Я почув цей вислів від молодого чоловіка, в спокійній і безтурботній обстановці, в присутності всіх його товаришів, які товпилися навколо нас.

Ніколи не пізно почати знову. Бог завжди починає спочатку, з нас, наповнюючи нас своїм благословенням.

Урок, який я засвоїв за останні кілька років: бути готовим до сюрпризів і несподіванок. Як каже святий Павло в листі: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.» (1 Кор. 2, 9). Зміст християнської надії полягає в тому, щоб жити покинутими в обіймах Бога.

Сьогодні способи життя, самовираження, спілкування змінилися. Але людське серце, особливо молоді, завжди однакове, як паросток весни, повне життя, готове вибухнути. Молодь – це надія, в русі.

В цьому листі хочу поділитися з вами однією історією, яка, як мені здається, буде дуже доречною для Бюлетеню на цей місяць.  

Кілька тижнів тому я відвідав салезіянську присутність у Сполучених Штатах Америки і одного дня я прибув до школи «святого Домініка Савіо» в Лос-Анджелесі. Я провів кілька годин із сотнями студентів, після чого відбулася панельна дискусія із 45-ма старшокласниками. Вони розповіли про їхні особисті проекти та мрії. Це були дуже приємні та збагачуючі кілька годин.

Під час обіду я сидів за дерев’яним столом у дворі з бутербродом і пляшкою води. У той момент зі мною було ще четверо салезіян. Поряд юрмилося багато молоді, одні сиділи за столиками, інші стояли. Це був обід, приготовлений з радістю. За моїм столиком було два вільних місця, і в один момент підійшли два хлопці і сіли поряд. Звичайно, я почав з ними спілкуватися. Через кілька хвилин один з них сказав мені: «Я хочу вас щось запитати».

— Будь ласка, – відповів я.

Юнак сказав: «Що я повинен зробити, щоб стати Папою? Я хочу бути Папою».

Я дещо збентежився, але усміхнувся. Відповів, що мене ніколи про таке не запитували і що я здивований його чіткістю та рішучістю. Сказав, що серед 1,6 мільярда католиків є велика конкуренція і не так легко бути обраним Папою.

Я йому запропонував: «Слухай, ти міг би стати салезіянином».

Усміхаючись, молодий чоловік сказав: «Ну, я не скажу «ні». І додав дуже серйозно: «Безсумнівно, що моє захоплення — Христос».

Скажу відверто, я був вражений і приємно здивований. У того хлопця була гарна щира посмішка, і я сказав йому, що мені дуже сподобалася його відповідь, тому що я розумів, що вона була абсолютно щирою.

Я додав, що якби він погодився, я б хотів розповісти наш діалог в інший час і в іншому місці, що я й роблю.

Але вже в ту мить я подумав про отця Боско. Напевно, отець Боско був би дуже вдячний за такий діалог з цим хлопцем. Немає сумніву, що в багатьох розмовах із Савіо, Безукко, Магоне, Руа, Калієро, Франсіа та багатьма іншими було багато такого ж бажання молоді зробити щось прекрасне зі своїм життям.

І я подумав про те, як важливо сьогодні, через 163 роки після заснування Салезіянського Згромадження, продовжувати глибоко вірити в те, що молодь є доброю, що в її серці так багато зерен добра, що вона має мрії та проекти, які часто несуть стільки щедрості та пожертв.

Як важливо продовжувати вірити, що це Бог діє в серці кожного з нас, кожного з Його синів і дочок.

Мені здається, що сьогодні, в наш час, ми ризикуємо стати настільки практичними та ефективними в поглядах на все, що з нами відбувається і що ми переживаємо, що ризикуємо втратити здатність дивувати себе та інших, а також, що ще більш тривожно, не дозволити собі «сюрпризів від Бога».

Надія, як вулкан усередині нас, як таємне джерело, що б’є в серці, як джерело, що вибухає в глибині душі: вона залучає нас, як божественний вир, до якого ми належимо з Божої ласки. Я думаю, що, як учора з отцем Боско, сьогодні є тисячі і тисячі молодих людей, які хочуть побачити Ісуса, які потребують досвіду дружби з Ним, які шукають когось, хто б супроводжував їх у цій прекрасній подорожі.

Я запрошую вас приєднатися до них, дорогі друзі Бюлетеня, і бажаю вам багато часу дивуватися і довіряти, дивитися на зірки, рости і дорослішати, багато часу сподіватися і любити. Бажаю вам проживати кожен день, кожну годину як подарунок. Я також бажаю вам вдосталь часу, щоб прощати, дарувати іншим і багато часу молитися, мріяти і бути щасливим.

Послання Генерального Настоятеля

отця Анхеля Фернандеса Артіме.

Джерело