НАСПРАВДІ, Путін перед початком «спецоперації» вимагав від НАТО повернути військову інфраструктуру блоку в Європі саме до стану 1997 року (після якого до складу Альянсу увійшли 14 країн, з яких лише три колишні республіки СРСР).

Найбільші розширення, які й наблизили НАТО до кордонів РФ (включно з трьома балтійськими республіками екс-СРСР), сталися у 1999 і 2004 роках. Після того Альянс приймав лише окремі балканські країни. І от через 17 (!) років Путін нарешті прокинувся в паніці: НАТО розширюється на схід! Як же так підступний Захід обдурив!

У грудні 2021 року Кремль навіть запропонував Вашингтону і Брюсселю підписати договори про відсунення назад кордонів НАТО. На що ніхто, звісно, не погодився.

Тому нинішні розвінчування Медведєвим «брехні чистої води» Путіна пов’язані виключно (говорячи кремлівською мовою) із «визнанням реалій на землі». Замість скорочення НАТО, російська агресія дала зворотний ефект: до Альянсу попросилися хронічно нейтральні Фінляндія та Швеція. Тож Путін, аврально формуючи Ленінградський воєнний округ, на людях лише відмахувався: «Для нас їхнє членство – це зовсім не те, що України – це зовсім різні речі».

Чому «різні» незрозуміло, адже той же Медведєв у своїй статті назвав Фінляндію «країною, створеною колись недомислом Леніна». (Путін так само характеризував Україну).

По суті, весь сенс великого антизахідного «маніфесту» Медведєва зводиться до того, що Росія відмовилася від вимоги до НАТО «вшиватися» до кордонів 1997 року. 

Тепер переговорні пропозиції Москви (які вона знову формулює як ультиматум) складаються з трьох пунктів:

1. Віддайте нам Україну («київський нацистський режим має бути анігільовано»).

2. Тоді «ми готові шукати розумні компроміси».

3. Інакше – «ядерний апокаліпсис цілком імовірний».

Ця переговорна пропозиція адресована «західним політичним дебілам», «товстомордим європейським бюргерам», а також «нахабним англійським свиням та іншій підлеглій їм худобі» (цитати зі статі Медведєва). Те, що раніше лилося з його соцмереж, тепер опубліковане в офіційному виданні уряду РФ. Тобто фактично можна вважати урядовою позицією. 

Виглядає дивно для кожної розумної людини, але таких в Кремлі зараз немає. Фактично ж Москва за образами і погрозами ховає свій переляк: до Берліну не дійшли, то хоча б Бердянськ віддайте. Не вийде. Як писала Ейн Ренд (на відміну від медведєвської, це справжня її цитата): «Відмова від визнання реальності завжди призводить до згубних наслідків». І вони не за горами.

Війна в Україні — найбільш задокументована в історії

У своїй статті, крім іншої маячні, Медведєв накреслив вже і майбутній світовий порядок, в якому «ООН канет в Лету» та інші «нинішні міжнародні фріки на кшталт МКС, Ради Європи чи ОБСЄ. Вони вже на смердючому смітнику світового розвитку».

НАСПРАВДІ, поки Медведєв викидає на смітник залишки свого здорового глузду, у Гаазі третього липня вже запрацював Міжнародний центр судового переслідування за злочини російської агресії (ICPA). До нього входять прокурори з України, ЄС, США та Міжнародного кримінального суду.

«Робота ICPA дозволить ефективно підготувати та зробити внесок у будь-яке майбутнє судове переслідування злочину агресії», – йдеться у прес-релізі про створення центру.

Тобто це перший крок до створення Спеціального міжнародного трибуналу, який міг би притягнути до відповідальності російських чиновників за розв’язання війни проти України.

«Війна в Україні — найбільш задокументована в історії, наголошують у ICPA, і вперше активне розслідування злочину агресії проводиться вже в процесі війни, а не після її завершення».

Єврокомісар з питань юстиції Дідьє Рейндерс пояснює: «У нас дві основні цілі. Перша – притягнути до суду всіх відповідальних за війну в Україні. Друга – щоб Росія заплатила за її відновлення, тобто компенсацію збитків від вторгнення. Те, що ми робимо зараз — це збір інформації для вимог щодо компенсації збитків. Потім створимо комісію для аналізу цих вимог і механізм для їх задоволення».

Темпи контрнаступу: факти – річ уперта

Один з провідних російських наративів останнього часу звучить: «контрнаступ не вдається». Бо, як переконує той же  Медведєв, «початок контрнаступу для західних політичних дебілів виявився несподіваним… Факти – річ уперта, ілюзіям місця немає».

НАСПРАВДІ, спочатку про факти. Заступник міністра оборони України Ганна Маляр повідомила, що за тиждень ЗСУ на східному напрямку повернули під свій контроль 9 км², на південному – 28,4 км². Загальна площа просування на півдні з початку контрнаступу – 158,4 км².

З цього приводу варто нагадати, що станом на 3 липня 2022 року «друга армія світу» пройшла 117 км за 131 день і жодного більш-менш важливого населеного пункту після Лисичанська (3 липня 2022-го) з того часу більше не взяла. (Про «юридичне взяття Бахмуту» вже заборонено згадувати в самій Росії).

Голова Військового комітету НАТО адмірал Роб Бауер пояснює: «ЗСУ стикаються із оборонними перешкодами росіян глибиною іноді до 30 км. Союзникам у Нормандії за часів Другої світової війни знадобилося 7-10 тижнів, щоб подолати аналогічні укріплення нацистів». Тому й ілюзіям місця немає. Рух вперед впевнений, але обережний.

 «Невичерпні людські ресурси» Росії вичерпуються

Крім потужних укріплень, траншей, протитранспортних загороджень, мінних полів та інших перешкод, Сили оборони України долають перепону також у вигляді великої кількості особового складу окупантів.

На східному фронті сили ворога перевищують 180 тисяч осіб. «На Лимано-Купянському напрямку – понад 120 тисяч ворожих військ… По всій нашій зоні – понад 180 тисяч. На Бахмутському – десь у районі 50 тисяч», – заявив 3 липня речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий.

НАСПРАВДІ, цифри дійсно вражають. Але чого це коштує самій Росії? Адже в ній регулярно йдуть розмови про нові хвилі мобілізації (що свідчить про успіхи ЗСУ в знищенні попередніх). Називаються цифри в 300 тисяч осіб.

Річ у тім, що економіка РФ навряд чи впорається із завданням забрати таку кількість осіб. Виникне не просто брак робочої сили, а справжня кадрова катастрофа. Для розуміння:

–    Вже зараз на державному порталі «Робота в Росії» відкрито 1,9 млн вакансій.

–   За даними Центробанку РФ, близько половини російських компаній вже відчувають нестачу працівників. Деякі з тих, хто виїхав після оголошення мобілізації, навряд чи колись повернуться.

–   У промисловості РФ з початку 2023 року спостерігається найнижча забезпеченість кадрами за останні 25 років.

 – На думку Goldman Sachs (одна з найбільших інвестиційних компаній у світі), дефіцит працівників – це «найжорсткіше обмеження для російської економіки. Навіть більше, ніж санкції щодо капіталу чи технологій».

Тому, скільки б не казали про «невичерпні людські ресурси» Путіна, які він може кинути на війну в Україні, це брехня. Все вичерпується. Вже скоро не те що воювати не буде кому, а й працювати на руїнах російської економіки. А їм ще репарації Україні платити. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело