Прочани біля храму 1 липня вдосвіта розпочалась духовна мандрівка від храму св. Михаїла села Зубриця до храму Стрітення Господнього села Довжки. На перший погляд ці населені пункти є поряд, проте дорожнє сполучення відсутнє, адже розділяють їх високі гори, праліси, полонини. Для збереження флори і фауни цього регіону створені національні парки “Сколівські Бескиди” і “Бойківщина”, через які пролягала наша духовна мандрівка.

Рано-раненько 1 липня паломники сіл Ластівка, Коритище, Свидник гуртувалися довкола свого духовного отця Тараса Стецка і автотранспортом прибули до початкової точки — храму св. Михаїла о 6:00 годині ранку. На подвір’ї храму вже чекали паломники з сіл Головське і Кринтята. Під радісний звук дзвонів до молільників вийшов місцевий священник о. Мар’ян Топорович зі своїми парафіянами с. Зубриця і запросив усіх на молитву до храму св. Михаїла, перлини бойківської архітектури. Під час Божественної Літургії вірні мали можливість брати участь у святих Таїнствах, а також роздумувати над Словом Божим.

Після молитви вірні процесійно перейшли на захід від храму, де споруджено Хрест, званий у народі “за поля”. Віруючий український народ споконвіків бережливо ставився до поля і приносив Творцеві свої молитви-прохання про добрий урожай. Ще кілька десятків років тому ми могли бути свідками, як після П’ятидесятниці молільники процесійно обходили “границі” населених пунктів, де молилися, слухали Слова Божественного Євангелія, господарі поля у знак подяки обдаровували молільників гостинцями. У цей день парафіяни і прочани, зібрані тут, молились чин освячення відновленого Хреста. Священники о. Мар’ян і о. Тарас через молитву і окроплення свяченою водою освятили Хрест. Вдячні мешканці приготували “гостинці” навпроти освяченого Хреста, які слугували теплим сніданком для прочан. Усіх паломників вразила щирість і жертовність жителів Зубриці, які з радістю і привітністю гостили усіх зібраних та передали для подорожуючих харчі на дорогу. Після многоліття прочани сформували колону на чолі з Хрестом Господнім і вирушили в духовну дорогу, яка почалася з підкорення гори Менчил Зубрицький 1108 м над рівнем моря.

Піднімаючись на вершину, прочани молилися, складали свої намірення на прощі, ділились своїм духовним досвідом, роздумували над об’явленнями Пресвятої Богородиці у Меджугор’ї. Це духовна складова нашої мандрівки, яка напрочуд легко нам давалася, ймовірно через перебування у гармонії з Богом, собою, людьми і природою. На горі прочан зустрічав о. Василь Змінчак, священник с. Довжки, який був нам за провідника. Перейшовши с. Багнувате, ми опинились в урочищі Підстодола. Набравши питної води у місцевого господаря, нас застала гроза. Попросивши прихистку, ми зупинились у стодолі — місці, де зберігають сіно. Ми молилися вервичку, перекусили, відпочили. Дощ, блискавка, грім і сильний вітер не припинялися і неначе випробовували нашу стійкість, проте стодола, наповнена свіжоскошеним пахучим сіном, стала найнадійнішим прихистком, адже там молитва була щирою. Дощ не припинявся, але підбадьорені духовно і відновлені фізично ми рушили в дорогу до села Завадка.

На підході до Довжок погодинний розпорядок прощі через природну негоду був порушений, тому о. Василь організував доїзд до храму. Ми справді були потомлені, але постійно надихалися від наймолодших — двох братиків Лук’яна (4 роки) і Лева (5 років), які всю прощу пройшли своїми ніжками. Прибувши до місця призначення, нас зустріли їмость Марія Змінчак, брати-семінаристи та парафіяни, які подивляли подвиг прочан і були щасливі за нас, що ми безпечно прийшли. Підкріпившись щедрою вечерею, для юнаків і дівчат було приготовано ватру і розважальну програму семінаристами: братом Богданом Мацьковичем і братом Олегом Гриньківим. Близько півночі парафіяни села радісно розібрали нас на нічліг. Кожний паломник помолився приватно перед сном за сім’ю, яка прийняла та зігріла любов’ю і теплом.

Другий день прощі розпочали Божественною Літургією за усіх, хто приймав прочан. Підкріпившись гарячим сніданком, нас чекала духовно-пізнавальна програма, підготована аніматорами братом Богданом і братом Олегом. Наші семінаристи встигали надягнути підрясник і провести науку, а вже за мить у спортивному одязі проводити руханку, конкурси, банси чи відповідати на запитання. По обіді була остання наука, відтак слова подяки для парафіян, для парафіяльної молоді, дітей, які приходили, щоб з нами проводити час, товаришувати, семінаристів. Особлива подяка о. Василю і їмості Марії, на плечі яких ліг тягар організації нашого перебування.

Повідомив о. Мар’ян ТОПОРОВИЧ

ФОТОРЕПОРТАЖ

 

Джерело