🇺🇦⚓ 20 лютого 2022 року Олександр поїхав на Миколаївщину до батьків. До дружини й маленької доньки планував повернутися через кілька днів
- Автор допису: Військово-Морські Сили Збройних Сил України
Попри те, що Олександр був обмежено придатний для служби, він кілька разів, за його словами, штурмував ТЦК, щоб потрапити до війська. Зрештою, йому вдалося приєднатися до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Танковий підрозділ морпіхів, у якому вже два роки служить Олександр, став для нього другою родиною.
– Тепер ці воїни – мої брати, – говорить командир танку. – Ми завжди підтримуємо один одного. Інакше ніяк, адже тільки разом ми – сила. Якось, пам’ятаю, працювали ми двома танками, екіпаж побратимів був у сусідній лісосмузі. У цей момент радіозв’язком попередили, що на другий екіпаж росіяни наводять протитанкову керовану ракету. А у нас саме заклинило гармату і вона перестала працювати. Попри це, ми швидко викотилися вперед і почали бити у бік ворожих «птуристів» з кулемета. Ми знали, що так само знаходимося в зоні ураження, але усі разом вирішили, що маємо допомогти своїм. Маневр виявився вдалим, ворожий ПТУР так і не вистрелив.
Олександр зізнається, що йому дуже прикро спостерігати, як іноді байдуже ставляться до війни у тилу.
– Найбільше мене чомусь вразив випадок, свідком якого я став. Чоловіки не поступилися місцем жінці у тролейбусі, бо вони, мовляв, їдуть з роботи й дуже втомлені. Ви, хлопці, не знаєте, що таке втома. Це коли ти за три дні спиш усього кілька годин, і все одно працюєш, ризикуєш життям. І нікому не жалієшся, бо і ти, і всі довкола розуміють, заради чого всі ці зусилля, – упевнений Олександр.
СтратКом ЗСУ / AFU StratCom
