Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Неділю 7-му по Зісланні Святого Духа, 11 серпня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Успення Пресвятої Богородиці с. Стрілків.

Слава Ісусу Христу! Преосвященний владико Іване, всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Помилуй нас, сину Давидів! – благали два сліпці, почувши що поруч них проходить пророк з Назарету. Вони знали, що ніхто з людей їм не допоможе, тому не плекали жодної фальшивої надії. В їх ситуації вони лиш залежали від того, хто був їх проводирем. Тобто, вони залежали від своєї віри, бо вірити завжди означає бути веденим. Тому сліпота не завадила їм бачити серцем, яке розпізнало в Ісусі очікуваного Месію. Вони хотіли бути зрячими і вірили, що згідно пророка Ісаї, він сліпим відкриє очі і поведе усіх шляхом до Бога. Тому благали Ісуса наполегливо і з великою довірою.

Благальна молитва у певному намірі більше змінює нас самих, ніж змінює обставини, через які молимося. Головне – бути наполегливими та витривалими у стосунках з люблячим Богом. Він наш єдиний Спаситель, який страждав та помер на хресті щоб, воскреснувши із мертвих, звільнити нас від гріха і смерті. Віра у це є єдиною «запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих». Тому наші страждання та виклики життя є прямою дорогою зростання нашої довіри до Бога.

Сліпці є протилежністю найглибшій дилемі та трагедії людей сучасності. Ми прагнемо осягнути світ, в який не можемо потрапити самостійно. Однак вагаємося зробити крок віри, до якого Бог кличе та вказує нам шлях. А для цього важливо правдиво бачити своє життя. Натомість ми часто хочемо бути більш-менш сліпими. Закриваємо очі, щоб не вступати у конфлікт з правдою про мотиви власної поведінки, та щоб не зізнаватися у лицемірстві, коли оправдуємо негідне життя інших людей.

Сліпці не хочуть залишатися у своєму стані. Те, що їхні очі відкриються і вони нарешті зможуть бачити, не є магічним трюком. Ісус запитyє їх: «Хочете прозріти? Чи віруєте, що я можу це зробити»? Сліпці не змирилися з буттям у темряві, і зроблений ними на вимогу Ісуса крок віри є початком радикальної зміни їх життя. На їх: «Так, Господи», Ісус відповів: «Нехай вам станеться за вашою вірою».

Бог може зробити значно більше, ніж ми просимо та розуміємо. По суті, чудеса Ісуса – це «діяння Божої сили». Саме тому Ісус запитyе сліпців, чи вони вірять у Божу силу, яка діє в ньому? Віра і наполегливість сліпих є фундаментом дива. На відміну від багатьох зрячих, вони пізнали у Христі Месію, наполегливо йшли за ним і публічно визнавали свою віру. В результаті були Ісусом зцілені.

«Чи віруєте, що я можу це зробити?» Ці слова містять всю програму діяльності Ісуса. Бог в Ісусі Христі хоче подарувати нове життя кожній людині. Довірмося його веденню, бо ми не можемо зціляти себе самі. Даймо йому владу над собою, визнаймо своє безсилля, слабкість. Довіряти – означає забувати: про сумніви, про страх, тривоги, комплекси – і з» смиренною молитвою віддати усе Богу. Якщо ми хоробро визнаватимемо свою віру, Бог не зможе вчинити нічого іншого, як відповісти на неї. У того, хто каже – «вірую», Господь більше нічого не питає. І тільки тоді відбуваються дива… Потрібне лиш наше «Так!», подібне до того, яке колись сказала Богові Пречиста Діва Марія.

Діва Марія не є для нас дорогою. Дорогою є сам Христос. А вона є знаком на цій дорозі: «Робіть усе, що він вам скаже», а не те, що вимагає доба чи пропагують сильні цього світу. Робіть те, що наказує вам у сумлінні робити Боже Слово. Марія сама йшла цим шляхом, який привів її аж під хрест Ісуса тієї найтрагічнішої миті, коли навіть апостоли втекли. Марія залишилася. Вона співстраждала зі своїм Сином, а він звірив її Материнському серцю страждання всього людства. Вона здатна стояти там, де в інших підкошуються ноги. Ця її чеснота називається хоробрістю. Хоробрість не є чеснотою наступу. Атака – це питання відваги, і триває лише мить. Хоробрість – це чеснота наполегливості і витривалості. На такий стиль життя і сьогодні вказує нам послання Діви Марії: «Зробіть усе, що вам скаже».

В цьому спочиває справжня мудрість, яка безпечно переведе нас дорогою життя до щасливої вічності. Особливо це важливо під час жорстокої війни, яку московська імперія веде супроти нашого народу. Вона оголила «нервові закінчення» наших почуттів, радикалізувала судження про справедливість та беззаконня, помістила на перше місце розуміння вартості життя, терпіння та смерті. Йде війна між благородством, та втіленим у «русскій мір» відвічним злом, у якій фундаментом перемоги є наша хоробра віра у діяння Божої сили через нашу єдність і вірність Христу. Тому робімо усе, що Господь нам каже. Усе, а не лише щось…! На його слово міняймо у своєму житті те, що досі вважаємо за неможливе, а він тоді напевно приведе наші змагання до перемоги. Але передовсім маємо змінитися ми самі, та жити з Богом у мирі.

На Йордан якийсь молодик зустрів бабусю, яка йшла з церкви зі збанком води, і запитав: «Прошу пані, ви справді вірите, що це вода свята і вона помагає?» Бабуся відповіла: «Якщо віриш – то так. А коли не віриш – то ні…». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело