Бразильська «кримська мрія» нездійсненна: дайджест пропаганди за 7-9 квітня

  • Автор допису:

НАСПРАВДІ, небезпека подібних розмов полягає у тому, що створює хибне враження, ніби торги з Україною в принципі можливі. Хоча і українська влада, і народ постійно доводять, що «торги недоречні». Жодних підстав думати інакше немає.

Україна не «хоче всього». Вона хоче свого, що по праву їй належить. Представник МЗС України Олег Ніколенко пояснив: «Немає жодної юридичної, політичної чи моральної причини, чому ми повинні поступатися хоча б сантиметром власної землі».

Перехід до Києва контролю над Кримом є «безальтернативним», – про всяк випадок нагадав Зеленський усім бажаючим зупинити війну в Україні за рахунок всесвітнього «кримського консенсусу». 

Цікавий також займенник «ми», який Лула да Сільва використав у контексті «обговорення Криму». Хто «ми»? Які повноваження у цих «ми»? Уся світова спільнота, яка підтримує Україну, постійно підкреслює: жодних перемовин про Україну за спиною України не буде.

Конкретно щодо Криму, то «питання звільнення тимчасово окупованого півострова мають вирішувати саме українці», підкреслив  голова Державного департаменту США Блінкен.

Тому Бразилія (яка, нагадаємо, в січні відмовилася передати Україні боєприпаси та відхилила прохання Німеччини відправити ЗСУ снаряди для танків) щонайменше не «ми». І з «кримською мрією» її президента не вийде. Миру з Росією за рахунок українського Криму не буде.

Пєсков виставив Путіна «лохом»

«Мирну» тематику продовжив і офіційний представник Кремля Пєсков, який назвав «Мінські угоди грою в наперстки. Росію обманювали під час переговорів», – переконує він.

НАСПРАВДІ, гральна еволюція (від карт до наперстків) кремлівської брехні не може не вражати. Нагадаємо, 21 лютого Путін заявив, що Захід обманював Росію, коли та намагалася мирно врегулювати конфлікт на Донбасі. За його словами, «західні країни тоді грали крапленими картами».

Тут варто нагадати, як Путін у вересні 2014 року розповідав, що «шляхом з Благовещенська до Улан-Батора накидав деякі міркування та план дій, він у мене від руки поки що, правда, викладений». Російські журналісти надрукували накиданий від руки текст.

І як нещодавно визнав тодішній радник Путіна Сурков, у Кремлі вже тоді, в 2014 році, не сподівалися на виконання домовленостей у Мінську.

Тобто Москва продовжує нещиро грати роль скривдженої панночки. Звідси й волання пропаганди: «саме тоді й потрібно було покінчувати з Україною», звідси й зізнання Путіна, що «можливо, й дійсно варто було починати СВО у 2014-му».

Жодних «Мінських угод» не збиралася виконувати саме Москва. Що й довели зимові бої за ДАП і Дебальцеве в 2015-му, і всі подальші роки бомбардувань, обстрілів та окупації нових українських територій, які в жодних «мінських угодах» прописані не були.

Тому кремлівське скиглення про те, що тоді «нас кинули» виглядає, навіть, не маніпулятивно, а просто жалюгідно. Пєсков фактично виставив Путіна, перепрошуємо, «лохом». Для альфа-самця світової політики (яким він себе уявляє), більшого приниження від власного прессекретаря було годі й очікувати.

Куди заведе Росію «контрнаступальний» план

Великого розголосу набув вкид зі зливом нібито секретних планів США та НАТО щодо українського контрнаступу. Одразу ж було з’ясовано, що це фотошоп. Особливо в тій частині «плану», де йшлося про втрати української та російської армій.

НАСПРАВДІ, цей вкид доводить найголовніший (на даний час) кремлівський наратив – не ЗСУ ведуть з росіянами війну, а Пентагон. Адже, як наполягає Москва, саме американці займаються плануванням контрнаступу, а не українці. Тобто знову просувається теза про нібито тотальну залежність Києва від Вашингтона.

Інший наратив – «Захід веде цю війну з Росією до останнього українця». Те, що втрати, м’яко кажучи, відредаговані, видно навіть неозброєним оком.

Натомість, задокументована (але не вичерпна) кількість російських втрат офіційно перевищила втрати афганської і двох чеченських війн. Станом на 7 квітня поіменно підтверджена загибель майже 20 тисяч росіян. Для порівняння: втрати в Афганській війні (1979—1989) склали 15 051, з них — 14 427 радянські військовослужбовці. За обидві чеченські кампанії загинуло 11 тисяч.

Але цікаво, чому цей вкид (нехай і відфотошоплений) датований початком минулого місяця, з’явився і був так шалено розкручений пропагандою тільки тепер? Відповідь очевидна: у Москві настільки розгублені з приводу планів українського контрнаступу (починаючи з напрямків і закінчуючи силами, які будуть в ньому задіяні), що судомно шукають їх навіть у ЗМІ.

Москва взялася за старе з «новим світопорядком»

А кримсько-бразильську мрію про кінець війни в Україні розбила сама ж Москва.

«Коли деякі міжнародні експерти, представники тих чи інших країн, намагаються висувати ініціативи, спрямовані на «ось давайте зараз посадимо Росію та Україну за стіл переговорів», це симптом тієї ситуації, яка склалася в результаті лінії США на встановлення повної гегемонії у міжнародних відносинах. Тому мова повинна йти про те, на яких засадах ґрунтуватиметься новий світопорядок, який усім нам потрібний, замість світопорядку одностороннього, одного гегемона», — заявив очільник МЗС РФ Лавров на прес-конференції під час візиту до Анкари.

НАСПРАВДІ, світ вже неодноразово доводив, що не готовий приставати до путінського «нового порядку». До того ж ці мрії виглядають дивно на тлі кульгавої качки, якою зараз є Росія в очах усього світу.

Проте справа не в цьому (доведеному Україною) факті, а в тому, що за словами Лаврова, саме «встановлення нової системи відносин у світі» – тепер є умовою переговорів із Києвом.

При всій кумедності цієї заяви, Лавров не видає бажане за дійсне. Адже Росія, напавши на Україну, практично оголосила війну не лише їй, а й усьому світопорядку, заснованому на повазі до міжнародного права, офіційно визнаних кордонів і т.д.

І вибір тут невеликий: або бразильський «Крим за мир» (що фактично означає початок «нової епохи завоювань»), або дати зараз Путіну по зубах. Для того, щоб іншим не кортіло зробити те ж саме надалі – під приводом пошуків вже наступного «нового світопорядку». І хто знає: чи не зачепить це у майбутньому ту ж Бразилію.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело