Від самих початків християнства Церква особливу увагу приділяла почитанню Пресвятої Богородиці. В особливий спосіб її вшановували монахи.

Пресвятій Діві Марії слушно віддаємо особливу шану. Від найдавніших часів благословенна Діва вшановується іменем Богородиця. Наш український народ має в Пречистій Діві Марії свою Опікунку і Матір. Свідком цієї правди є тисячолітня історія нашого народу. В столичному граді Києві одна з найстарших святинь, що її збудував князь Володимир Великий, була під покровом Пречистої Діви, т. зв. десятинна церква. 1037 р. князь Ярослав Мудрий посвячує себе і цілий руський нарід Цариці неба. Ще інший Князь Ярослав Осмомисл будує величавий катедральний храм в честь Богоматері при княжому дворі в Галичі. А за таким княжим прикладом тисячі боярів, пізніше селян та козаків, по широких землях України будують і присвячують храми Пречистій Діві Марії. А все це на доказ любові і глибокої вдячності за особливі ласки, які одержали з Її рук.

Особливо культ почитання Богородиці поширений у монашій традиції. Для тих, хто наслідує Христа, Діва Марія є взірцевим прикладом тої, яка «зберігає чисту й непорушну віру, міцну надію і щиру любов (GS, 64). Ченці Василіяни на Її честь називали монастирі – Свято-Успенські в Почаєві, Жировичах… У монастирських церквах вшановувалися понад 30 чудотворних ікон – Почаїв, Жировичі, Гошів, Крехів, Кристинопіль, Улашківці, Краснопуща, Погоня, Мукачево (Малий Березний), Боронява та інші. При храмах засновувались церковні братства під покровом Пресвятої Богородиці, а в новіших часах молодіжні товариства такі, як «Марійська дружина». Свого часу монастирі, об’єднані на капітулі 1739 року у Львові, належали до Провінції Покрови Пресвятої Богородиці, яка проіснувала до 1780 року. Цю ж назву має тепер провінція у Польщі.

Отож, не дивно, що у новіших часах василіяни оновили всенародне почитання Богородиці у Молебнях. Молебень – це форма богослужіння, в якому вірні вимолюють ласки в Ісуса Христа, Пречистої Богородиці або за посередництвом якогось святого для допомоги в життєвих обставинах, або коли є всенародні лиха: війна, посуха, хвороба тощо. В ньому також вірні дякують Богові за отримані ласки і вислухані молитви (С. Булгаков, Настольная книга священнослужителя).

Треба сказати, що в нашій Церкві не було якогось окремого періоду в році для вшанування Пресвятої Богородиці, бо Її свята мали передсвяття і посвяття, а всенародне почитання на Галичині у формі Маївок активізувалось на початку ХХ століття.

Традиція звеличувати Богородицю у місяці травні походить із середньовічної Західної Європи, а до нас прийшла наприкінці ХІХ ст. Для марійських відправ спершу використовували давній візантійський параклис (з грецької παράkλήσις- благання, потішення) або молебний канон, укладений у ІХ столітті. Основну частину параклису складає канон до Пресвятої Діви з приспівом «Пресвятая Богородице, спаси нас», який зазвичай читали на всяку скорботу душі і тіла, Псалми 142 і 50, більше молитов. Однак, незабаром молоді отці Василіяни на початку ХХ століття, які проходили славетну реформу оновлення Василіянського Чину скоротили параклис, забравши з нього канон і додавши натомість ряд благальних закликів до Божої Матері, скомпонованих частково на основі Богородичного акафісту. На них богомільці відповідали вже згаданим приспівом канону «Пресвятая Богородице, спаси нас» або іншим «О, Маріє Мати Божа, молися за нас». Серед укладачів, зокрема, відзначають Андрея Шептицького, Платоніда Філяса та інших, хоч основне авторство приписують о. Мелетію Лончині ЧСВВ, відомому композитору і автору багатьох церковних пісень. Текст цього молебня згодом було поміщено у багатьох молитовниках, що й  досі є  основою майського набожества в УГКЦ.

Даний Молебень було укладено у Добромильській обителі. У цьому місці між двома алеями, серед ліщини, біліла печера із статуєю Богородиці. У Її стіп перші новики Добромильської реформи відбували в місяці травні свої щирі моління до «Цариці мая». Тут уперше співали Марійські пісні, свіжо скомпоновані василіянським ченцем Лончиною. У цьому затишші зродився, можна сміливо сказати, ввесь новітній Марійський культ, особливо його прегарна травнева форма. Сьогодні ми лише продовжуємо традицію, яку започаткували наші попередники понад 100 років тому.

Варто розуміти мотиви та особливості творення травневого Молебню. Тут одним із найважливіших, мабуть, став принцип повернення до діалогу між священником та народом, а також до зрозумілості текстів та, певною мірою, до їх спрощення. Можна сказати, що це довершене служіння Літургії Слова, пов’язане із вшануванням Богородиці, в якому вірним забезпечена можливість максимальної участі. Крім того, існувала реальна небезпека переходу на латинський обряд, де відбувалися привабливі величаві Богослужіння до Богородиці у травні та майже повна їх відсутність у східному обряді. «І велика небезпека полягала в тому, що наш люд скоріше йшов на молитву до костелу, аніж до нашого храму. Саме в такій ситуації перебували наші священники і мали тому чимось зарадити», – пише Протоігумен о. Платонід Філяс, ЧСВВ, у своїх статтях.

