​​Як трансформувати памʼять про війну та біль втрат у такі меморіальні практики і традиції

​​Як трансформувати памʼять про війну та біль втрат у такі меморіальні практики і традиції, які б цю памʼять зберігали і водночас були людяними та живими?

Це складне запитання, відповідь на яке тривалий час шукає не лише держава, а й професійні спільноти істориків, музейників, дослідників памʼяті, громадські ініціативи та й загалом суспільство.

Деякі традиції памʼятання, які прижилися та відгукнулися, спершу зʼявлялися в суспільстві, а потім їх підхоплювали і закріплювали державні інституції. Як приклад – акція «Свічка у вікні», коли ввечері у четверту суботу листопада запалюємо у вікнах осель свічки у памʼять про жертв Голодомору-геноциду. Вперше її запропонував американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс у колонці в газеті «День» від 18 лютого 2003 року. Тепер – це усталена традиція, підтримана державою.

Інший приклад – державні прапори, які встановлюють на могилах військовослужбовців. Незалежно від того, чи загиблий похований на спеціально створеному секторі для військових поховань, чи на цвинтарі в рідному селі – синьо-жовті прапори позначають могили тих, хто віддав життя за нашу державу. Це горизонтальна ініціатива, але вона охопила всю країну, і стала виявом шани, поки масштабні меморіальні проєкти, як от Національне військове меморіальне кладовище, у процесі втілення.

❗️Більше про різні вияви памʼяті, про співучасть, про взаємодію держави і суспільства – слухайте у першому випуску подкасту «Напамʼять» з Антоном Дробовичем: https://linktr.ee/podcast_na_pamyat

🤝Подкаст є спільним проєктом Українського інституту національної памʼяті та Медіацентру Україна.

​​Як трансформувати памʼять про війну та біль втрат у такі меморіальні практики і традиції

Джерело