1. РФ у Криму програла боротьбу за живучість кораблів  

2. Головний наратив Путіна у трьох словах

3. Телепропаганда стрімко втрачає аудиторію

4. В чому внесок Росії у Нобелівську премію Єкімова

РФ у Криму програла боротьбу за живучість кораблів  

Прессекретар Кремля Пєсков відмовився коментувати новину про перебазування Чорноморського флоту з окупованого Севастополя до окупованої Абхазії та запропонував звернутися з цим питанням до МО РФ.

Втомившись чекати повідомлень на цю тему від Шойгу, не витримав «президент республіки» Аслан Бжанія, який підтвердив, що пункт постійного базування кораблів з’явиться в Очамчирській бухті в Абхазії. 

Грузія перелякано заявила про стурбованість.

НАСПРАВДІ, збереження Севастополя як військово-морської бази було одним з мотивів (якщо не головним) російської окупації Криму.

Після знищення «Москви», ураження «Мінська», «Ростова-на-Дону», «Саратова», низки інших військових кораблів і атак на штаб ЧФ РФ нездатність Росії зберегти – навіть не весь півострів, а хоча б свою головну військово-морську базу на ньому – стала наочною. 

Стратегічна ініціатива України в акваторії Чорного моря наразі проявляється у тому, що незважаючи на перевагу Росії в силі, налагоджену логістику та вигідне географічне положення морської бази в Севастополі, Силам оборони вдалося втілити свою тактику, змусити окупантів реагувати на її дії. І реакція відповідна: ЧФ РФ поступово тікає з Криму. 

Від емоційних оцінок цього «перегрупування» Z-канали утримуються, але обережно проводять історичні паралелі, називаючи це «традиційним маневром Чорноморського флоту». Це очевидний натяк на дії радянського флоту під час оборони Севастополя в 1941-1942 роках, або на затоплення кораблів у Цемеській бухті поблизу Новоросійська у 1918 році. 

Також визнається, що «цей маневр по суті, є єдиним виходом для збереження кораблів перед загрозою ракетних атак».

Фактично ж це – визнання, що вже й справжня, а не лише інформаційна боротьба за живучість кораблів у Севастополі Росією програна.  

Головний наратив Путіна у трьох словах

Анонсуючи промову Путіна на цьогорічному «Валдайському форумі», Пєсков пообіцяв, що вона буде «світового масштабу». 

Але «масштабність» промови російського диктатора та головний її наратив фактично сконцентрувалися у трьох словах: «немає жодних правил».

НАСПРАВДІ, в той час, коли Путін вчергове запевняв, що «ми не розпочинали війну в Україні, а намагаємося її завершити», – українські рятувальники розгрібали завали найкривавішого (за кількістю жертв) російського удару по Харківщині. В селищі Гроза загинули понад 50 цивільних (загалом тут проживає 501 особа). Тобто кожен десятий мешканець в одну мить загинув в українському селі, де Путін «не розпочинав війну, а лише намагається її завершити».

Власне, нічого нового «путінській валдай» не сказав. Лише підкреслив, що світовий біполярний розлад, про який всі дізналися у Мюнхені в 2007-му, за цей час лише посилився. З’ясувалося, наприклад, що свою війну в Україні він веде «не за територію».

Проте лікування валдаю головного мозку Путіна за рецептами ЗСУ, як виявилося, йде успішно. 5 жовтня він заявив, що «Україна за час контрнаступу вже втратила 1900 бронемашин». А місяць тому називав цифру майже у 10 разів більшу – 18 тисяч.

«Створена на основі долара світова фінансова система поступово руйнується», – переконує путінський «валдай». І саме в цей час (вперше цього року) долар закриває торги по ціні понад 100 рублів.

«Росії у міжнародних відносинах потрібен «відкритий, взаємопов’язаний світ, де ніхто нікому не зводитиме бар’єри…», – каже Путін і водночас заявляє, що «Росія проти вступу України до НАТО але не проти до ЄС».

Таких взаємовиключних заяв можна наводити багато, але нема де правди діти – подібні промови Путіна все більше нагадують  гітлерівські – такі ж одноманітні, пафосні, повні хвастощів і самолюбування. Тому доліковувати валдай нового світового недофюрера доведеться. Або ж – негайне спеціальне операційне втручання.

Телепропаганда стрімко втрачає аудиторію

Подібні промови, які «несуться з кожної праски» (а потім з них же й обговорюються майже у цілодобовому режимі), вже набридають і самим росіянам. Машина державної пропаганди, запущена у Росії на небувалу з радянських часів потужність, стрімко втрачає аудиторію. 

НАСПРАВДІ, це констатує вже й прокремлівська соціологія. Із 2018 по 2023 рік частка населення РФ, яка в принципі не дивиться телебачення, практично потроїлася – з 13% до 31%, повідомив генеральний директор Всеросійського центру вивчення громадської думки Валерій Федоров.

Водночас зростає частка інтернету. «У 2018 році зізнавалися, що телевізор дивляться, а в інтернет ні ногою – 23% росіян. Зараз ще менше – 16%», – розповів Федоров.

А опитування банку «Відкриття» показало, що рівень недовіри до телевізійної інформації серед росіян досяг 44%. Вперше кількість тих, хто довіряє путінському телебаченню (42%) виявилася меншою, ніж тих, хто ставиться до нього скептично.

З цього приводу варто нагадати, що на фінансування держЗМІ у 2023-му році федеральний бюджет виділив рекордні 122,1 млрд рублів що на 8,1 млрд рублів, більше, ніж у 2021-му. Але загодований бюджетними кормами пропагандистський телевізійний кінь вже не тягне свого воза.

У чому внесок Росії у Нобелівську премію Єкімова

І наостанок про маленький, але дуже показовий маніпулятивний штрих. Російські державні ЗМІ, повідомляючи про присудження Нобелівської премії з хімії Олексію Єкімову, представили його як «вченого з Росії». «Российская газета» і телеканал «Звезда» на своїх сайтах представили Єкімова просто як «росіянина».

НАСПРАВДІ, один з головних наративів «Росії не потрібен Захід і його визнання» у необхідний момент перемикається на «Захід визнав нас! Росію не скасувати!». Виглядає смішно та провінційно. Але по-іншому Росія не вміє.

А правда в тому, що з 1999 року Олексій Єкімов живе в США. На даний момент він обіймає посаду головного наукового співробітника компанії Nanocrystals Technology Inc у штаті Нью-Йорк. Він працював професором у Політехнічній школі в Парижі, у Ліонському університеті імені Клода Бернара, у мюнхенському Інституті Макса Планка та японському Університеті Осаки.

Проте внесок Москви в нобелівський успіх Єкімова дійсно є. Але полягає цей внесок у тому, що вченого просто не встигли засадити до тюрми. 

Адже в путінській Росії він, швидше б за все, вже сидів за звинуваченням у державній зраді, як нині сидять десятки вчених-колег Єкімова, яких «русский мир» позбавив свободи та закрив від світу. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело