НАСПРАВДІ, до Конвенції з касетних боєприпасів, яка дійсно забороняє їхнє застосування, не приєдналися ані США, ані Росія, ані Україна. Тому для цих трьох така зброя легітимна.

А щодо фейку Захарової, то колишня прессекретарка Білого дому Джен Псакі у лютому минулого року висловлювалася про використання РФ касетних боєприпасів проти мирного населення. Це навіть добре чути з уривка, який опублікувала сама Захарова.

Журналістка запитує: «Є повідомлення, що росіяни використовували незаконні вакуумні та касетні бомби. Якщо це правда, яким буде наступний крок адміністрації? Чи є «червона лінія» у питанні того, яке насильство допустиме щодо цивільних осіб?». Псакі відповіла: «Якщо повідомлення правда, то це потенційно може бути воєнним злочином».

Саме на цю обставину посилався Вашингтон, пояснюючи своє рішення надати Києву DPICM. За даними Пентагону, під час вторгнення в Україну російська армія неодноразово використовувала касетні боєприпаси. Це відбувалося за допомогою: РСЗВ, ракетних комплексів «Точка» та «Іскандер-М», а також бомб РБК-500 з бойовими елементами ПТАБ-1М.

Київ, нагадаємо, запевнив Вашингтон у відповідальному використанні снарядів і пообіцяв не застосовувати їх у містах та на російській території.

Турецький гамбіт у виконанні Ердогана

8 липня, на 500-й день війни президент України Володимир Зеленський опублікував відео безпосередньо з так званого сакрального для росіян місця. Того самого, володіння яким означає «володіння навіть не Чорним морем, а світом».

Одночасно РФ зазнала ще одного чорноморського удару, який  біснувата пропаганда охрестила «тотальною зрадою Ердогана». Йдеться про повернення героїв-«азовців» з Туреччини до України. 

Розпач на пропагандистській шкалі коливалася від слів Пєскова «нас не попередили, це порушення наявних домовленостей» до «Ердогана нагнули в НАТО», «Зеленський його розвів». Зрештою усе звелося до того, що на «азовців» – плювати, на «слово Туреччини» – також».

НАСПРАВДІ, аж ніяк не плювати. Адже повернення наших героїв – лише символічний (хоча і яскравий) ляпас Анкари Москві. 

Так, у Росії негайно повернулися до обговорення, навіщо «цар» виміняв свого кума Медведчука на українських «нацистів». І до визнання того факту, що з поверненням «азовців» до України, її так звану «денацифікацію», як і «демілітаризацію», вже також можна вважати «успішно» досягнутою ціллю СВО. Жартують, звісно, але розпач навіть більший, ніж під час пригожинського заколоту, коли офіційної команди з Кремля як реагувати не надходило. 

Термінова розмова голів МЗС 9 липня ще більше загострила ситуацію. Лавров у бесіді з Хаканом Фіданом вказав «на деструктивність курсу на продовження постачання Туреччиною військової техніки Києву».

І ось це вже не символічне. Нагадаємо, протягом останніх днів стало відомо, що:

–   Україна незабаром отримає від Анкари САУ T-155 Firtina. (Це перша публічна заява про постачання ЗСУ турецької 155-мм артилерії. Раніше постачалися лише відповідні боєприпаси).

–   Україна підписала з Туреччиною меморандум про співпрацю щодо розвитку виробництва різних типів БПЛА.

–   Ердоган заявив, що Україна заслуговує на членство в НАТО.

–   Також, за його словами, «несправедлива війна Росії ведеться всупереч міжнародному праву, а його країна з часів окупації Криму виступає за територіальну цілісність України».

–    Також він зазначив: «Ще однією важливою причиною, чому Туреччина з впевненістю дивиться у майбутнє України — те, що кримські татари завзято ведуть боротьбу за свободу своєї країни».

Лавров ритуально пригрозив Фідану, що «відповідні кроки можуть призвести до негативних наслідків». Але у московські залякування зараз вірять хіба що в Будапешті. Туреччина розіграла свій гамбіт (жертва малим для отримання стратегічної переваги) і, хочеться вірити, доведе свою частину великої світової партії на «геополітичній шахівниці» до загальної перемоги над Росією. І це цілком зрозуміло: Путін так довго вдавав із себе короля, що не помітив як за ці 500 днів перетворився на пішака.

