Руками наших прадідів створено шедевр архітектури Бунівська церква. Вона вже немає первісного вигляду, бо під час ремонтів було дещо змінено форму будівлі, розширено приміщення, тож у деякій мірі набула іншого вигляду. Тільки дзвіниця залишилася якою була кілька століть тому. Але загального вигляду, гармонії храм і дзвіниця не втратили. Науковець, дослідник деревʼяної архітектури М. Драган пише про церкву: «В Бунові типовий зразок храму XVII ст. з трьома верхами належить до кращих памʼяток деревʼяного будівництва Яворівщини”.

Перші писемні згадки про існування церкви в Бунові відомі з 1589 року. З писемних джерел відомо також, що в селі був монастир. У 1616 році польський король Зигмунд надав парафії установчий акт. Існуюча церква побудована в 1676 році (за іншими джерелами – у 1673 році). Із старої церкви, що згоріла в 1656 році, залишилось декілька обгорілих брусів, які були використані для памʼятки у будівництві церкви, яка збереглася дотепер. У 1703 році над бабинцем була збудована емпора – каплиця св. апостолів Петра і Павла. Ймовірно, тоді ж до вівтаря прибудована північна ризниця. Ремонтні роботи в церкві проводились у 1897 та 1934 роках. Станом на 1937 рік уся церква та емпора над бабинцем була кожухована гонтом. Згодом, на місці емпори влаштовані хори, в стінах бабинця прорізані вікна, до вівтаря прибудована південна ризниця. При черговому ремонті, ймовірно, у 1940 – 1950–их роках гонтова покрівля церкви замінена на бляшану, а стіни шальовані дошками. При ремонті церкви у 1980-их роках нава розширена прибудованими з півночі й півдня короткими раменами, стіни в інтер’єрі оббиті диктою і розмальовані, відновлений іконостас. Під підлогою в бабинці була знайдена надмогильна плита родини Левицьких гербу «Рогаля», серед яких – власник Бунова – Ян Рогаля Левицький (+ 1817). На західній стіні бабинця, праворуч від входу встановлена меморіальна таблиця з написом: “о. Антон Добрянський 26.1.1810 в Бунові. Довкола церкви замість дерев’яної влаштована металева огорожа. У 2005 – 2008 роках проведено ремонт бань і дахів церкви, стіни оббито дерев’яною вагонкою під гонт, опоряджене церковне подвір’я. У 2015 році цегляний підмурівок церкви та цегляні стовпи огорожі облицьовано каменем, біля дзвіниці встановлено нові ковані ворота. Про дзвіницю згадується в архівах 1509 року. Можливо, вона була збудована скоріше. Отже, Бунівську дзвіницю треба вважати архітектурною памʼяткою XVI ст. і вона є найстарішою памʼяткою на Яворівщині. Ансамбль церкви з дзвіницею розташований при сільській дорозі, у східній частині села, на деякій віддалі від сучасного адміністративного центру. Домінує серед природного ландшафту між деревами різних порід. Через дорогу навпроти церкви на пагорбі розташований старий цвинтар. Територія ансамблю неправильної видовженої форми, обгороджена, з головним входом від заходу. Церква розташована у центрі великого подвір’я. Сакральна будівля зрубної конструкції, тридільна, триверха. Площа будівлі – 102,2 кв.м, об’єм – 625 куб.м. за обмірами 1974 року. Зруби квадратні в плані з прямокутними прибудовами обабіч вівтаря і нави, завершені восьмигранними шоломовими банями на восьмериках. Піддашшя на приставних кронштейнах та стовпах уздовж бабинця та східної стіни вівтаря Бані, дахи та піддашшя покриті новою бляхою. Трилистники рамен хрестів на банях, підхрестові яблука оздоблені булатом. Стіни на дубових підвалинах, на цегляному,облицьованому каменем підмурівку, оббиті дерев’яною вагонкою під гонт. Східна сторона вівтаря до піддашшя – відкритий зруб. Віконні прорізи бабинця і нави – прямокутні, у вівтарі – невеликі квадратні, у восьмериках – круглі прорізи оббиті бляхою. Стіни в інтер’єрі обшиті ДСП, у 1980-их роках розмальовані. Тематичний сюжетний та орнаментальний стінопис ремісничого рівня. Верхи зрубів восьмигранні. По периметру восьмериків фрагментарно збережений декоративний поясок сухариків. П – подібні хори в бабинці влаштовані на місці колишньої каплиці на емпорі церкви. Зберігся переказ про храм. Загін татар проїздив на конях біля церкви і були здивовані нею. Однак їхній командир дав наказ спалити храм. Дружину командира також вразила краса церкви і вона почала чоловіка благати не палити святу будівлю, щоб він не входив у війну з Богом. Так її благання врятували церкву і людей, які заховалися у ній. Перед великодніми святами 1946 року з пʼятниці на суботу у ночі близько 4-5 години прийшли вояки УПА, організовано, групами в церкву до плащенички, віддати шану і поклін Христу, чота Бриля, боївки Гомона, Сірка і Сокола. За безпеку повстанців відповідали хлопці, які були в почесній варті біля плащенички, крім цього, вони співпрацювали з підпіллям, а в майбутньому воїни УПА і політвʼязні. Церква має завжди бути для кожного жителя села духовним храмом для Бога й України.

Джерело: “Історія села Бунова в легендах і спогадах від найдавніших часів до 1939 року”.

Джерело: Драган М. Українські деревляні церкви. Ч. 1. – Львів, 1937. – С. 26, 47.

Джерело: Кураш Р.,Слободян В.,Чорновол І. Каталог пам’яток історії та культури Яворівського району Львівської обл..// Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2003. – С. 578- 579.

Джерело: Володимир Дацко «Молитвениці наших предків.Львів:Логос,2018.

Джерело