​​Синхронізація енергосистем – неординарна подія в енергетиці. Але в «Укренерго» працюють люди, які безпосередньо брали участь у цьому вже двічі.

Знайомтесь, на фото – пан Олександр у далекому 1979 році на підстанції у момент першої у своєму житті синхронізації енергосистем.
Сьогодні Олександр – керівник цієї підстанції, на якій працює практично з перших днів її включення, і вона вже стала йому другою домівкою. Саме через обладнання цієї підстанції і здійснювалась синхронізація з Європою.

Вперше це відбулося 44 роки тому – 19 січня 1979 року з єдиною метою – посилення впливу та енергетичної залежності європейських соціалістичних країн від СРСР. Тоді українська енергосистема, що була складовою єдиної енергетичної системи СРСР, синхронізувалась з Європейською енергосистемою, куди входили енергосистеми країн Ради економічної взаємодопомоги – східної Німеччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Польщі і Чехословаччини. Через потужну лінію електропередачі з підстанції на заході України розпочався експорт електроенергії у європейські країни, де на той час відчувався її дефіцит.

«Я був тоді ще зовсім молодим спеціалістом, який лише три роки пропрацював на підстанції. Обставини склались так, що мені було доручено таке відповідальне завдання. Трохи було страху, переживання, щоб повернути ключ управління вимикачем у потрібний момент, коли на синхроноскопі стрілка вказуватиме на 0, що означало мить синхронності роботи обох систем. Та все вдалося зробити вчасно. Тоді це трактувалось як «дружній жест допомоги від СРСР для соцкраїн Європи», – згадує Олександр.

«Вдруге, така без перебільшення історична подія у моєму житті та в енергетиці, відбулася рік тому 16 березня 2022 року. Тоді, вже у розпал війни, о 12:13 ми здійснили таку ж операцію на підстанції, але вже з абсолютно іншою метою – об’єднали Українську енергосистему з європейською, напередодні назавжди відрубавши «дружню руку» росії.

Я дуже переживав, бо розумів, що дана синхронізація – це питання надійності роботи енергосистеми України та можливості її повноправного функціонування в єдиній європейській енергетичній системі. Коли ми нарешті провели відповідні технічні операції, я з глибоким полегшенням подумав, що нарешті дожили до того часу, що ми вже без «того сусіда», і можемо мати підтримку від Європи у цей складний для нас час.

Я бачив, як хвилювалися мої молодші колеги, тому намагався передати їм свій спокій та виваженість у діях. Відчував величезну відповідальність, бо на кону стояв результат колосальної підготовчої роботи енергетиків як в Україні, так і у Європі.

Синхронізація пройшла успішно. Вони (росіяни) думали, що без них ми нічого не варті та нічого не зможемо. Виявляється – можемо. І ми довели і продовжуємо доводити це. І я горджуся цим», – каже Олександр.