У відповідь на питання, як зберегти памʼять про війну в публічному просторі, він каже, що показав би маршрут евакуації:

«Показати будинки, бомбосховища, як люди сиділи й де, як вони виходили у двір під звуки вибухів і стрілянини.
Треба зберегти певні квартали. На вулиці Северинівській в Ірпені є квартал, який першим зазнав авіаційного бомбардування. Я його зберіг би. Він максимально передає страхіття війни. Лишити його таким обпаленим. Повернути зруйновану військову техніку, яка там стояла, знищені машини. Повернути мангали, де люди готували їсти. З того двору ми вивозили померлих… Це був би не тільки меморіал війни, а й меморіал памʼяті тут загиблих».

Свідчення Андрія є одним із тих, які Державне агентство розвитку туризму України зібрало під час роботи над концепцією маршрутів памʼяті війни. Ці відеозаписи, з одного боку, фіксують історії людей, які пережили окупацію і стали свідками воєнних злочинів. А з іншого, – містять думки щодо того, як зберігати та вшановувати памʼять про російсько-українську війну.

Це та інші свідчення ДАРТ передав до Архіву усної історії Український інститут національної пам'яті, детальніше про це можна на сайті УІНП.

Послухати спогади Андрія Леванчука можна на YouTube Інституту.