«Дунай» пішов в українську землю

Україна продовжує методично приземляти путінську «крилату піхоту». Розпочалося це з перших днів повномасштабного вторгнення і триває щодня. Останнім приземленням стало знищення командира 31-ї десантно-штурмової бригади, полковника Кондрашкіна із позивним «Дунай».

НАСПРАВДІ, загибель командира такого рівня означає, щонайменше три речі. По-перше, в окупантів справи настільки кепські, що вже комбриги особисто керують залишками своїх десантників на передовій. По-друге, командні пункти росіян знищуються методично і високоточно. По-третє, хвалена путінська «крилата піхота» вже остаточно перетворилася у звичайну, окопну.

18 вересня Командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський підтвердив, що «у боях на Бахмутському напрямку були розбиті та повністю втратили боєздатність одні з найбільш підготовлених та найкращих частин ворога – 72 омбр, і 31 та 83 окремі десантно-штурмові бригади».

Зараз у районі Бахмута діють дві з чотирьох російських дивізій ПДВ, а з червня на цьому напрямі було задіяно три з них. Вони, як відомо, вважаються лідерами за боєздатністю в російському війську. Але наразі фактично «закопані» в траншеях під Бахмутом і зазнають шалених втрат.

31-ша Ульянівська ДШБр, яка брала участь в окупації Криму, у боях під Іловайськом у 2014 році та штурмувала Гостомель у Київській області у 2022-му, за час повномасштабного вторгнення в Україну втратила велику кількість особового складу. 17% із загиблих – офіцери. Тепер черга дійшла й до командира.

До речі, за загибель Кондрашкіна українцям мають бути вдячні і чеченці. Адже він брав участь в обох російських війнах на їхній землі.

Чим цікавий «Кадиров Шредінгера»

Але Чечню 18 вересня усі згадували, звісно, через Кадирова. Протягом дня надходило багато суперечливої інформації щодо стану його здоров’я. Не знайшов, що відповісти на питання про це навіть офіційний представник Кремля Пєсков.

НАСПРАВДІ, Центр стратегічних комунікацій не коментує плітки. Аля ця історія цікава не стільки фактом життя / смерті / овочефікації Кадирова, скільки тим, яка інформаційна метушня коїться в Росії навколо цього.

Цілком можливо, що це генеральна репетиція перед майбутньою, значно більшою втратою. Адже кадирівська Чечня – це путінська Росія в мініатюрі.

Тому подача новин (або їхнє замовчування) щодо стану Кадирова проєктуються на майбутню загальноросійську історію. З цього приводу варто згадати Узбекистан. 27 серпня 2016 року з’явилися перші неофіційні повідомлення про смерть тодішнього керівника країни Іслама Карімова (правив країною 26 років). Кілька днів «чутки» офіційно спростували, і лише ввечері 2 вересня вони були підтверджені. А вже 3-го Карімова поховали у Самарканді. Згодом були декласовані усі його родичі, включно з донькою Гульнарою. 

Щодо Росії, то збудована в ній Путіним за 23 роки політична система така, що безболісної передачі влади наступнику не буде. Тому всі, кому є що (і кого) втрачати, неминуче готуються до цієї невідворотної «непоправної втрати». А «Кадиров Шредінгера» – своєрідний чеченський краш-тест путінської системи. Поки що у локальному масштабі. Чим, власне, і зумовлений інтерес до цієї інформаційної «напівпозиції».

«Підписники з Харкова» на московських під’їздах

Серед плодів рутинної роботи російських фейкометів 18 вересня привернула увагу наступна новина: «Українська кінематографічна асоціація створила петицію зі зверненням до президента Каннського кінофестивалю з вимогою знімати українців у кожному європейському фільмі».

НАСПРАВДІ, новина настільки абсурдна, що за Соловйовим її ніхто не ПІДХОПИВ, навіть, із Z-каналів. До того ж вона нічим і ніким не підтверджена, що з’ясовується завдяки елементарному пошуку. 

Але вона цікава якраз тим, що із серії: «чим абсурдніша брехня, тим охочіше в неї повірять».   

Про таких серійних «фейкоробів» 18 вересня вийшло масштабне розслідування. Воно присвячене прокремлівській організації АНО «Діалог», яка піарить МО РФ, а також створює антиукраїнські фейки та просуває наративи пропаганди в соцмережах.

Наприклад, минулого літа «воєнкор» Коц написав такий пост: «Надіслали підписники з Харкова. Оголошення у різних районах міста від місцевого ЖЕКу. Просять залишати свої квартири відкритими, щоби тероборонці в разі потреби могли обладнати там вогневі позиції». (Аналогічні повідомлення було опубліковано ще на кількох каналах).

Через місяць ці пости як приклад добре поширеного фейку потрапили до одного зі звітів, які «Діалог» регулярно надсилав до Кремля. Цей кейс відзначений як «вдале відпрацювання», адже зі спростуванням фейку виступила влада Харкова, а отже він дійшов до української аудиторії.

«Насправді це були двері московських під’їздів», — зізнається співрозмовник авторів розслідування, який співпрацював із «Діалогом». У Москві на території бізнес-центру «Червона троянда», де знаходиться офіс «Діалога», був зроблений також інший фейк: листівки, що нібито з’явилися на стінах будинків Німеччини від імені місцевих мусульман, які закликають українських біженців залишити країну. Цю «новину» розповсюдив канал «Україна.ру» з понад 300 тисячами підписників. Джерело новини вказали так: «Нам пишуть».

Інший напрямок роботи — створення фейкових новин про Україну та українців — з’явився у «Діалозі» через кілька місяців після початку вторгнення. «Спроби протягнути новину були максимально дебільні. Наприклад, — пише «жителька Москви», що її брат із Німеччини повідомляє, як сильно там втомилися від українських біженців, з посиланням на скріншоти листування або якісь оголошення на тій же стіні. Або «жителі Херсона», які скаржилися на переслідування з боку СБУ. А в результаті пробиваєш людину, там акаунт створено вчора, фотографії взяті із соцмереж рандомної людини».

«Діалог» причетний до створення проєкту «Трибунал» – сайту і Telegram-каналу (70 тисяч підписників), де збираються досьє українських «воєнних злочинців», а також публікуються статті про «злочини нацистів з «Азова».

Telegram-канал «Війна з фейками» також співпрацював з «Діалогом». Він з’явився на самому початку повномасштабної війни, нині має понад 600 тисяч підписників (півмільйона з них вдалося набрати вже за перший (!) тиждень вторгнення, що може свідчити про накрутку). Канал позиціює себе як платформа, яка «викриває фейки», проте на ній під виглядом верифікації поширюються пропагандистські наративи.

Наприклад, в одному з постів ракетний удар по піцерії в Краматорську, жертвами якого були 12 мирних жителів, став «ударом за місцем дислокації іноземних найманців». А ракетний удар по житловому будинку в Дніпрі взимку цього року, коли загинули 46 людей, «Війна з фейками» оголосила «вибухом газу, який став наслідком роботи української ППО».

Існує й інструкція «Діалогу» про те, як можна «викрити фейк», якщо немає жодних, навіть найменших підстав для його спростування. Інструкція пропонує дискредитувати джерело новини: дорікнути тим, що автор «не доклав фото та відео на підтвердження своїх слів» або «посилається на анонімні джерела». Або можна вказати на те, кому може бути вигідним поширення фейку: «Україна хоче деморалізувати російських громадян».

Соліпсизм Кремля: без «війни» і «президента Зеленського»

І наостанок про Володимира Зеленського. 18 вересня стало відомо, що Кремль зажадав від підконтрольних ЗМІ припинити називати його президентом України. Навіть поверховий огляд російських ресурсів підтвердив, що ця настанова втілюється.

У кращому випадку формулюється просто «Зеленський», у гіршому – щось на кшталт «очільник київського режиму», «західна маріонетка» й т.д. «RT на русском» переклад (до того ж маніпулятивний) статті з The New York Times про візит Зеленського до США назвала його просто «лідером України».

НАСПРАВДІ, відповідну директиву розіслали ще 15 вересня. Крім заголовків, вимоги хочуть поширити на основний текст матеріалу і так звані беки новин — частини текстів, де розповідається передісторія інформприводу. Однак основний наголос поки що роблять саме на заголовках, щоб при видачі у «Дзен.Новинах» (колишній сервіс «Яндекс.Новини») Володимир Зеленський з’являвся без свого офіційного статусу.

Поки що повсюдного виконання нової вимоги не спостерігається. «РИА Новости» частково почали виконувати заборону. Regnum, який до 15 вересня називав Зеленського в основному президентом, тепер називає його «главою київського режиму», «київським лідером» або вже згаданим «українським лідером». Отже, тенденція зрозуміла. 

Дивні такі люди сидять в Москві. Вони дійсно продовжують гратись у своєрідний соліпсизм: якщо не казати «Навальний», «війна», «Кадиров хворий», «президент Зеленський», то проблем нібито й не існує. Хоча соліпсизм – це ще не найгірше, що з кремлівськими старцями відбувається останнім часом. Найгірше у них ще попереду. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело