Неділя розслабленого

Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зрушиться вода.

Йо 5,1-15

 Великодній період від Воскресіння Ісуса Христа до Зіслання Святого Духа – це час для зміцнення нашої віри, що Ісус є Богом. Бо тільки Бог може дарувати людям спасіння та життя вічне. Прикладом для цього є різні євангельські події, які показують нам Божественну силу Ісуса Христа. У четверту неділю після Пасхи роздумуємо над оздоровленням розслабленого чоловіка, який хворів тридцять вісім років. Він зумів якось дістатися до Овечої купелі в Єрусалимі, де Господь зціляв хворих від різних недуг. Та за весь час перебування розслабленого у Витезді ніхто не звернув на нього увагу й не допоміг спуститися у воду, щоб він став здоровим, аж поки не прийшов Христос.

Якщо уважно придивитися до ситуації розслабленого, то побачимо, як важливо в житті мати тверду віру й ніколи не втрачати надію на Боже милосердя. Бог, Який є любов’ю, пам’ятає про кожну людину, лише потрібно бути готовими прийняти необхідну нам Божу допомогу, пізнати знаки Його допомоги.

Одного разу троє однокласників ішли разом до школи, ведучи між собою веселу дитячу розмову. Дорога стелилася попри цвинтар. Коли зрівнялися з хрестом, що стояв посередині цвинтаря, один із товаришів зняв з голови кашкета й перехрестився. Двоє інших, переглянувшись між собою, почали реготати.

У школі “товариші” перед усім класом висміювали Івася за його побожність: вони брали його кашкета й кидали по класі, на перерві витирали ним шкільну дошку, а коли виходили зі школи, закинули кашкет на високе дерево, нахабно сміючись: „Іди до хреста, перехрестися, як ти вмієш, може твій кашкет тоді сам до тебе прилетить!”

„Друзі” пішли собі додому, а малий Івась, як не намагався, не зміг зняти свого кашкета з високого дерева. Цього разу йому довелося самому йти додому. Коли він зрівнявся з хрестом, став перед ним, з любов’ю поглянув на розп’яття й почав молитися. „Мій любий Ісусе, за що вони так зненавиділи мене? — питала заплакана дитина розп’ятого на хресті Ісуса. Що я злого зробив, що вони так сміються з мене? Ісусе, захисти мене, допоможи мені добре вчитися, а я обіцяю, що завжди буду Тебе любити!”

– Іванку, почекай, — почувся голос старшокласника, — чи це не твій кашкет? – Мій, дякую! — посміхаючись, відповів Івась, радіючи в думках тому, що кашкет таки сам до нього прилетів.

Коли Іванко підходив до свого дому, біля воріт побачив заплакану маму. – Мамо, що сталося, чого ви плачете? — запитував здивований син. – Де ти був? Я вже всі очі виплакала. Сусіди розказують, що двох хлопців, що поверталися зі школи, збила машина і їх у важкому стані відвезли до лікарні. Я подумала, що це ти потрапив під машину і ось вже бігла з думкою про те, щоб хоч живим тебе застати.

Заспокоївшись, мати з сином пішли до хати. Тоді Івась розповів матері про свої шкільні пригоди і пояснив чому він ішов зі школи не з своїми однокласниками.

Проминули роки… Іван закінчив школу з золотою медаллю, а потім із червоним дипломом – медичний університет. За всі свої успіхи він дякує Ісусові, а здобуті знання втілює у своїй благородній праці, рятуючи життя багатьом, що потрапили в біду. Коли його запитують, як йому, молодому спеціалісту, вдається робити такі складні операції, він, зі щирою усмішкою на устах, відповідає: “Я оперую не сам — зі мною завжди є Ісус”.

Ісус Своєю смертю й воскресінням відновив зв’язок любові людини з Богом. Тож ми повинні завжди перебувати в єдності з Богом через молитву, Літургію, Сповідь та Причастя. Вміти розпізнавати знаки Божої допомоги в подіях та особах. Тоді Ісус зможе допомагати нам у всіх потребах. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело