Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються.

Мт 9,1–8

Коли чуємо слово хвороба, то переважно розуміємо різні проблеми нашого тіла. Однак існують не тільки хвороби фізичні, але й душевні. Тому гріх називають хворобою душі. А від стану душі часто залежить здоров’я людини.

Коли до Ісуса принесли розслабленого чоловіка, то Він спершу дарував йому прощення гріхів, оздоровив душу, а потім оздоровив його тілесно. Бо гріх є перешкодою в стосунках із Господом, порушує зв'язок із Богом – джерелом нашого життя та всякого добра. Через очищення душі з гріхів ми відновлюємо свій зв'язок із Богом, тоді Христос має можливість оздоровити хвороби нашого тіла.

Оздоровлення розслабленого є для нас нагодою звернути увагу на певні душевні недуги. Як існують різні види тілесних хвороб, так само є різні душевні недуги, як прояви гріха. Ми часто розуміємо гріх як порушення заповідей – букви закону. Насправді небезпека та шкода гріха значно більші. Гріх руйнує в душі Божу любов, яка становить основне джерело нашого життя, здоров’я тіла й душі. Поширеними душевними недугами буває: самолюбство, гордість, заздрість, занепад духа, знеохота, зневіра, розчарування, лінивство, недбалість, байдужість, гнів, осудження, непристойні слова. Серед згаданих недуг душі найбільш небезпечні – це гордість, самолюбство та лінивство. Людина горда й самолюбна переважно замкнена в собі, багато надії покладає на себе, впевнена в собі, дбає передусім про себе. Вона не відчуває потреби іншої людини та Бога. Тож не переймається потребами й проблемами ближніх.

Із гордості може зродитися лінивство та байдужість. Горда й самолюбна особа схильна більше отримувати, ніж ділитися, дарувати добро ближнім; приймати готове, ніж працювати. Зі самолюбства виникає лінивство, байдужість до того, що відбувається у світі та в житті ближніх. Самолюбець дбає передусім про себе, власне добро, тому не хоче працювати, перейматися життям інших людей. Він вважає, що потреби й проблеми кожної людини, це їхня особиста справа.

У темній в'язничній камері сидів юнак із гарної сім'ї. „Прошу мені розповісти, – запитує священик, – як ти сюди потрапив?" Юнак відповів: „Очевидно, що в цьому є і моя провина, але в дечому вина моєї мами". „Мами? — запитав здивовано священик. — Я бачив її одного разу, як приходила сюди відвідати тебе. Вона сильно хвилювалася за тебе". Почувши це, в'язень гірко промовив: „Якщо ви говорите про турботу моєї мами, то дозволю собі щось сказати. У тюремній тиші, де людина має багато часу на роздуми, думав і про свою маму. Вона справді непокоїлася за мене, оберігала мене навіть від вітру, дбала, щоб я завжди добре виспався, не був голодним, гарно одягненим. Але коли спотикнувся у житті, виразно побачив, що її всі переживання відносились виключно до тіла, нічого не давши моїй бідній душі".

Батьки, виховуючи дітей, постійно бачать їхню фізичну присутність біля себе. А їх добру поведінку вважають благородною звичкою, вродженою рисою характеру. Насправді поведінка людини є проявом стану її душі. Добра поведінка свідчить про наповнення душі Божими дарами. А недобра поведінка дітей: відсутність любові, правди показує хворобливий стан їхньої душі, брак у ній Божих дарів.

Противагою душевно хворих осіб є товариші розслабленого чоловіка. Віра в Бога й любов до ближнього спонукали їх принести хворого до Ісуса, щоб Він оздоровив його. Правдива любов завжди дає силу до праці, дбати про спільне добро та потреби ближніх. Віра зроджує в серці людини впевненість, що з Божою допомогою можна вирішити всі справи й проблеми. Віра утверджує також переконання: чим більше зробимо добра, тим більше отримаємо щастя в житті. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

 

Джерело