Що довело звернення командарма Попова

Надвечір 12 липня російська артилерійська брехня про те, як «точно і потужно знищуються укріплені позиції ЗСУ», отримала ще одне, досить несподіване, спростування. У вигляді аудіозвернення командарма 58-ї загальновійськової армії РФ генерал-майора Івана Попова, яка воює на запорізькому напрямку.

Попов заявив, що його усунули з посади «за правду» у доповіді вищому командуванню про погану організацію контрбатарейної боротьби, відсутність станцій артилерійської розвідки, а також ротації на фронті.

НАСПРАВДІ, 13 липня жодного роз’яснення ситуації з боку російського МО або Генштабу РФ так і не надійшло. Але гірка правда про стан окупаційних військ вже лунає не лише з боку Пригожина, а й путінських кадрових генералів.

Як бачимо, міжусобна війна не припинилася і після провалу заколоту «Вагнера» (декларованою метою якого була відставка начальника Генштабу Герасимова і міністра оборони Шойгу).

Цікаво, що аудіозвернення командарма Попова до «своїх гладіаторів» (розміщене у внутрішньому чаті) оприлюднив у публічному просторі той самий депутат-генерал Гурульов, який перед цим в етері у Скабєєвої підтвердив загибель в Україні генерал-лейтенанта Цокова. Про що також вперто мовчали у Шойгу. Отже, розкол на рівні Держдума-МО РФ знову підтвердився. 

Відсторонення Попова від командування 58-ю армією – чи то за «панікерство» чи то за правду – розкололо й «воєнкорів». Одні писали, що «армія – поза політикою і публічною критикою верховного головнокомандування». Інші, що це «жахливий теракт і диверсія проти моралі в армії».

Усе це доводить, щонайменше, дві речі. Перша: ламається вже не тільки найманська, а й кадрова путінська армія. Друга: тиск Сил оборони України на окупантів робить тріщини не тільки зовні (Попов визнав факт «масової загибелі та каліцтва» на запорізькому фронті), а й зсередини. Отже, український контрнаступ успішно триває. На всіх фронтах.

«Переможно-фатальні» настрої мешканців РФ

Але «правда командарма Попова» довела й іншу річ. До маршу на Москву залишки своїх запорізьких «гладіаторів» він звісно не закликав. Натомість запропонував продовжувати їм війну з Україною «заради пам’яті тих, хто загинув».

А в окупованому Сімферополі нещодавно було урочисто відкрито стінопис з написом «Якщо почав – перемагай».

НАСПРАВДІ, якщо росіяни нарешті визнали, що вони «почали», то це означає остаточне банкрутство відомого наративу «не ми це почали».

Але соціологічні заміри в РФ дійсно фіксують, з одного боку, загальну втому росіян від подальшої невизначеності та зниження підтримки «СВО». А з другого –  необхідність пояснення продовження війни. Яке й втілюється потроху в «якщо почали – то треба перемагати».

Ця фраза з книги «Острова в океані» Ернеста Хемінгуея і зовсім не стосується війни (вона популярна у тренерів з мотиваційного зростання). Проте саме вона наразі й визначає фатальні настрої значної частини того, що називається російським суспільством: «якщо вже влізли в Україну – треба продовжувати і за можливості перемагати».

Ось ці настрої й підхопила пропаганда. Констатувавши таким чином остаточну кризу путінського цілепокладання війни в Україні. Жодної іншої мотивації для росіян продовжувати її, крім як загинути «в пам’ять тих, хто загинув» – вже не пропонується.

Путін торгується за «гарантії безпеки»

Путін 13 липня знову запустив свою улюблену версію гри «World of Tanks» і видав одразу три брехні. Перша: про «понад три сотні знищених українських танків (третина з яких західні)». Друга: про те, що «українські танкісти бояться сідати в західну техніку, бо росіяни передусім б’ють по ній». Третя: «радянські танки кращі, ніж західні».

Але головна його теза полягала в тому, що «Росія не проти обговорення гарантій безпеки Україні, але за умови дотримання гарантій безпеки Росії». При цьому він ще продовжує стверджувати, що Україна в НАТО «створить загрозу безпеці для РФ і не підвищить безпеку самої України».

