Мр. 40 зач.; 9, 17-31

О роде невірний!

Доки я буду з вами?

Доки вас терпітиму? (Мр 9,19)

Слава Ісусу Христу!

Возлюблені в Христі браття і сестри, радий вас вітати по-християнськи «Христос посеред нас». Але чи Ви справді вірите, що Він є серед нас? Що ми є в Ньому, а Він є в нас? Нещодавно, їдучи дорогою до храму, я не побачив нічого святого в спаленій на полі сухій траві, у засміченому узбіччі та висипаному на березі річки смітті. Зате наші подвір’я чисті, бо ми ж порядки до Паски робимо! Ми з вами вже подолали екватор Великого посту, подорожуючи святою Чотиридесятницею, але ніяк не можемо перетнути межу й увійти в русло екологічної свідомості та відповідальності за Боже створіння. Ми радше знаємо, як природне русло забруднити, бо навіщо мити авто своєї мрії на автомийці, це ж можна зробити і в річці чи озері, та ще й безкоштовно! Ми знаємо, як «розділяти і владарювати», а не бути співтворцями в сопричасті з нашим Творцем.

Ми чуємо сьогодні у Євангелії, як Ісус каже: «Син чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне» (Мр 9, 31). Ісус показує нам мету: невдовзі Пасха. Думаю, що кожному відома така примовка: «Як тривога – то до Бога». Але вона має і продовження: «По тривозі – і по Бозі». Знаю, що хтось активніше почав ходити до Церкви після початку війни. Кожен шукає Ісуса з різних мотивів. У храм теж ходимо з різних причин і маємо різну мотивацію: хтось приходить з обов’язку, інший, приходячи, шукає гарну атмосферу, затишне середовище, щоб душу облегшити, хтось, може, має меркантильні мотиви. Сьогодні Ісус відкриває нам правду про те, для чого він прийшов, – щоб віддати своє життя за нас. Але чи ми самі насправді шукаємо Ісуса і з якою метою? Сьогодні чуємо, що батько, шукаючи Ісуса, прийшов до Нього, привівши сина, що мав німого духа. Цей батько шукав Ісуса заради власного сина, щоб його зцілити, і думав, що допомога потрібна тільки синові. Зустріч з Ісусом показала щось трохи більше, бо Ісус не поспішає на допомогу тому синові, адже перший, хто потребує допомоги, – це батько.

Ви, батьки, завжди кажете, що «діти – то наше майбутнє». Але цей міф потрібно руйнувати, бо насправді ви, батьки, є майбутнім для своїх дітей, бо саме з вас, батьків, діти беруть приклад і втілюють його у власному житті. Які  християнські та моральні цінності ви закладете, яке зерно посієте, таким буде й плід. Як корабель їх життя назвете, так він і попливе. Але прикладом для дітей мають слугувати не просто слова, а ваші діла. Адже нема сенсу казати дітям, що треба ходити до Церкви, а самим цього не робити, вчити дітей берегти довкілля, а самим його нищити, говорити дітям, що потрібно берегти природні ресурси, а самим їх марнувати, зловживаючи таким чином Божою добротою та відкидаючи обов’язок бути мудрими управителями природних Божих дарів.

Ми прагнемо для наших дітей найкращого: найсучасніших іграшок, наймоднішого одягу, але потім все це викидаємо, і, як наслідок, ці речі стають частиною великої гори під назвою «сміттєзвалище». На цій горі, до творіння якої приклалася наша рука, ми розпинаємо нашого Спасителя. Це так звана сучасна Голгофа. Натомість можемо придбати екоігри, які сформують у дітей навики збереження природних ресурсів, плекати культуру відмови від одноразових речей. Ми готові їхати відпочивати в інші країни, бо легше сказати: «Добре там, де нас нема». Та чи не корисніше закотити рукави й улаштувати відпочинковий рай тут, на нашій рідній, Богом даній землі, щоб  промовити: «Добре там, де ми є».

Ви скажете: «Отче, ви добре говорите, але як то все насправді зробити?» Я це можу безліч разів повторювати, а ви чемно послухаєте і покиваєте головами. Та чи цього достатньо? Прочитав в одній книзі, що байдужість убиває. То правда, і в цьому криється велика небезпека. Творець із любові створив світ, також з любов’ю до нас створив тебе і мене, але виявляється, що ми є байдужими до тієї Любові, бо любимо тільки себе. Ми вважаємо, що милосердя Творця є безмежним, стверджуючи: «Бог такий файний, такий милосердний, Він такий люблячий, що і так нам все простить». Так, Бог милосердний! Але він і тебе кличе бути милосердним і відповідальним, бо хоче, щоб ти любив чи любила так, як Він. Що саме? Усе, що є навколо тебе!

У році маємо 52 неділі, а середня тривалість життя чоловіків і жінок орієнтовно складає 70 років. Це означає, що приблизно 3600 раз Бог приходить до тебе, аби засвідчити свою Любов! Якщо регулярно ходиш до церкви в неділю, то уяви собі, що Христос як мінімум 3600 раз приходить, щоб продемонструвати тобі свою любов і запалити тебе тією любов’ю, аби з тебе зробити любов, щоб ти міг чи могла любити так, як Він. Але може трапитися так, що ми ці всі 3600 раз прийдемо до церкви, і кожного разу любов Бога Творця, благодать Ісуса Христа і причастя Святого Духа будуть не з нами, бо ми все пропустимо повз вуха та наші серця. Тож направду проживімо так, щоб майбутнім поколінням за нас не було соромно, –  проживімо на славу Божу і на славу України. Амінь.

Підготував о. Володимир Дяків, референт Бюро УГКЦ з питань екології Чернівецької єпархії.

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

Джерело