії перебував [о. Іван Пришляк] якийсь час в Кроації і там видавав нашого «Місїонара». Сей воєнний річник Місіонара вийшов з єго руки так гарно зредаґований, що є мабуть найкрасшим із усїх річників, які до тепер появили ся». Тепер цей річник є бібліографічною рідкістю.

Мабуть, на початку 1916 року отець Іван Пришляк повернувся до Крехівського монастиря, де знову розпочав викладання німецької і польської мов для студентів гуманістики. Стисла Крехівська хроніка з цього періоду лише кілька разів згадує про о. Пришляка, котрий з іншими священниками на другий день Великодніх свят 1916 року їздив до села Крехова на допомогу парохові у відправі заупокійних богослужінь на цвинтарі, а у Великий піст 1917 року в березні та квітні їздив до сусідніх парафій допомагати парохам у великодній сповіді: 25 березня – до Вишеньки великої, 27 березня – до Глинська, 1 квітня – до Кунина, а 3 квітня – до Мокротина і Скваряви. У другій половині 1917 року отримав призначення до Лаврівського монастиря, очевидно, на посаду професора. На жаль, на початку 1918 року, 4 січня, о. Іван Пришляк упокоївся в Бозі в Лаврові на 37-му році життя, 21-му чернечого покликання і 12-му священства. Про причину його смерти не відомо, лише з листа ігумена Лаврівського монастиря о. Мар’яна Повха до протоігумена відомо, що в день похорону (5 січня) була велика заметіль і було важко доправити тіло покійного на цвинтар: «О. Пришляк, як вже телєґрафічно доніс я, помер в пятницю рано около 8. Години. Умер спокійно – передтим пару днїв був зімлїв по обідї і ледвосьмо єго очутили. Як прийшов до себе досить був неспокійний і боявся смерти. Похоронилисьмо єго в суботу вечером. На дворі була страшна заметїль. Кількох нас з великим трудом дісталисьмося на цвинтар і похоронилисьмо єго». Автор уже згадуваної статті «Дещо з Крехівського монастиря» писав про о. Пришляка: «В грудни знова того самого року [автор помилково подав дату смерти грудень 1917 р.] розпрощав ся з монастиром і з сим світом о. Іван Марія Пришляк, переживши в законї лїт 20, з тих 10 лїт був сталим професором нашої законної молодїжи в Крехові та ревним робітником в Господнїй службі у нашій Церкві».

Використані джерела:

ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 878: Особиста справа монаха Пришляка Миколи, на 61 арк.; ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 2033: Хроніка [Крехівського] монастиря за 1915–1923 рр., на 62 арк.; Архів Головної Управи отців василіян у Римі, Бр. Ілярій Жидан, ЧСВВ, Воєнний записник (від 1 серпня 1914 до 21 серпня 1915); Каталоги ЧСВВ за 1898–1916 роки; «Дещо з Крехівського монастиря» // Місіонар, 1920, лист 3 за березень, с. 43–44.

о. Єронім Грім, ЧСВВ

Джерело