Уже вкотре життєва дорога приводить мене на землю моїх предків, а саме на зелену галявину поблизу села Ждиня, неподалік Горлиць на півдні Польщі. Саме тут щороку відбувається свято української культури – знаменитий на весь світ міжнародний фестиваль “Лемківська ватра”. Як і в попередні роки, на затишній таборовій місцині серед смерек та гір зібралося кілька тисяч людей, в основному лемків з України й Польщі, а також з Америки, Канади, Австралії та Європи. Для багатьох з них – це символічне повернення на свою давню землю, яку вони втратили внаслідок переселенської операції “Вісла” 1947 року.

З Канади до Польщі неблизька відстань, проте я подолав її на диво швидко. У роздумах про примусову депортацію комуністичною владою Польщі українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини – коли з етнічних земель було жорстоко викинуто понад 150 тисяч українців.

14 липня пополудні я вже прогулювався стежками справжнього українського містечка, яке дихало, жило, співало, знайомилось, жартувало “на одній хвилі” й, до того ж, рідною українською мовою. У Ждині в цей день розпочалось одне з найбільших свят української культури у Польщі – 41-й ювілейний фестиваль “Лемківська ватра”. Сходини лемків були багаті мистецькими подіями, виступами народних колективів, авторськими зустрічами, виставками творів мистецтв та науковими дискусіями, присвячені 76-м роковинам операції “Вісла”.

Цьогоріч “Лемківська ватра” відбувалася під гаслом “Допоможи Україні”. І всі кошти, як зазначили організатори, будуть спрямовані на підтримку українського народу. Також фестиваль, як і в попередні роки, символізував сентиментальне повернення лемків на свої рідні землі. Сюди їдуть з різних кінців світу, щоб відвідати могили своїх рідних й помолитися за їхні душі, щоб з головою пірнути в рідну культуру, поспілкуватися, перезнайомитися й насолодитися лемківськими піснями і танцями. Часто лемки привозять з собою дітей – щоб ті своїми очима побачили красу українського мистецтва, пройнялися свободолюбивим “духом гір”.

Щороку на великій сцені фестивалю виступає приблизно 50 мистецьких колективів з Польщі, України, Словаччини, Сербії, Хорватії, Канади та інших країн. На “лемко-стріт”, тобто головній стежці, яка веде від входу аж до сцени, можна придбати вишивані сорочки та рушники, різні рукотвори, компакт-диски, книжки, ікони чи картини. На терені фестивального поля поряд з безліччю менших наметів, і шатро відбуваються зустрічі з відомими письменниками чи художниками.

“Лемківська ватра” – це три дні нових знайомств, спілкувань, журливих спогадів та яскравих вражень на все життя. Навіть уночі, під зоряним небом, у наметовому таборі вирує життя – тут не вщухають розмови, сміх, музика, обмін сувенірами та адресами. Більшість учасників ночують у наметах, автобусах та автомашинах – тут же ж на Ватряному полі.

14 липня тут відбувся концерт “Ватра солідарна з Україною”, де виступив гурт карпатського співу з міста Санок “Відимо” (пол. “Widymo”), українська виконавиця зі Львова Наталя Криничанка, народний фольклорно-етнографічний ансамбль пісні і танцю “Студенька” з ПК “Мінерал” з Калуша (Івано-Франківська обл.) та інші художні колективи.

Субота, 15 липня, – час для офіційного відкриття “Лемківської Ватри”. Цього дня почесні гості та учасники фестивалю зустрічаються при Хресті і Дзвоні миру, а після цього при головній сцені, де урочисто проголошують відкриття “Лемківської Ватри”.

У неділю, 16 липня, в польовій каплиці при ватряному полі, відслужено Божественну Літургію. За благословенням архієпископа і митрополита Перемисько-Варшавського Євгена Поповича Літургію очолив владика Вроцлавсько-Кошалінський Володимир Ющак. Проповідував владика Ольштинсько-Ґданський Аркадій Трохановський.

У Божественній Літургії, яка відбувалася під відкритим небом, взяли участь кількасот осіб,  в основному учасників “Лемківської ватри” та парафіян навколишніх парафій. Зазначу, що традиційно в п’ятницю, за день до фестивалю, відбувається Всецерковна проща греко-католиків на Святу Гору Явір, біля Висової Здруй. Там у 1925 році місцевим греко-католицьким жінкам об’явилась Пресвята Богородиця.

***

Лемківщина – географічно-етнографічна назва західнокарпатського краю, що розташований між ріками Боржавою і Сяном на сході та Попрадом і Дунайцем на заході. Цей гірський край від незапам’ятних часів населяли працелюбні, талановиті лемки – найбільш західна гілка українського народу. Друга світова війна принесла на цю землю велику історичну трагедію.

