ЗМІ багато разів писали про те, як пропаганда в Росії намагається залучити до війни якомога більшу кількість людей. Проте дослідження соціологів показують, що участь у діяльності створених Кремлем організацій впливає на вибір людей піти на фронт ще сильніше, ніж найагресивніші заклики ЗМІ,  пише СЕРА.

Наприкінці жовтня у журналі  Sociological Forum  вийшла стаття  дослідниць Лабораторії публічної соціології  Наталії Савельєвої  та  Світлани Єрпильової. У ній авторки зібрали інтерв’ю жителів підконтрольної Росії території Донбасу, які у 2014 році почали боротися проти офіційної київської влади. Увага дослідниць була прикута до того, що змусило звичайних цивільних людей взяти до рук зброю, і чи існувала певна схильність, що визначила їхній вибір.

У  своєму інтерв’ю  авторки доповіді пояснили, що виділили п’ять різних соціально обумовлених траєкторій залучення людей до конфлікту, причому серед місцевих жителів Донбасу переважають дві категорії. Насамперед, це «обивателі», тобто звичайні люди, часто з вищою освітою, які почали брати участь у діяльності «Антимайдану», «мобільних бригад» для захисту своїх районів та інших подібних організацій, що виникали  в Україні  на рубежі 2013-14 років під егідою уряду проросійського президента  Віктора Януковича. За даними  української влади, у діяльності «Антимайдану» брали активну участь провокатори з Росії.

СПОЧАТКУ ВОНИ НЕ ХОТІЛИ ВОЮВАТИ

Наталія Савельєва

На  думку соціологів, саме участь у таких організаціях «перетекла» для цих людей в ​​участь у «гібридній» війні – багато в чому через страх несхвалення або навіть репресій з боку власних соратників. Якщо «добровольці», які приїжджали з Росії на Донбас, часто вже мали досвід бойових дій і були ідеологічно мотивованими, то місцеві жителі найчастіше потрапляли на фронт «випадково» – або поступово залучаючись до діяльності парамілітаристських груп, або внаслідок втрати роботи, безгрошів’я та відсутності альтернативи.

«Ця велика група «обивателів» була залучена до війни не те, щоб автоматично, але в результаті серії рішень, які вони ухвалювали протягом пів року до цього. Спочатку вони не хотіли воювати», – пояснює Наталія Савельєва.

Проросійські мітингувальники під час протистоянь із учасниками запорізького Майдану на Алеї Слави, Запоріжжя, 13 квітня 2014 року, ілюстративне фото

Показово, що до таких самих висновків доходять психологи, що працюють із мобілізованими з Росії, яких відправляють на фронт вже після початку повномасштабного вторгнення. За їхніми словами, беручи повістку чи йдучи до військкомату, людина все ще сподівається уникнути потрапляння на фронт і просто боїться не послухатися наказу «людини у формі». Як зазначає психолог  Катерина Кронгауз, люди ухвалюють під впливом інерції багато «маленьких не-рішень», які в результаті приводять їх на фронт проти їхньої волі.

Усі ці дослідження показують, що найефективнішим способом втягнення людини у війну є не пропаганда і навіть не спроба мотивувати її фінансово, а включення її до серії «невинних» на перший погляд дій, відмова від яких загрожує неприємними наслідками: від осуду до в’язниці. Виконуючи ці дії одна за одною, люди знаходять у собі все менше сил чинити опір зовнішньому тиску і все більше залежать від думки оточення.

Саме тому все більше тривоги викликає залучення дітей та підлітків до парамілітаристської діяльності, яке особливо активно просувається на окупованих територіях. На відміну від «звичайної» пропаганди у вигляді, скажімо, так званих «розмов про важливе», яка може відторгатися школярами, в цьому разі діти залучаються до колективного проживання війни. Так, з 1 вересня на всіх окупованих територіях України  було запроваджено  обов’язкову початкову військову підготовку (ПВП). Під час неї учнів 10-11 класів вчать поводитися з різними видами зброї, кидати гранату, керувати дронами та ходити строєм.

Учителів фізкультури та «Основ безпеки життєдіяльності» перекваліфіковують на викладачів ПВП. Скриншот сюжету російського телеканалу

Крім уроків ПВП, школярів збираються залучати і до практичної допомоги військовим, наприклад, плетіння маскувальних сіток та виготовлення окопних свічок. Розрахунок у цьому випадку робиться на те, що навіть проукраїнськи налаштовані діти, які б не підтримали офіційну ідеологію «російського світу», мимоволі втягнуться у провоєнну діяльність на боці Росії, а потім уже не зможуть піти проти своїх товаришів.

Паралельно в Росії розгортається мережа центрів військово-спортивної підготовки молоді вже поза шкільними стінами. Перші 12 центрів почали роботу цього року в низці російських регіонів, таких як Бурятія, Татарстан, Калмикія, та на окупованій території Донецької області. Загалом за цей рік планується навчити 9 тисяч осіб віком від 14 до 35 років, а до роботи залучатимуться «інструктори з бойовим досвідом».

Окрім військової підготовки, молодь також залучають до активного донесення і «боротьби з ворогами». Наприклад, у Криму активно  заохочують волонтерів  допомагати голові Ліги безпечного інтернету  Катерині Мізуліній  “виявляти небезпечний контент, пов’язаний із проведенням спеціальної військової операції“, під яким мають на увазі “деструктивні публікації в соцмережах”. У цьому разі гоніння на інакодумців стають для таких волонтерів не просто соціально схваленою нормою, а й особистим досвідом.

Школярі у Сімферополі беруть участь в організованій російськими чиновниками військово-спортивній естафеті, 2021 рік

Звісно, ​​не можна скидати з рахунків і «звичайну» пропаганду, особливо спрямовану на дітей. Психологи зазначають, що діти схильні брати слова дорослих на віру, і багато хто з них може спокуситися символами сили, влади та авторитету, які несе пропаганда. Найбільш схильні до впливу пропаганди діти, які в сім’ї мають проблеми з авторитетом батьків.

Біолог  Ірина Якутенко зі свого боку зазначає, що  засвоєні в дитинстві установки  згодом дуже погано піддаються корекції. За її словами, реакція страху та агресії, прищеплена в дитинстві, спрацьовує автоматично й у дорослому віці, навіть якщо вона суперечить свідомим поглядам людини. Ця реакція називається «імпліцитною упередженістю», і її дуже важко позбутися. У цьому разі така упередженість активно формується щодо українців, інакодумців, громадян західних країн тощо. Коментатори зазначають, що вона вже призводить до неконтрольованого зростання насильства та міжетнічних конфліктів у Росії, і це, схоже, лише початок процесу.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии

Стаття передрукована з дозволу  Center for European Policy Analysis  (CEPA).

Джерело