За апостольським читанням

Євр. 321 зач., 9, 11-14

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри!

В апостольському читанні сьогоднішньої неділі чуємо послання до євреїв, у якому основне місце посідає постать Ісуса Христа як Божого Сина, Який, ставши людиною, приніс себе в жертву.

Сьогодні важливо застановитись на змісті та значенні жертви Спасителя. Це потрібно для того, щоб якнайкраще підготуватися до події Воскресіння Христового, до якого всі наближаємося. Щоб відкупити та спасти людину, Ісус іде на страждання та добровільну смерть, і Його жертва, яка відбулася один раз, триває та має вплив на наших сучасників і на прийдешні покоління. Уприсутнення її відбувається кожного разу на Божественній Літургії та є центром життя в Христі усіх поколінь. Христова хресна жертва дає кожному з нас можливість «очистити наше сумління від мертвих діл» (Євр 9, 14), щоби служити живому Богові. Очистивши власне сумління, яке є «центром людини, святилищем, у якому вона є сама з Богом і де Його голос промовляє» (Радість і надія, 16) та приступивши до Сповіді, станемо здатними розрізняти, що добре, а що погане, що корисне, а що шкідливе. Саме стан сумління в результаті визначає наші вчинки перед Богом, людьми та всім сотвореним світом. Абсолютною є істина, що неможливо чинити лихі вчинки й одночасно служити Творцеві.

У контексті повномасштабної війни росії проти України, з урахуванням нових викликів і наслідків, Великий піст є доброю нагодою глянути на поняття гріха, навернення та покаяння в ширшому розумінні та з іншого ракурсу. Слід розуміти, що разом з державними інституціями ми є співвідповідальними за стан довкілля, енергетики, природних ресурсів, які безпосередньо залежать від рішень та способу життя кожного з нас. Наші повсякденні вчинки та культура поведінки посилюють або послаблюють міцність держави в боротьбі з агресором. Розуміючи це, Церква не стоїть осторонь сучасних викликів, зокрема енергетичних, та закликає до екологічного навернення, щоб кожен міг зробити свій внесок у збереження важливих для держави ресурсів, ощадливо їх використовуючи. Стимулюючим фактором до екологічного навернення є усвідомлення принципу спільного добра та спільного призначення благ, про які говорить Папа Франциск в екологічній енцикліці «Cлавен будь».

Зокрема, Папа тлумачить спільне добро як вияв поваги до людини з її невід’ємними правами та потребами, для задоволення яких необхідні соціальний мир, стабільність та безпека. Суспільство та держава зобов’язані захищати спільне добро. Святий Іван Павло II навчав: «Господь дав землю всьому людському роду для підтримання життя всіх, не виключаючи і не даючи нікому переваг» (Cлавен Будь, 72).

Людина особисто може та повинна долучитися до подолання екосоціальних викликів війни та енергетичної кризи, оскільки це позначиться на загальнодержавних зусиллях. Бережливе ставлення до Божих природних дарів і кожен заощаджений кіловат чи навіть й ват електроенергії – це вияв справжньої християнської віри у Творця і Спасителя.

Щоб усе це осягнути, потрібно просити в Бога про чисте та зріле сумління, розкаяння і навернення та спрямування на дорогу життя в Бозі – життя в гармонії з усім Його створінням.

Підготував о. Михайло Неїжмак, референт Бюро УГКЦ з питань екології Донецького екзархату.

 

 

 

 

За Євангельським читанням

Мр. 47 зач.; 10, 32-45

«Одного разу Ісус, взявши дванадцятьох,

почав їм говорити, що має з ним статися» (Мр 10, 32)

Слава Ісусу Христу!

Щодень ближче до вершини гори Голгофи, на якій Син Божий, жертвуючи собою, приб’є до хреста гріхи людства заради того, щоб нас звільнити від неволі гріха і рабства. Ми крокуємо разом з Його учнями до Небесного Єрусалиму, але й надалі уподібнюємось до синів Заведея, кажучи: «Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросимо…, щоб ми сиділи один праворуч, другий ліворуч Тебе у Твоїй славі» (пор. Мр 47, 35-37), прагнемо вигідного місця в цьому світі, земних благ чи якогось комфорту для себе.

Бажання мати, володіти, бути вищим і надалі тримає людство – християн у своїх руках. Часто не ми керуємо своїми емоціями, бажаннями, а вони нами. Бездумне використання природних ресурсів, спалювання сухої трави, вирубка лісів, забруднення річок і озер, неконтрольоване використання пестицидів, бажання більше заробити (і не важливо, якою ціною) – це все часто опановує нами і приглушує голос сумління, не дає змоги почути голос Бога Творця, Єдинородний Син якого, засуджений нами, іде на муки і смерть, щоб ми жили. Христос показує свій біль і те, що його чекає попереду, а ми шукаємо власної вигоди. «Господи, ми співчуваємо Тобі, але Ти ж розумієш, що наш комфорт важливіший…» – легковажно думаємо ми.

«…Вірую, поможи моєму невірству!» (Мр 9, 24). Такими словами крізь сльози кричав батько, син якого був одержимий німим духом. Про це ми чули минулої неділі, але чи так кличемо ми сьогодні?

Дорогі мої браття і сестри, хочу звернути увагу на біль і крик усього сотворіння – природи, яка теж заслуговує на гідне шанування і місце в підніжжі Спасителя. Ми, як вінець створіння, несемо відповідальність за використання природних ресурсів, а також гідне ставлення до природи. Адже тих мук і болю Христос зазнав не просто так, а щоб ми змінилися і жили в гармонії з усім створінням.

Катехизм «Христос – наша Пасха» навчає: «Покликання людини у світі не означає свавільного підпорядкування собі довкілля та експлуатації його. Завдання людини – бути вінцем творіння, представляти творіння перед Творцем. Людина може відповідально панувати у світі лише тоді, коли слухає Бога та дотримується встановленого Ним порядку та визначеної Ним мети. Коли людина завдяки праці своїх рук та своїм здібностям відкриває таємниці природи та правильно порядкує у світі, то пізнає велич і присутність Бога-Творця» (№ 994).

А що промовляє Христос у сьогоднішній Євангелії? «І хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо Син Чоловічий не прийшов на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 44-45). Які глибокі слова: «Стати рабом усіх, послужити іншим». Не собі, а ближнім!

А хто є нашим ближнім? Це всі, хто біля нас: рідні, друзі, знайомі. Також це й Боже створіння – природа: звірі, птахи, комахи, ліси, поля, ріки, джерела енергії. Це все, про що маємо дбати, оберігати й примножувати…

А чи ми це усвідомлюємо? Подумаймо сьогодні та зробімо іспит сумління, даймо відповідь собі й Творцеві про те, як ми ставимося до того, чому життя не давали, а прийняли як дар…

Сьогоднішнє Євангеліє закликає нас навчитися мистецтву служіння  відповідно до волі нашого Творця та Спасителя: «Тоді Ісус покликав їх і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, і їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх» (Мр 10, 42-44).

Навчімося цінувати дар життя, який отримали від Творця. Не забуваймо, що, крім нас, такий самий дар отримало все живе створіння! Не будьмо тими, хто хоче «перетягнути ковдру» лише не себе. Пам’ятаймо, що Син Божий прийшов послужити і віддав своє життя, як викуп, за багатьох! То ж будьмо відповідальними християнами, адже ми викуплені дорогою ціною – ціною жертви Спасителя Господа Нашого Ісуса Христа. Амінь.

Підготував о. Юрій Годісь, референт Бюро УГКЦ з питань екології Сокальсько-Жовківської єпархії.

 

 

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

Джерело