Внаслідок укладеного договору про польсько-радянський кордон (від 16 серпня 1945 р.) територію північної Лемківщини остаточно передали Польщі. На підставі радянсько-польських договорів 1945-1946 років про взаємний обмін населення у прикордонних районах, у тому числі на Лемківщині, переселення мали проводити добровільно, проте депортації, як правило, відбувалися із застосуванням сили.

Якщо у 1939 році на Лемківщині проживало 160 тисяч українців, то внаслідок переселенських акцій 1946-1947 років ця територія залишилася практично без корінних жителів.

1947 року в рамках горезвісних акцій “Вісла” та “Схід”, українців із Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Бойківщини та Лемківщини розпорошили якнайдалі від їхніх рідних сторін. Виселення і депортації, організовані комуністичною владою, тривали кілька років. Більшість цих людей опинилася в радянській Україні, а частину переселили на північ і захід Польщі.  Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. Їхні нащадки асимілювувались впродовж повоєнних десятиліть. Про “забутих” лемків з крайніх західних сіл Біла Вода, Чорна Вода, Шляхтова і Явірки над Дунайцем згадали і виселили на початку 1950 року.

Можна лише уявити, яка це була трагедія для людей, що народились на цих горах й полонинах! В одну мить вони втратили все. У депортованих незаконно відбирали нерухомість, земельні ділянки, поля і ліси. Через це польські Карпати, або Бескиди вражають порожнечею. На десятки кілометрів – жодного села.

25 липня 1982 року, поблизу села Чорного, в горах біля потічка, у глибокому підпіллі, відбулася перша “Лемківська ватра”. На фестиваль зібралися, щоб культивувати традиції і зберігати рідну культуру співом, танцем чи словом. Потім фестиваль перенесли до села Ганчево, звідти до Бортного. Щоразу збільшувалася кількість учасників свята, тож організатори почали шукати більшого місця і знайшли його у Малопольському воєводстві.

Саме Ждиня, яка розташована в самому серці лемківського краю, покликана була стати осердям єднання лемків усього світу. У 1990 році на гроші, зібрані громадою, кілька газд викупили у держави кільканадцять гектарів землі. Вони передали їх Об’єднанню лемків, яке щороку докладає чимало зусиль, щоб рідна пісня бриніла в лемківських душах i давала іскру надії на майбутнє.

Об’єднання лемків почало розвивати інфраструктуру фестивалю. Провели сюди воду, електрику, збудували зелений театр, постійну сцену, кілька хиж. Проте, “Лемківська ватра” не обмежувалася лише концертами. З нею були пов’язані супровідні заходи: літургії в православній церкві та біля греко-католицької каплиці під відкритим небом, панахиди за жертвами акції “Вісла”, виставки фотографій і документів про руйнування церков на Холмщині та Підляші 1938 року, виставка картин сучасного лемківського маляра Штефана Телепа, показ найновіших фільмів про Лемківщину тощо.

Зрозуміло, що у вигнанні виселенцям важко було зберегти власну культуру, етнічні традиції. Тому молоде покоління лемків майже цілком призабуло імена своїх славних предків. Лемківщина дала світові відомих письменників (Станіслав Оріховський, Олександр Духнович, Олександр Павлович, Дмитро Бедзик, Василь Хомик, Микола Горбаль, Володимир Барна та ін.). Ця земля виплекала також численних митців різних жанрів – живопису (Никифор Криницький, Дезидерій Милий), скульптури (Іван Кавка, Василь Одрехівський), різьби по дереву (Михайло Михайлишин, Андрій Сухорський). Особливе місце посідають у культурі лемків музика і співоче мистецтво (Дмитро Бортнянський, Михайло Вербицький, сестри Даниїла, Марія і Ніна Байко та ін.). А видатного українського поета Богдана Ігоря-Антонича, який, до речі, народився поблизу Ждині, лемки вважають своїм духовним батьком і світочем.

Отже, “Лемківська ватра” – це також пошана знаменитих лемків.

Раз на рік збираються лемки усього світу біля символічної ватри. Її тепло і почуття рідного дому гріють серце кожного, хто потрапив у коло гостинного і гордого лемківського роду. Ватра палає протягом усього фестивалю, нагадуючи про історію та трагедію цього волелюбного українського народу. Щорічно, збираючись у Ждині, лемки не перестають вірити, що колись-таки польський Сейм засудить депортацію українського населення і операцію “Вісла”. Для зрадженого народу та їхніх нащадків така заява була б моральним відшкодуванням. Також, вони сподіваються, що їх почує й український уряд, і хтось з високопосадовців таки прибуде сюди, разом з відомими українськими мистецькими колективами.

Тоді можна було б говорити про справжнє об’єднання українства всього світу.

  

Джерело