Дерусифікація крокує СНД

Одним з головних кремлівських наративів війни з Україною є «захист російськомовних». Наприклад, 1 липня вже згаданий Лавров переконував, що «ми в Україні не за території воюємо, а за людей, історію, релігію, російську мову». Зрештою це перетворилося на те, що українська мова стала однією з ліній оборони проти Росії.

Але «боротьба за російську мову» цікава й іншим аспектом. Ще у грудні на саміті СНД було оголошено, що 2023-й стане «Роком російської мови». Затверджено і відповідний план заходів, який містить понад 150 пунктів.

НАСПРАВДІ, сатрап білоруської частини «руського мира» Лукашенко 8 липня досить несподівано білоруською мовою заявив, що «без національної гідності немає і не може бути свободи, суверенітету, поваги та безпеки». І закликав у Білорусі говорити «рідною мовою».

Президент Киргизстану Жапаров тоді ж, у грудні 2022-го, коли оголошувався рік російської мови в СНД, демонстративно заявив, що «у республіці саме державна мова має стати основою для об’єднання. Неправильно вести документообіг російською, будучи киргизами». І вже у січні цього року парламент країни ухвалив законопроєкт, за яким органи влади та підприємства зобов’язані вести діловодство киргизькою.

У Казахстані (де скасували вивчення російської мови з першого класу) запропоновано масово замінити російсько-радянські назви населених пунктів Західно-Казахстанської, Східно-Казахстанської, Північно-Казахстанської та Павлодарської областей на казахські.

Пропаганда вже відчуває підвох, тому й попереджає, що «саме з таких пропозицій щодо перейменувань наприкінці 80-х і розпочалася хода бандерівщини в Україні».

Зважаючи на ці та багато інших дерусифікаційних кроків у країнах СНД, складається враження, що ніхто не пригноблює нині російськомовних більше, ніж «друзі» Москви.

Сирійська гібридна спортивна спецоперація

І наостанок про спорт. Нещодавно Путін у прямому етері запитав у віцепрем’єра РФ Чернишенка про хід підготовки до «змагань з колегами з БРІКС або ШОС». Той не знав, що відповісти, бо жодних змагань, звісно, не планується, адже вони існують лише у хворій уяві диктатора.

Так само як і альтернативні Олімпійські ігри, про проведення яких Путін ухвалив рішення в червні. Вони (під назвою «Ігри дружби») мають пройти через місяць після завершення Паризької олімпіади.  При цьому, як наполягають у Москві, «на Ігри приїдуть найкращі атлети світу».

НАСПРАВДІ, поки Путін перебуває у власній альтернативній спортивній реальності, сьогодення диктує свої правила гри. Як всередині Росії, так і зовні.

Нещодавно розгорівся великий скандал навколо Панарабських ігор. У  змаганнях, що стартували 5 липня, семеро російських спортсменок заявлені як членкині збірної Сирії. При цьому офіційно змінили спортивне громадянство лише дві з них.

9 липня сирійська гімнастка Олександра Максимова взяла золото. До цього вона стала абсолютною чемпіонкою.

З’ясувалося, що «російські сирійки» коштують $2500 на місяць плюс бонус за результат. У РФ офіційно заперечують їхню участь у змаганнях. Самі спортсменки за всіма «вагнерівськими» канонами російської гібридної спортивної спецоперації запевняють, що не знали, що їх представлятимуть сирійками.

Набагато менше пощастило росіянам, які восени мали взяти участь на Азійських іграх в китайському Ханчжоу. Ось їх принизили по повній олімпійській програмі. По-перше, Китай не дозволив спортсменам виступати під прапором Росії. А по-друге, обов’язковою умовою стало те, що вони не матимуть права претендувати на здобуття медалей.

Єдиний плюс – гіпотетична можливість пройти відбір на Олімпіаду-2024 в Парижі. На участь у ній в Росії досі плекають надію: «якщо за рік геополітична ситуація зміниться, то хтось уже матиме кваліфікацію на Олімпійські ігри». З огляду на те, що 17-річна гімнастка Максимова вже стала сирійкою, у це слабо вірять навіть у самій Росії.

Ось така реальна історія, як російські спортсменки вимушені принижуватись у Сирії та путінськими альтернативними «іграми дружби» з країнами-членами чи то БРІКС, чи то ШОС. 

Щось у Путіна геть не ладнається вже ані з Туреччиною, ані з Китаєм. «Король» – голий. І ставлення до нього, відповідно, вже демонстративне.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело