​💛 Ганна – лікарка, педіатр-неонатолог. Вона ровесниця незалежності, але на її долю, як і на долю нашої країни випало чимало випробувань.

Ганна з родиною жила і працювала в Маріуполі, коли почалася повномасштабна війна, і всі ви знаєте, ЩО там було. 

Вона була єдиною лікарою в бомбосховищі з сотнями людей. Вона лікувала без води та ліків. Під звуки вибухів та постійну загрозу життю. Вона боролася, немов левиця, за кожне життя, як борються наші воїни за кожен метр нашої землі.

Ганна змогла евакуюватись та продовжити роботу в Україні й напередодні Дня Незалежності ми хочемо розповісти вам її історію. Вона (Ганна) і наша Україна мають багато спільного – обидві незламні! 💙

💥 … 24 лютого чоловік Ганни, який поїхав на роботу, врятувався дивом – зачинив магазин та повернувся додому, а за дві години у магазин влучив снаряд. 

Наступного дня у Ганни було чергування. Дочекавшись коли припиняться обстріли, лікарка перебіжками дісталася пологового. Коли поверталася додому, дорога зайняла дві години замість звичних 15 хвилин. По дорозі жінці зателефонувала подруга та жартома спитала, чи вона не вагітна, як було на початку війни у далекому вже 2014. Ознак не було, але Ганна вирішила зробити тест. Виявилося, що таки вагітна… 🤱

Полиці магазинів у місті порожніли. Одного дня внаслідок обстрілів у сусідів знесло балкон. Воду перестали постачати, світло та газ пропали після прильоту у сусідній будинок. Ходити на роботу жінка більше не могла. Третього березня в будинок Ганни влучили росіяни: тоді загорілися перші два поверхи, але сусіди встигли загасити вогонь. 

Наступного дня родині вдалося звʼязатися з родичами, від них дізналися про евакуацію 5 березня родина планувала евакуацію, але. До точки збору було хвилин двадцять пішки, проте родина туди не дісталася через обстріли не дісталася місця збору. Це врятувало їм життя. Площу, де збиралися люди, зруйнували вщент.  Евакуюватися не вдалося. 💔

Тоді українські захисники довезли людей до кондитерського заводу у центрі Маріуполя. Виявилося, що Ганна – єдина лікарка у сховищі. 

❝ Усі почали хворіти на кишкову інфекцію. У нас були ліки, але не було шприців. Мені доводилося стерилізувати одноразові. Це була промивка під якоюсь водою, яку ми знайдемо: дощовою чи зі снігу. Потім ми заливали ці шприци горілкою, щоб їх хоч якось простерилізувати, так можна було надати допомогу людям. Ми виживали… ❞, – згадує Ганна. 

❝ Коли чотиримісячний Єгорчик захворів, я порадила його батькам йти у лікарню №3, бо в мене не було чим їм допомогти. Це лікарня, у якій був пологовий, про який тепер усі чули… Вони поїхали, а наступного дня в цю лікарню влучило. Слава Богу, вони вижили й прийшли до нас. Пішки. І Іра, мама Єгора, щойно переступивши поріг, втратила свідомість. Коли вона відкрила очі, перше, що вона сказала: “Ти коли-небудь бачила, як у вагітних мам немає руки й ноги? Аню, ти не уявляєш, що там відбувається. Там мертві діти лежать. Це страшно” ❞. 🕯

❝ Я прийняла для себе рішення, як у будь-який воєнний час: більш молодим і діточкам я ліки даю, а людям похилого віку — не даю, тому що тоді не буде вистачати молодим. І люди почали помирати. В один день у нас померло два чоловіки ❞. 

Ганна пробула місяць у тому сховищі. Не знала, чи вистачить всім їжі, чи вистачить води…

На щастя, Ганні та її родині вдалось евакуюватись на територію України.

Після приїзду до Львівської області лікарка одразу влаштувалася на роботу неонатологом у лікарню. У ній і народила другого синочка. Зараз перебуває в декретній відпустці. 🙏

❝ Мрію, що зможу коли-небудь, потрапити до свого міста. Відчути хвилі моря. Радію, що всі мої рідні змогли вибратись з цього пекла. Бажаю всім миру та скорішої перемоги. Бережіть себе, наше життя одне і воно безцінне. Ніколи не опускайте руки ❞.