Успішність всенародного почитання Богородиці яскраво бачимо у таких феноменах як: кількість вірних на молитві, заохочувальних пастирських посланнях, церковних документах митрополита Андрея та владики Григорія Лакоти, активна участь присутніх у молитві.

У Декреті II Ватиканського Собору Про Церкву читаємо: «Правдива набожність не полягає ані в безпліднім та проминаючім почуванні, ані в якійсь пустій легковірності, але походить з правдивої віри, що нею приходимо до визнання високих прикмет Богородиці та заохочуємось до дитинної любові супроти нашої Матері та до наслідування Її чеснот» (LG 67). І саме це проявляється в сучасному травневому Молебні, адже дає нам образ віри, надії і любові, якими за прикладом Пресвятої Богородиці повинна бути наділена кожна християнська душа.

Ба більше, текст Молебня до Пресвятої Богородиці містить у собі досить глибокий богословський та літургійний зміст. При аналізі тексту можна побачити, що багато його частин базуються, найперше, на Святому Письмі, а також мають своє відображення в Октоїху, Мінеї та інших богослужбових книгах. А як загально відомо, у Церкві існує такий принцип, що походить ще з V століття від Проспена Аквітанського – «Lex orandi statuit lex credendi» (Як ми молимося, так і віруємо).

Наприклад, у Молебні знаходимо велику кількість титулів Діви Марії. Найбільша кількість богородичних титулів зібрана в Акафісті до Пресвятої Богородиці, однак у Молебень ввійшли найважливіші або ж найпоширеніші з них. Всі вони взяті зі Старого Завіту, що є провісником Нового Завіту, в якому Ісус Христос приходить на світ відкупити людину, а для цього має народитися від Пречистої Діви Марії. Тому-то у Старому Завіті так багато різних прообразів Марії.

Окрім того, що титули Діви Марії мають свою основу і свій початок у Святому Письмі, знаходимо також їхнє широке використання і в богослужбових книгах візантійської традиції. Зокрема, в Октоїху та Мінеї, як в первісній грецькій мові і в теперішньому перекладі на українську мову. В молебні до Пресвятої Богородиці у різних місцях постійно згадується про те, що Марія є Покровом і Заступницею світу, Посередницею нашого спасіння…. Але можемо говорити про посередництво Марії тільки і виключно в світлі посередництва Христа. Катехизм Католицької Церкви навчає: «Материнська роль Марії стосовно людей аж ніяк не затемнює і не зменшує унікального посередництва Христа: навпаки, вона показує Його силу. Бо весь спасенний вплив Благословенної Діви… випливає з надміру заслуг Христа, спирається на Його посередництво, від Нього цілком залежить і з Нього черпає всю свою силу» (ККЦ, 970).

Період творення Маївок припав на час оновлення василіянського чернецтва. Ця реформа стала яскравим виявом збагачення та розвитку Церкви. Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, видана Конгрегацією для Східних Церков, про це свідчить так: «Жодна Церква Сходу чи Заходу не змогла б вижити, якщо б постійно не пристосовувалась до змінних умов життя», але вимагається, щоб будь-які можливі модифікації були не тільки добре підготовленими, але також, щоб вони черпали натхнення і узгоджувалися з автентичними традиціями», а також далі: «Органічний поступ у кожній Церкві свого права означає уважне ставлення перш за все до коріння, з якого веде початок традиції цих Церков…, а по-друге, до способу, в який ці традиції передавалися, пристосовуючись до різних обставин і країн, але зберігаючи узгоджену, органічну цілісність» (ч. 11-12).

Збережена основа структури Параклису, присутня літургійно-богословська спадщина християнського Сходу та активна залученість вірних у богослужіннях показує оновлене пульсування набоженства до Богородиці, яку наш народ славить від початків існування християнства на русько-українських землях.

Молімося до Діви Марії та берімо приклад з Її особи, єднаючись у спільній молитві до нашої Небесної Матері й Заступниці.

«Почитайте і любіть Пресвяту Вашу Матір Пречисту Діву! Щасливий той із вас, хто про Неї не забуває у щоденних молитвах, блаженний, хто Її призиває, хто Її любить! Ще не чувано від віків, щоб Вона опустила християнина, який віддався під Її покров чи взивав Її помочи. Вона всіма своїми дітьми журиться, про всіх дбає» (Митрополит Андрей, пастирське послання «О Ювілею»).

Упорядкував о. Яків Шумило, ЧСВВ на основі Дипломної роботи о. Амвросія Козака, ЧСВВ, на тему «Молебень до Пресвятої Богородиці як одна із форм богопочитання в літургійній традиції УГКЦ».

Джерело публікації: osbm.in.ua

Джерело