НАСПРАВДІ, практично паралельно відповідь на безпекові забаганки Путіна давав президент США Джо Байден в Гельсінкі, де твердо заявив, що Україна у майбутньому вступить до НАТО, а «Росія не може підтримувати війну вічно, насамперед через ресурси та потенціал. Складуться обставини, за яких, зрештою, Путін вирішить, що це не на користь Росії — економічно, політично — продовжувати війну. Немає жодної можливості, щоб він виграв її. Він уже програв».

І на відміну від путінської віртуальності Байден оперує реальністю.

Наприклад, такою:

–   чистий приплив іноземної валюти за поточним рахунком платіжного балансу Центробанку РФ впав у 14 (!) разів, або на 93%. Водночас тільки одна світова інституція – Європарламент – затвердив акт на підтримку виробництва боєприпасів та ракет для України на пів мільярда євро.

–   Держдума оголосила, що почне розглядати законопроєкт про поетапне підвищення призовного віку вже наступного тижня. Водночас за новим планом оборони НАТО, узгодженим у Вільнюсі, Сили підвищеної бойової готовності в Європі (без усілякого підвищення призовного віку) одразу будуть збільшені до 300 тисяч. А на озброєння їм буде поставлено стільки важкої техніки, ППО, далекобійної артилерії та ракет, що їх Путін не знищить, навіть, у «World of Tanks».

І подібних порівняльних новин (які з’являються щодня) безліч. Вони розбивають вщент усі балачки Кремля (які в останній час тільки посилюються, – що вже симптоматично) про «безпекові гарантії Росії через невступ України до НАТО». 

Путін вже торгується. І це явна ознака його поразки. Про що й каже Байден.

Росія залишається з гімном, але без спорту

І наостанок про спорт. Напевно, вже точно наостанок. (Принаймні, олімпійський). 13 липня МОК оприлюднив заяву, в якій йдеться про те, що не запросить Росію та Білорусь до участі в Олімпійських іграх 2024 та 2026 років у встановлену дату – 26 липня. Фактично, це означає повний бан на невизначений термін. 

Наразі у Москві вдають ображених та спекулюють на патріотичних почуттях. Мовляв, як це без гімну та прапора?

НАСПРАВДІ, російські спортсмени уже брали участь в олімпіадах під нейтральним прапором – після допінгового скандалу, пов’язаного з Іграми у Сочі. Але цього разу політична доцільність переважила.

Проте, з нею не згодні самі спортсмени. Наприклад, головна російська тенісна зірка, 16-річна Мірра Андрєєва, подала заяву на французьке громадянство. Ще одна тенісистка із РФ Варвара Грачова вже з червня грає за Францію.

Найвідомішою втратою Росії за цей час стала шахістка Олександра Костенюк — 12-та чемпіонка світу, триразова переможниця Всесвітніх шахових олімпіад. У березні 2022 року вона підписала відкритий лист Путіну з вимогою зупинити війну в Україні, а вже за рік оголосила, що тепер представлятиме Швейцарію.

13 липня вийшло розслідування видання «Холод» про те, як російські спортсмени масово змінюють громадянство. 

Найбільше російських атлетів, які змінили спортивне громадянство у 2022-2023 роках, саме серед шахістів – 141 особа. По 11 людей втратили федерації фігурного катання та кінного спорту. З тенісу та фігурного катання пішли по п’ять спортсменів. Виступи колишніх росіян під новими прапорами зафіксовані у велоспорті, мотогонках, ковзанярському спорті, хокеї, плаванні, веслуванні, боксі, вітрильному спорті, вільній боротьбі, легкій атлетиці, біатлоні, шорт-треку, ММА, дзюдо, спортивній гімнастиці та гірськолижному спорті.

Шість росіян, до речі, обрали арабську Палестину. Попри те, що її міжнародний статус не визначений, МОК дозволяє виступати спортсменам під її прапором.

Як бачимо, атлети (насамперед, молоді) біжать з РФ через те, що не бачать у ній свого майбутнього (і не лише спортивного). Бо нічого іншого, крім як загинути в пам’ять тих, хто вже загинув, путінська Росія запропонувати їм не здатна.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело