Велике почитання, що ним св. Микола втішався довгі сторіччя між християнами обох обрядів, є засвідченням його надзвичайної святости й небесної слави. Св. Бонавентура так пише про нього: “Микола, вибраний вже в лоні своєї матері, святий з дитинства, був славою юнаків, честю старців, похвалою священиків, соняшним блиском єпископів. Микола є той, що його чуда розійшлися по всій землі, що його величає вся земля і всі, що живуть на ній. Щодня помножуються ці чуда, а Божий Дух не перестає для вивищення свого Слуги робити нові чуда. Св. Миколу прославляють на морі, величають на суші, призивають у всіх небезпеках. Коли загрожує страшна туча й казиться море, тоді всі зі сльозами призивають св. Миколу; коли нас навіщає нещастя, тоді св. Микола є нашим заступником. І не тільки до християн, але й до поган дійшла слава його імени і він у них у такім великім почитанні, що вони громадами сходяться величати та прославляти його ім’я. Між багатьома й великими чудами, що їх він робив, найбільшим чудом — був він сам.”

А ще скоріше, в сьомім сторіччі, над гробом св. Миколи, у владичій мирській церкві, похвальне слово сказав св. Андрій Критський. Між іншим, він говорив: “Не стільки освічує нутро церкви світильник, поставлений на золотім, високім свічнику, скільки ти, св. Миколо, поставлений Христом, правдивим Світлом, на святительськім престолі, просвічував
у темній стороні світу свою череду та вів її до незаходячого Світла і наче з високого місця ти освічував чистим світлом духовного пізнання не тільки близьких, але й дальших.’’

Про св. Миколу маємо певну вістку, що він був у четвертому сторіччі єпископом у Малій Азії, в місті Мирі, в давній лікійській провінції, та що довгі сторіччя він був у загальнім і надзвичайнім почитанню. Крім того є ще різні оповідання про св. Миколу, а в тому теж передання й легенди.

Ці давні оповідання про св. Миколу подають, що він народився в місті Патарі, де його стрий був єпископом. Побожні батьки дбайливо виховували його в християнськім дусі, а його стрий дбав про його освіту. По передчасній смерті батьків, Микола, що був тоді ще юнаком, вирішив передати одідичений по батьках маєток на діла християнської любови. Саме тоді один патарський громадянин утратив був усі свої гроші. Тому, що через убогість він не міг віддати заміж свої дочки, а навіть хотів пустити їх на злу дорогу, то Микола, щоб помогти цій родині, однієї ночі кинув потайки до хати мішечок золота. Так він зробив тричі. Дівчата скористали з тієї допомоги, бо всі три вийшли чесно заміж. Тільки як Микола підкидав дарунок третій раз, то батько дівчат побачив його і довідався, хто був його добродієм.

У своїй душпастирській праці св. Микола ревно працював над спасінням душ своїх вірних, а також з любов’ю помагав людям у всяких їхніх потребах, часто навіть чудесним способом. Так, наприклад, він явився в сні цісареві Констянтинові і казав йому випустити на волю трьох старшин, які несправедливо були засуджені на смерть.

Всі передання подають однозгідно, що св. Микола вмер у Мирі та що там згодом поставлено над його гробом церкву і святковано на його честь окреме свято. Один грецький життєписець написав у десятому сторіччі про св. Миколу, що “Захід так як і Схід вихваляє його й прославляє. Де тільки є люди, на селі чи в місті, на островах і в найдальших частинах землі, почитають його ім’я і ставлять церкви на його честь. Завішують його образи, виголошують на його честь проповіді та святкують свята. Всі християни, молоді і старі, чоловіки й жінки, хлопці й дівчата почитають його пам’ять та просять у нього опіки, його ласки, що їх не обмежує ніякий час і тривають зроду-врід, спливають на всю землю: їх знають скити, так як їх знають індіяни й варвари, а африканці так само, як італійці.”

Коли місто Мира дісталося в руки мохаммедан, то 1087 року вдалося італійцям перевезти мощі св. Миколи з Мири до італійського міста Барі. Це причинилося до зросту по-читання св. Миколи на католицькім Заході. В середньовіччі було, наприклад, у самій Англії чотириста церков св. Миколи. Кажуть, що, по Божій Матері, малярі малювали більше образів св. Миколи, ніж якого іншого святого. Як свого особливого небесного заступника, почитають і закликають собі св. Миколу на поміч на Сході моряки, а на Заході діти, які знають “гостину св. Миколи” й дарунки від нього за добру поведінку. Просять собі в св. Миколи помочі також в’язні й полонені. Всі ці заступництва зродилися на основі тих добрих діл і чудес, що про них згадують оповідання про цього великого чудотворця.

В українськім народі був св. Микола здавна в великому почитанні. Багато було по наших парохіях церков св. Миколи, а в кожнім іконостасі й майже в кожній хаті його св. образ. В церковних богослужбах часто згадується св. Миколу, а кожний четвер посвячений у нашім богослуженні його особливому почитанню. Добре відома нашому народові пісня: “О хто, хто Николая любить”. А хто годен угадати, скільки сердечних молитов поплило з українських сердець до св. Миколи в усяких горях і потребах!

У Львові, під горою, де колись стояв славний княжий замок, стоїть церковця св. Миколи, Кажуть, що одного дня зайшов до цієї церковці малий учень, став перед образом св. Миколи і залився слізьми. Він гірко плакав, бо йому тяжко йшла в школі наука, хоч він вдень і вночі сидів над книжкою. Але, на щастя, він був таким юнаком, що знав, де шукати потіхи: в церкві, молитві, перед образом св. Миколи, так як це здавна робив наш побожний нарід. І св. Чудотворець вислухав молитву, впала роса небесної потіхи в серце доброго юнака. Він щасливо закінчив школу, а по літах цей, що молився перед образом св. Миколи, засів у Львові на владичім престолі як — митрополит Григорій Яхимович, визначний церковний і народній діяч.

Велике почитання св. Миколи в нашому українському народі походить з того, що св. Микола був зразком таких чеснот, що виказують його велику любов до Бога й ближнього. Якраз на тих двох чеснотах стоїть “увесь закон і пророки”, себто сама істота християнської досконалости.

З любови до Бога і ближнього випливала в св. Миколи чеснота великого милосердя до ближнього. І ось так немале багатство, що його св. Микола унаслідив по своїх батьках, він не уважав за свою власність, але за добро приналежне для всіх бідних і потребуючих. Св. Микола не ждав, щоб бідний чи потребуючий прийшов до нього і прохав помочі, але він сам випитував про потреби других, вишукував бідних, щоб їм помогти. А робив це переважно так, щоб бідні навіть і не знали, хто є їх добродієм. Св. Микола придержувався тут євангельської засади: “Нехай не знає лівиця, що дає правиця” та пильнував дуже, щоб на ньому сповнилися Христові слова: “Бережіться того, щоб не виконували ви своєї праведности перед людьми, щоб вони вас бачили і хвалили за те; пильнуйте того, щоб знав про ваші добрі діла Отець наш небесний.”

Свій вибір на єпископа св. Микола завдячував якраз своїй милосердній любові до ближнього. Коли в Мирах помер дотеперішній єпископ Іван, то зібралися довколишні єпископи на вибір нового єпископа і просили вони Бога, щоб показав їм чоловіка, найгіднішого на таке велике і відповідальне достоїнство. І передання каже, що найстарший єпископ мав видіння у сні, щоб чоловіка, який перший прийде вранці до церкви на молитву, вибрати і висвятити на єпископа, бо це праведна людина, що горить любов’ю до Бога і ближнього.

І сталась дивна подія. Першим, що прийшов вранці до церкви на молитву був св. Микола. Тоді найстарший з єпископів сказав до св. Миколи, що він, за Божим приказом, має прийняти свячення на єпископа. І хоч св. Микола був дуже смирний і покірний, ніколи і не думав про таке високе церковне достоїнство, то не міг опиратися виразній Божій волі. Тоді він прозрадив найстаршому єпископові, що і він мав дивний сон, бо явилися йому у сні Ісус Христос і Пресвята Діва Марія: Ісус Христос передав йому св. Євангелію, а Божа Мати єпископський омофор. І ось він встав рано, щоб піти до церкви і просити в Бога ласки і світла, чи має поважно брати цей сон, а тут його повідомляють, що він вибраний на єпископа.

Св. Микола після вибору на єпископа не тільки не змінив своєї милосердної поведінки з людьми, але ще більше засяяла його добродійність. На його діяльності в єпископському стані сповнилися слова Христові: “Нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб бачили ваші добрі діла і прославляли Отця Вашого, що на небі” (Мат. 5, 16). Сам св. Микола, уже як єпископ, жив дуже скромно і бідно. Одіж його була простенька, їв тільки раз на день і то вечером, а ввесь час посвячував молитві і ділам християнського милосердя.

Кожного року на день 1-го вересня скликував соборчик свого духовенства і тут радив з ними над потребами народу і наказував усім дбати про бідних, заявляючи що це бажання Христової віри: “Нехай не буде бідних між вами…” А Бог помагав св. Миколі в його добродійності, нераз і виразними чудами. Ось і так, коли в Мирах одного року настав був голод і люди не мали що їсти, св. Микола ревно прохав Бога, щоб скоро поміг бідному народові. І дивно, у далекій Сицилії одному торгівцеві збіжжям являється в сні св. Микола і дає йому добрий грошевий завдаток та замовляє корабель збіжжя для голодуючих у Мирах.

Пробудившись зо сну купець на своє велике здивування знайшов у свому кулаку завдаток на збіжжя і це його переконало, що це не звичайний сон, а Божа з’ява. І так цей купець зараз наладував корабель збіжжям, приплив до Мирів і тут св. Микола закупив це збіжжя для голодуючих.

З цього оповідання бачимо, яким був св. Микола у відношенню до ближніх. Не дивно, що з його ім’ям зв’язався давний звичай: дарувати дітей у навечір’я св. Миколая різними дарунками. З того пішли вистави св. Миколая, що були такі популярні між нашим народом. Шкода тільки, що у наші часи, серед протестантського і не християнського світу цей гарний і повний глибокого значення звичай перетворився на неповажну карикатуру св. Миколая в формі вже ославленого “Санта Класа. Усі добрі християни повинні пам’ятати, що той “Санта” — це карикатура, виставлений на сміх св. Микола, а з тим і та висока ідея християнського милосердя добродійности. У новочасному світі панує вже не закон безкорисного милосердя, але дух “бизнесу”, реклями, заробітку навіть на святих речах і тому новочасні погани бажають до того використати і саму особу історичного св. Миколи, називаючи його “Сантою” чи “Санта-Класом”. Християнські батьки повинні самі знати і своїм дітям вияснити, чим був св. Микола, звідки походить звичай давати дітям дарунки в день св. Миколая, і що всі історії про “Санта Класа” це людські видумки, а ще до того неповажні і просто кпини з святих річей.

Св. Микола був дуже ревний за Божі справи, за свободу Церкви, за чистоту християнської віри, за поширення царства Божого на землі. Якийсь час довелося йому страждати за Христа у в’язниці за безбожного цісаря Лікинія. Він вийшов на волю, коли новий цісар Констянтин Великий переміг Лікинія і невинно ув’язнених християн висвободив з тюрми, а Церкві Христовій дав свободу.

Існує давне передання, що св. Микола, засідаючи з Отцями Церкви на першому Соборі в Нікеї (325 р.) виступав проти єретика Арія, який безбожно заперечував у Христі Божу природу і навчав, що Христос не був Богочоловіком, але тільки чоловіком, хоч і великим пророком і післанцем Божим. Коли ж і на Соборі Арій вперто хулив проти Христа, тоді св. Миколі урвався терпець і він вдарив Арія в лице. Справді Отці Собору не похвалили св. Миколи за це і навіть наложили на нього церковну покуту. Однак, інші життєпцсці св. Миколая уважають це оповідання за видумане, бо св. Микола через ціле життя виказав себе надзвичайно, спокійним і лагідним чоловіком. Та всетаки, навіть у цьому вигаданому оповіданню є зерно правди, а саме, що св. Микола був дуже ревний за справи Божі і св. Церкви.
Бог прославив св. Миколу великими чудами і за життя і по смерті і так увійшов він в історію Церкви під іменням “Великий Чудотворець”. Так теж відзивається до св. Миколи наша Церква в богослужбових піснях на честь св. Миколи, в акафісті чи в стихирах, що приходять у свято св. Миколи і кожного четверга. Слава про св. Миколая як великого чудотворця була така велика, що давніше навіть погани взивали помочі св. Миколи в своїх потребах. Ось що записав про св. Миколу св. Андрій Критський (з 8-го сторіччя):

“Св. Микола ще за життя являвся тим, що були в клопотах, бідах і журбах і подавав їм скору поміч”. Той сам св. Андрій, промовляючи на честь св. Миколи в церкві, де св. Микола був єпископом, прославляв його такими словами: “Будь славна митрополіє Лікії, поважане місто Мири, бо ти мало доброго Пастиря, бо ти приняло на свою голову дорогий і нетлінний вінець. А цим вінцем — це св. Микола, — це той, що несе кожному небесну потіху в потребах і нужді; великий він чудами, славний через об’яви і рятунок людей від погибелі. Блаженне це місто, Мири, що мало щастя мати в себе такого великого доброчинця…”

Коли ж мова про велике почитання св. Миколи в нашому українському народі, то треба згадати, що в багатьох місцях були в почитанні чудотворні ікони св. Миколая. На окрему згадку заслугує ікона св. Миколи Мокрого (себто Морського), опікуна вояків-моряків. Із мощів св. Миколи, що сьогодні спочивають в катедрі італійського міста Барі, ше і дотепер випливає цілюще миро і діються при них чуда. Ось і тому слушно і оправдано кличе наша св. Церква до св. Миколая: “Радуйся, св. Миколаю, великий чудотворче…”

ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

6 грудня — святого Миколая Чудотворця.

#святий_Микола #святий_Миколай #святий_Миколай_Чудотворець #Миколай #Микола #Миколай_Чудотворець #календар #Церква