Одним із головніших звинувачень, яке продовжує звучати і сьогодні на адресу Кунцевича, є те, що, мовляв, він насильно переводив противників Унії у католицизм. Це не відповідає дійсності, адже такі методи були йому просто не потрібні. Божий слуга був чудовим проповідником, турботливим пастирем, відданим справі спасіння віруючих і єдності між усіма християнами. Папа Пій ХІ в енцикліці «Ecclesiam Dei» підкреслює приклад його особистої святості, життя в чистоті й бідності. Крім того, архиєпископ користувався великою повагою завдяки своїм інтелектуальним здібностям. Під його редакцією виходили численні тексти про першість св. Петра, єдність Церкви і хрещення великого київського князя св. Володимира. Він видав «Катехизм», намагаючись адаптувати проповідь Євангелія до особливостей менталітету місцевого населення. Пій ХІ називає св. Йосафата «святим єпископом», який невпинно прищеплював правду словом і письмом. За Вселенським архиєреєм, Йосафат, дотримуючись величавої слов’янської Літургії, завжди в ній шукав насамперед істину та Божу славу. Саме тому, а не під впливом якихось людських аргументів, він звертається в юному віці до вселенської єдності, тобто Католицької Церкви. До цієї боголюдської інституції, як він міркував, належав уже через саму важливість свого хрещення.

Що стосується згадок про так зване «насильницьке переслідування православних віруючих», то ця інформація міститься переважно у згаданих книгах скарг. Їх не можна розглядати в якості точного джерела, бо писати туди могли всі і все, що заманулося. Тодішня судова система сама не ставилася до них надто довірливо. Між іншим, жоден серйозний історик не згадує про якісь убивства неприхильників Берестейської унії. Полоцький єзуїт, ректор Колегії та сповідник святого о. Станіслав Косінський сказав таке: «Знаю, що в поведінці Кунцевича з необ’єднаними не було жодної строгості, і ніколи, словом чи ділом, не вчинив він їм якоїсь кривди. Якщо б щось подібне сталося, я б про це знав…».

Справді, за наказом архиєпископа, святині були відчинені тільки на час богослужінь, а опісля залишалися зачиненими через те, що деякі підбурювані наклепницькими памфлетами легковірні містяни намагалися їх захопити. «Опечатуючи церкви», Йосафат дбав про порядок і збереження майна своєї архиєпархії, що є обов’язком кожного доброго пастиря. «Я ніколи нікого до Унії насильно не змушував. Захищати мої церковні права (якщо на мене наступають з насильством) мене зобов’язує звичайна єпископська присяга», – говорив святий.

Кунцевич бачив в Унії справжній шанс для відновлення колись утраченої єдності між християнами, але не застосовував для цього насильницьких методів. Про це він писав сам, це теж підтверджують багато джерел, які лягли в основу його канонізаційного процесу. Архиєпископ прагнув до цієї мети через ретельну пастирську діяльність і приклад особистої святості.

Слуга Всевишнього оточив себе хорошими соратниками. Він направляв своїх священників на навчання в єзуїтські колегії, котрі давали тоді найкращу у світі освіту та виховання. Він дбав про те, щоб паства мала добре підготовлених, освічених душпастирів із сильним духовним і моральним стрижнем. З їхньою допомогою Йосафат зробив Церкву живою і здатною служити людям. Так вона швидше поповнювалася новими парафіянами.

У згаданій вище енцикліці про українського святого Пій ХІ підкреслює, що він так любив Церкву та віру, що навіть мріяв про мучеництво, котре могло б стати найкращою проповіддю про єдність. «Господи, дозволь мені пролити мою кров за єдність і послух Святому Престолу», – цитує святця Папа Римський.

Через мучеництво Йосафата у Вітебську потім відбулася в Римі його беатифікація, а відтак ̶ канонізація. До речі, найбільше старалася не допустити цього важливого церковного дійства Москва… Різні яскраві свідчення про відповідні події доповнюються багатими розповідями найстаршого біографа і безпосереднього очевидця життя Йосафата ̶ єпископа Якова Суші, монографія якого «Cursus vitae et certamen martyrii B. Josaphat Kuncevicii, Archiepiepiscopi Polocensis» була видана в 1665 році в Римі.

У нинішню пору, як уже знаємо, праведне Йосафатове тіло зберігається в головному храмі католицького світу ̶ Ватиканській базиліці св. Петра, що свідчить про велику повагу і цінність діяльності василіянського святого. Вселенські архиєреї неодноразово підкреслювали, що його приклад продовжує залишатися актуальним: словом і ділом поширювати святе Євангеліє, сприяти християнській єдності і з повагою ставитися до представників інших віросповідань.

За книгою о. Миколи Микосовського, ЧСВВ про св. Йосафата “Світич єднання”, 2023.

#святий_Йосафат #Йосафат #Церква #УГКЦ

Джерело