“Подолати марнославство та гординю легше людині, яка намагається в усьому шукати Бога”, – брат-францисканець Микола Орач. Парафія Преображення Господнього м. Бориспіль.

Про боротьбу з марнославством говорить святий Єфрем Сирійський:

“Розумій, монаше, що говорю: хай не буде так, що поза келією ми з тобою побожні, а в келії -справжні розпусники, як ті гроби побілені (Мт. 23:27). Адже повсюди один і той самий Бог, Якому слава навіки! Амінь.  Монах, що вихваляється своєю кріпкістю, -божевільний; соромно й не добре монахові вихвалятися власною силою: Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться (1 Кор. 1:31).  Хочеш мати добре ім’я? Виконуй свої діла в покорі (Сир. 3:17). Не в тому чеснота – бути зневаженим і не відчувати цього; але ось чеснота – відчувати це й зносити заради благочестя. Бо сказано: Лінивого сварять, а він не йме сорому (Прип. 20:4) . Любов до слави – душевна недуга, лукава пристрасть. Написано: Нехай вихваляє тебе інший, а не власні уста, чужий хто-небудь, а не твої губи (Прип. 27:2). І ще: Що горно для срібла, а для золота – горнило, те для людини уста, які її хвалять (Прип. 27:21). Усім віддавай шану заради Господа та не домагайся почестей собі – і здобудеш благодать у Бога. Ніколи не подивляй людиноугодника, який прагне догодити багатьом, але не Господеві. Тайно тримайся, улюблений, Божих заповідей – і Господь віддасть тобі явно. Не дивуйся, коли бачиш, що людина на землі досягла високих почестей; але подивляй того, хто зненавидів земну славу.  Дивись, щоб, прагнучи надмірних почестей, не накликати на себе безчестя; істинна честь для людини – все робити з Богом; велике безчестя – переступати заповіді. Не намагайся показати себе вправним у всілякому ділі, аби не впасти у марнославство, що закінчується славолюбством, гнівом і печаллю. Понад усе намагайся стати простим і в усьому поміркованим.  Не хвалися своєю красномовністю, а радше вчися з досвіду людей простих і не вчених, щоб стати тобі учнем Христових Апостолів. Вихвалятися зовнішньою мудрістю заборонено, особливо християнам. Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться (1 Кор. 1:31) (2 Кор. 10:17). Той, хто вправляється у чеснотах, аби догодити людям, мурує своє спасіння не на камені, а на піску; тільки-но лине дощ, розіллються ріки і здіймуться вітри (спокуси), – завалиться він від помислів. Такого, якщо він і не падає, а живе як годиться, розпирають гордощі; коли ж впаде, то зневірюється.  Не той випробуваний, хто себе самого поручає (2 Кор. 10:18). Насамперед випробуй діла свої, чи дійсно прожив ти життя як годиться, так, як сам про себе говориш? Чи переміг пожадання, полюбив убогість, зненавидів наклепи, відкинув марнославство, знелюбив похіть? Чи гидував сластолюбством, чи дійсно нікому не чинив лиха, чи переміг пристрасті, чи не гнівався, коли тебе ображали, а коли хвалили – не виносився, чи полюбив Господа усіма своїми силами, а ближнього, як самого себе? – Якщо того ти не дотримався, навіщо себе вихваляти? Навпаки, треба плакати перед добротою Господа, щоб Він зцілив твоє скам’яніле серце і дав сили гідно жити.  Нічого не повинні ми робити про людське око, але тільки від щирого серця, адже Бог знає приховане й таємне, і лише від Нього одного сподіваємося на винагороду. Марнославна людина навіть якщо й назветься царем, то царем від того не стане; так не буде подвижником і монах, який потайки їсть, а за братньою трапезою лицемірно постить, видаючи себе здержливим. Такий снує павутиння – йде не прямою дорогою Святих, а манівцями людиноугодників.

Слухати інші програми:

• Види молитви
• Цінність чернецтва
• Подолати стан тривоги
• Покликання – це скарб
• Святий Максиміліан Кольбе
• Як підготуватися до сповіді?
• Памятай про День Господній

Джерело